Цигіпа Сергій Віталійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сергій Віталійович Цигіпа
 Майор
Загальна інформація
Народження 10 серпня 1961(1961-08-10) (62 роки)
Харків,УРСР
Громадянство Україна Україна
Псевдо «Майор Вихрь»[1]
Військова служба
Роки служби 1983—2017
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ  ССО України
Формування
 8 ОП СпП
CMNS: Цигіпа Сергій Віталійович у Вікісховищі

Сергі́й Віта́лійович Цигі́па (нар. 10 серпня 1961, м. Харків, Українська РСР) — політичний в'язень, майор Збройних сил України, активіст, учасник Євромайдану, журналіст, письменник, координатор міжнародної групи «Заручники Кремля у російських в'язницях».

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Народився 10 серпня 1961 року у місті Харків Української РСР[2]. В 1978 році закінчив Новокаховську середню школу № 3. Після чого вступив до Херсонського Державного педагогічного інституту, який закінчив в 1982 році за спеціальністю «вчитель російської мови та літератури». В 1989 році закінчив вищу школу КДБ СРСР ім. Дзержинського в м. Москва, спеціальність — «оперативно-пошукова діяльність зі знанням португальської мови». 2001-го року закінчив Державну Академію керівних кадрів Міністерства культури України за спеціальністю «політичний менеджер».

Військова служба[ред. | ред. код]

  • 1983—1984 — строкова служба в Радянській армії, в/ пп 41476, окрема радіотехнічна бригада ОСНФЗ, Группа Радянських військ в Германії (ГРВГ, пізніше — ЗГВ, сержант, лейтенант)
  • 1987—1992 рр. служба у КДБ СРСР, СБУ
  • 1997—1999 рр. — Каховський міжрайвідділ податкової поліції, старший уповноважений
  • 2015—2017 рр. — від початку військових дій на Донбасі добровільно пішов у ЗСУ в 6 «хвилю» мобілізації; службу проходив у 8-му полку спецпідрозділу Сил спецоперацій (ССО).

Переслідування російською владою[ред. | ред. код]

Від початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну Сергій знаходився на окупованій території в м. Нова Каховка Херсонської області. 12 березня 2022 року між Новою Каховкою і Таврійськом Сергія Цигіпу затримали російські військові. Це трапилося після того, як окупанти перевірили телефон Сергія на наявність проукраїнських публікацій, фотографій і повідомлень представникам ЗСУ.

Викрадений 13 березня журналіст Олег Батурін після звільнення розповів, що під час утримання у будівлі Херсонської обласної державної адміністрації чув прізвище Сергія Цигіпи й звук його голосу в одному із сусідніх приміщень для допитів[3]. У квітні 2022 року на одному з проросійських ютуб-каналів з’явився відеозапис, на якому Цигіпа, відомий активною проукраїнською позицією, розповідає про начебто «сумнівну стратегію української армії». В описі відео його представляють як «старшого офіцера командування Сил спеціальних операцій української армії, який переїхав до Росії»[4]. Тримали в ув'язненні в Херсоні, потім вивезли до Криму[5]. Наразі він знаходиться у Сімферопольському СІЗО № 2. Зазнає катувань і знущань. У ФСБ у відповідь на інформаційний запит адвоката Сергія заявили, що «перевіряють відомості про дії, спрямовані на завдання шкоди безпеці РФ під час проведення спеціальної військової операції»[6]. 7-го серпня 2023 року Сергію Цигіпі висуното обвинувачення по ст. 276 УК РФ — «шпіонаж проти РФ» Верховним Судом Республіки Крим РФ. Під час спроби адвоката відвідати свого підзахисного Сергія Цигіпу в Сімферопольському СІЗО № 2 адміністрація закладу відмовила йому у цьому. Свої дії працівники СІЗО пояснили тим, що Цигіпа нібито відмовився від його послуг. Під час судового засідання 4 жовтня 2023 року прокурор вимагав позбавлення волі на 19 років, але після тривалого обговорення термін зменшили до 13 років[7]. За інформацією, яку надав адвокат, останнє слово обвинуваченого на судовому процесі було незапланованим. Цигіпа сказав наступне:[8]

“Я громадянин України. Я люблю свою країну, свій народ. Ви викрали мене із моєї країни. Я робив те, що вважаю за потрібне! Так, я висвітлював події, які відбувалися у нас у місті, бо я журналіст і не міг за цим мовчки спостерігати. Про те, що ви оголосили СВО, я дізнався через півроку, вже в Криму. Мені байдуже, скільки ви мені дасте – два роки чи двадцять. Я розумію, що це для вас показова справа, ви намагаєтеся залякати людей. Вільною людиною я стану лише тоді, коли сюди прийде ЗСУ”
— Сергій Цигіпа

Політична діяльність[ред. | ред. код]

Депутат Новокаховської міської Ради трьох скликань — 1998, 2002, 2006.

1998—2002 — помічник народного депутата України Омельченка Григорія Омеляновича.

2004 — активний учасник Майдану в м. Нова Каховка та м. Київ.

2013—2014 — учасник «Інформаційної сотні Майдану», задачею було висвітлення подій під час «Євромайдану». Авторський фоторепортаж протягом 100 днів став основою сайту «Майданопису».

