Ф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Літера Ф
Cyrillic letter Ef.png
Unicode (hex)
велика: U+1040
мала: U+1072
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
Ѕ И Ѝ І Ї Й Ј
К Л Љ М Н Њ О
П Р С Т Ћ Ќ У
Ў Ф Х Ц Ч Џ Ш
Щ Ъ Ы Ь Э Ю Я
Неслов'янські літери
Ӑ А̄ А̊ Ӓ Ӓ̄ Ә Ә́
Ә̃ Ӛ Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄
Ӻ Ӷ Ԁ Ԃ
Ԫ Ԭ Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈
Ӂ Җ Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ
Ԑ Ԑ̈ Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ
Ӥ Қ Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ
Ԛ Ӆ Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ
Ӎ Ӊ Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ
Ԋ О̆ О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄
Ӫ Ҩ Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ
Ҫ Ԍ Ҭ Ԏ
У̃ Ӯ Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́
Ұ Х̑ Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈
Ԧ Ӽ Ҵ Ҷ Ӵ
Ӌ Ҹ Ҽ Ҿ
Ы̆ Ы̄ Ӹ Ҍ Э̆ Э̄ Э̇
Ӭ Ӭ́ Ӭ̄ Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄
Я̆ Я̄ Я̈ Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ҁ Ѻ
ОУ Ѡ Ѽ Ѿ
Ѣ Ѥ Ѧ
Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ
Ѱ Ѳ Ѵ Ѷ
           
Літери кирилиці

Ф (еф) — літера кириличної абетки, яка слугує для позначення глухого губно-зубного (лабіодентального) фрикативного звука [f]. Є в усіх алфавітах, створених на слов'яно-кирилічній графічній основі. За формою накреслення — видозмінена кирилічна літера, що походить від грецької. В українській абетці 25-та за ліком.

Звуки[ред.ред. код]

Ферт[ред.ред. код]

Кирилічна літера «Ф» походить від церковнослов'янської і старослов'янської Early Cyrillic letter Fritu.png «ферт» (церк.-слов. фертъ, старослов. фрътъ), яка зазвичай стоїть (стояла) на 22-му місці. Утворена за зразком грецької літери Φ φ («фі»). У глаголиці мала накреслення Glagolitic Letter Square Fritu.svg Glagolitic fert.svg (раніша форма — стоячий прямокутник, перетнутий рискою з кружками на кінцях, схожий на «фіту»). На відміну від більшості глаголичних знаків, форма символу Glagolitic Letter Square Fritu.svg майже тотожна відповідній грецькій Φ. Порядковий номер у глаголиці — також 22-й, числове значення в обох абетках — 500.

Походження слова «ферт» неясне, найімовірніша версія припускає ономатопеїческий (звуконаслідувальний) характер: за схожістю зі звуком, що видають коні, звук «р» же був введений для полегшення вимови чужого слов'янам звука[1][2]. Інші версії — від грец. φύρτης («баламут», «бешкетник», «порушник спокою»)[1][2], від праслов. кореня *vert- («вертіти»)[1], від грец. φερτός («стерпний», «припустимий»), від назви германської руни Runic letter pertho.png«перт» (гот. реrtrа, англос. реоrđ)[2].

Використовування[ред.ред. код]

У кирилиці[ред.ред. код]

Слов'янські мови практично не мають питомих слів зі звуком [f]. У старослов'янській абетці літера «ферт» слуговала для передавання чужого слов'янським мовам звука у словах грецького і єврейського походження (фелонь, фіникъ, фарисей, серафимъ). У давньоруських землях поряд з «фертом» для позначення цього звука вживали також літеру Early Cyrillic letter Fita.png «фіта», яку східні слов'яни читали як «ф». Приблизно до XVII ст. (літургійних реформ) різниці в уживанні «ферта» й «фіти» не було, надалі написання узгодили з грецьким («ферт» передавав φ, «фіта» — θ). Протягом Середньовіччя в низці орфографічних шкіл віддавали перевагу тільки одній букві. Так, у новгородських берестяних грамотах XIII ст. «ферт» не вживають зовсім, пишучи замість нього «фіту», у XIV—XV ст. навпаки, пишуть його майже скрізь. У дореформеній і старообрядській традиціях помітна схильність писати «фіту» на початку слів, а «ферт» — посередині[3].

Надалі «ферт» стали вживати й у словах західноєвропейського походження, передаваючи ним латинську літеру F (у запозиченнях з німецької також V).

