Хвіртка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пілігрим, який входить у хвіртку.

Хві́ртка[1], іноді ворі́тця — невеликі двері в огорожі, паркані. Широко поширена в сільських місцевостях. Конструктивними особливостями хвірток є: простота конструкції, мінімум конструкційних матеріалів, прості замки або їхня заміна на клямки, гачки, вертушки та ін.

Походження слова[ред.ред. код]

Українське «хвіртка» походить від старопол. forta, fortka (у сучасній польській furta, furtka), яке значить «стулка воріт або дверець», «хвіртка». Звукосполучення «хв» у народному мовленні часто заміняло первісно невластивий слов'янським мовам звук «ф». Від fortka також походить і рос. фортка, форточка («кватирка»). До польської слово forta потрапило з німецької мови, де Pforte значить («ворота», «брама»). Давньоверхньонімецьке pforta походить від лат. porta («ворота», «двері»), з якого також походять фр. portillon («хвіртка»), portail («вхід», «портал»), portières («двірці», «портьєри») тощо[2].

Уживання[ред.ред. код]

Хвіртка призначена для входу в обгороджену територію (город, дача, склад, обійстя, будівельний майданчик тощо) і виходу. Найчастіше виготовляється з металу і деревини, роблять хвіртки також з пруття у техніці плоту. У разі комбінування з воротами може бути зробленою як поруч них, так і в одній з їхніх стулок[3].

Іноді замість хвіртки може влаштовуватися перелаз.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Хвіртка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 6: У — Я / Уклад.: Г. П. Півторак та ін. — 2012. — 568 с. ISBN 978-966-00-0197-8.
  3. Металоконструкції