Оскільки звук був чужим слов'янам, здавна в чужих словах, запозичуваних до слов'янських мов, замість нього вимовляли інші, дещо подібні, звуки [p] та [x]. Отак, наприклад, в українській грецьке Φιλιππος перетворилось на Пилип, Ευφημιος — на Юхим, Θωμάς — на Хома тощо. Відомі випадки й письмової заміни «ферта» на «покой» (пиникъсъ замість финикъ)[4]. Втім, звук [f] присутній у нечислених питомо слов'янських словах у деяких слов'янських мовах. У цьому разі він виник пізніше з інших звуків.

Також питомо слов'янськими словами з «ф» є звуконаслідувальні дієслова «фукати», «фуркати» тощо.

В українській абетці[ред.ред. код]

Наразі літеру «ф» вживають здебільшого в іншомовних словах, передаючи нею «φ» у грецизмах, «f» і «ph» у словах з латини і західноєвропейських мов (з німецької — також «v»), та позначаючи нею схожі звуки у запозиченнях з інших мов. Після скасування «фіти» в цивільному шрифті літерою «ф» передають і «θ» у словах грецького походження, запозичених через старослов'янську. Якщо грецьке слово потрапило до української через латину або західноєвропейські мови, у цьому разі на місці «θ» пишуть «т». Наприклад, «орфографія» (ὀρθογραφία), але «ортопедія» (ὀρθοπαιδεία через лат. orthopedia), «Федір» (Θεόδωρος), але «теологія» (θεολογία через theologia), «кафолічність»(καθολικότης), але «католицизм» (catholicismus з καθολικισμός) тощо. Проте, існують проекти українського правопису, що приписують ставити у грецьких словах «т» на місці «θ», незалежно від шляху запозичення («Харківський правопис»), чи дозволити паралельне, рівноправне вживання «ф» і «т». Нема однозначної думки й щодо передавання кирилицею грецизмів з літерами β і η.

(Див. докладніше Проблема «фіти» й «тети»)

Звукове відтворювання букви Ф в українській мові[ред.ред. код]

З усіх українських букв тільки буква Ф позначає звук, чужий для більшості українських говірок — шумний щілинний глухий губно-зубний приголосний звук, який може бути твердий (ліфт, міф, фаза) і напівпом'якшений — перед і (фінік, фірма). В окремих степових говірках зустрічається вживання «ф» замість «хв» в питомих українських словах (фали́ти, фіст тощо).

У передмові до Грінченкового «Словаря української мови» зазначено:

«Коли вже більшість українців вимовляє звук ф як хв (перед голосною, крім у) чи х (перед приголосною та перед у), ми, укладаючи словник на букву ф, помістили в нього тільки ті слова, що для них у наших матеріалах не було дубліката зі хв чи х...»
Оригінальний текст (рос.)

«Въ виду того, что звукъ ф у большинства украинскаго народа выговаривается как хв (передъ гласной, кромѣ у) или х (передъ согласной и передъ у), мы, составляя словарь на букву ф, помѣстили въ него лишь тѣ слова, для которыхъ въ нашихъ матеріалахъ не нашлось дубликата съ хв или х...»

Списку слів на букву Ф у тому ж таки словнику передує зауваження: «Слова, що починаються з літери ф і не містяться далі, див. на літеру х, при чому ф=хв, а іноді х[5] Інакше кажучи, Б. Грінченко свідчить, що буква ф позначає не осібний звук, а звукосполучення хв, а іноді звук х.

Звук [f] можна почути від людей, що на їхній вимові позначились російські чи польські вимовні навички. У російській та польській мовах звук [f] розвинувся природно, через оглушення звука [v] перед глухими приголосними та наприкінці слів, а в польській мові ще й після глухих приголосних: правка [prafka], лев [lʲef], twój [tfuj], wstrząs [fstʂɔ̃s].

А от українська буква В позначає в зразковій вимові не губно-зубний польський та російський [v], а губно-губний [w]. Підручники та довідники з української мови засвідчують двогубність цього українського звука[6]. Як і будь-який український дзвінкий приголосний, він не оглушується перед глухими приголосними та наприкінці слів. У цих випадках його вимовляється як нескладовий у: лев [lɛu̯], зовсім [zɔu̯sʲim].

Від 15-го століття українці стали заступати [f] на звукосполучення [xw][7] (нім. Pforte > пол. forta > укр. хвіртка), що спрощується до [x] перед приголосними та губними голосними звуками (пол. futro > укр. хутро, пол. fura > укр. хура).

Горішній суспільний та розумовий прошарок в Україні довго вживав польської та російської за мови освіти та культури. Уміючи вимовляти звук [f] завдяки власним мовним навичкам, ці люди погано оцінювали його заступання на [xw] та [x] в українській вимові. Через це тільки в дещиці слів (хвиля, хвіртка) його відтворили та вживають в офіційному правописі. Як свідчить український мовознавець Юрій Шевельов, «низька соціяльна оцінка двозвука хв освіченими колами спершу постала в контактах з мовами польською, німецькою й латиною, але в новітні часи її посилили і остаточно ствердили контакти з російською мовою (в якій звук ф „природний“ тому, що там він розвинувся і у власних словах у процесі нормального фонетичного розвитку й набув фонемного статусу)»[8]. Інакше кажучи, звук [f] додали до офіційного набору українських звуків не через мовознавчі причини, а через суспільний тиск, посилений у радянські часи діями верховодства в Москві та Києві, спрямованими на насильне зближення української мови з російською.

Багато які люди з рідною українською мовою й понині уживають [x(w)] замість [f]. Проте такий ужиток і тепер дістає від багатьох принизливу оцінку. З одного боку, тут дається взнаки те, що дуже великою мірою зросійщені житці східноукраїнських міст опановують українську мову не через живе мовлення, а через книжки (підручники, посібники та словники), зміст яких мало змінився від радянського часу, та ще й переносять свої мовні навички, у тому числі й вимовні, на українську мову. З другого боку, в західноукраїнських говірках звук [f] часто — звичайна річ.

Найменш уживаною літерою української абетки є літера ф. В українській мові звук, що позначається цією літерою, зустрічається у небагатьох запозичених словах.[9]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Звук [f] відсутній у деяких мовах, наприклад, у тагальській і японській (в останній його замінює схожий звук ɸ). Наприклад, Франція тагальською буде Pransya, а в японській вимові нідерландське koffie [kɔfi] перетворилось на kohi. У деяких інших мовах [f] у запозиченнях замінють на [p]: слово «Франція» литовською буде Prancūzija, а малайсько-індонезійською — Perancis.
  • Від старої назви літери походить вираз «стояти фертом» — тобто взявшись рукама в боки, зробившись схожим на Ф. Звідси також й вислів «ходити фертом», тобто мати молодецький, самовдоволений вигляд. Відоме вживання слів «ферт» і «фертик» у значенні «самовдоволена, розв'язна людина», «франт», «джиґун», «жевжик»[10].
  • Слово «ахінея» прийшло з жаргону семінаристів і пов'язане з назвою міста Афіни, котру слов'яни часто вимовляли як «Ахіни». Відома за часів Античності афінська («ахінейська») філософія багатьом здавалась надто заплутаною і темною, отже, нісенітною[1] (з семінаристського мовлення походить і рос. ерунда («нісенітниця», «ахінея») — від лат. gerundium «герундій»).


Таблиця кодів[ред.ред. код]

Кодування Регістр Десятковий
код
16-ковий
ковий код
Вісімковий
код
Двійковий код
Юнікод Велика 1060 0424 002044 00000100 00100100
Мала 1092 0444 002104 00000100 01000100
ISO 8859-5 Велика 196 C4 304 11000100
Мала 228 E4 344 11100100
KOI 8 Велика 230 E6 346 11100110
Мала 198 C6 306 11000110
Windows 1251 Велика 212 D4 324 11010100
Мала 244 F4 364 11110100

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Церковнославянская азбука. 
  2. а б в Этимологический словарь Фасмера. 
  3. Ю. Ф. Карський. Славянская кирилловская палеография. 
  4. Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. СПб.: Авалон, Азбука-классика, 2005
  5. «Слова, начинающіяся съ буквы ф и не находящіяся ниже, см. на букву х, при чемъ ф=хв, а иногда х
  6. Див., наприклад, стор. 38 довідника Л. Ю. Шевченко, В. В. Різун, Ю. В. Лисенко «Сучасна українська мова» (Київ, «Либідь», 1993), ISBN 5-325-00178-7.
  7. Ю. Шевельов «Так нас навчали правильних проізношеній»
  8. Там само.
  9. Цікаві факти української історії, культури та народознавства на сайті «Cikavo.com.ua» (укр.)
  10. Академічний тлумачний словник української мови. 

Література[ред.ред. код]