2019 — під час президентської компанії працював у передвиборчому штабі Сергія Григоровича Кривоноса, висунутого кандидатом у президенти політичною партією «Воїни АТО», м. Київ.

2019 — автор політичного проєкту «Команда Дніпра» та керівник передвиборчого штабу під час виборів у Верховну Раду м. Дніпро.

2020 — керівник передвиборчого штабу «Команда Дніпра» на виборах у місцеві органи самоврядування, м. Дніпро.

Кандидат у народні депутати України по Новокаховському виборчому округу Херсонської області 1994, 2002, 2014 рр.

Авторські проєкти[ред. | ред. код]

1986—1995, 2006, 2011 — організатор пішого в Україні рок-фестивалю «Рок-н-рол Таврійський» (до 1990 — «Рок — Серпень») в м. Нова Каховка.

1992 — організатор проєкту, виконавчий директор міжнародного фестивалю «Таврійські ігри», м. Каховка та м. Нова Каховка Херсонської області.

1993 — організатор фестивалю авторської пісні «Гітара по колу», м. Нова Каховка.

2007 — ініціатор створення та керівник Творчого об'єднання «Каховський плацдарм».

2010, 2014, 2015 рр. — організатор фестивалю «Каховський плацдарм», м. Нова Каховка. У 2015 р. Фестиваль організований спільно з телеканалом ICTV.[9]

2023 — розробив проєкт «Всесвітнє Віче українців — 2024», який пропонується реалізувати 23—24 серпня 2024 р. у м. Київ.

Журналістська діяльність[ред. | ред. код]

Член Національної спілки журналістів України (НСЖУ). Почав публікуватися у 1978 р. У газетах «Нова Каховка», «Ленінський прапор», з 1992 р. — «Новий День».

  • 1999 — публікації у виданні «Свободный взгляд» Опублікував перше журналістське розслідування "Куда утекают «зернодоллары — Херсонщины»", яке було також опубліковане у центральних виданнях ЗМІ.
  • 1999 —2002 — автор та ведучий телепроєкту «Депутатская гостинная».
  • 2000 — обіймав посаду заступника редактора щотижневика «Телекритика», «Зеркало недели». 2007—2009 рр. — керівник бюро журналістських розслідувань «Каховский плацдарм», «БОМБА!»
  • 2008 — на журналіста розслідувань Сергія Цигіпу у м. Нова Каховка було здійснено замах, в результаті якого він з важкими травмами був доставлений у лікарню(сюжет про замах був на телебаченні)[10].
  • 2010—2013 — заступник генерального директора інформаційного агенства «News 24.ua», м. Київ.
  • 2020—2022 — журналіст-фрілансер.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Список видань (хронологічно)[ред. | ред. код]

  • «Рок-н-ролл Таврический» (1992), електронна версія[11]
  • «Белая змея, или Город без головы» (2001)
  • «Украина: Час пик, или четыре нокдауна Виктора Януковича»[12] (2005)
  • «Байки Sмутного времени» (2010)
  • «Блокнот интеллектуального анархиста: Каховский плацдарм»[13] (2012)
  • «Майданопись» (2015 в електорнному варіанті)[14]

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • Лауреат регіонального конкурсу на краще журналістське розслідування, Херсонська область(2007)
  • Дипломант всеукраїнського конкурсу на краще журналістське розслідування(2008)
  • Рукопис «Байки Sмутного времени» увійшов до шорт-лист всеукраїнського літературного конкурсу та кращий короткий роман(2008)
  • Лауреат міжнародного літературного конкурсу «Премія М. Гоголя» (Санкт-Петербург, Росія) в номінації "Кращий сатиричний твір за казково політичну трилогію «Байки Sмутного времени»(2010)"
  • Лауреат Всеукраїнського конкурсу авторської пісні «Пісні народжені в АТО», м. Дніпро, пісня «Старобранці пішли на війну»(2019)

На вірші Сергія Цигіпи написані пісні таких гуртів як Гурт «Сад» — «Каховський плацдарм», «За нас Україна!», «Шалене життя», «Білим по білому» Гурт «Скіфи» — «Самый серый в мире дождь» Володимир Лихварь — «Заграница», «Игры без границ».

Міжнародна діяльність[ред. | ред. код]

Родина[ред. | ред. код]

  • Батько — Цигіпа Віталій Олексійович (1936—2014)
  • Мати — Цигіпа (Вяткіна) Веліна Володимирівна, 1942 р.н., пенсіонерка, суддя Національної категорії по стрільбі з луку.
  • Дружина — Цигіпа (Новицька) Олена Михайлівна
  • Діти — Цигіпа Катерина (1986), Цигіпа Дар'я (1990), Новицький Захар (2009)
  • Онуки — Цигіпа Максим (2007), Цигіпа Мілана (2010), Цигіпа Аделіна (2013)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Рашисти викрали відомого українського журналіста й змушують його розказувати про «звірства ЗСУ». fakty.ua. Процитовано 11 травня 2022.
  2. ↑ Сергій Цигіпа. Центр громадянських свобод (укр.). Процитовано 4 листопада 2023.
  3. ↑ Викраденого активіста Сергія Цигіпу звинувачують у шпигунстві – Кримська правозахисна група. crimeahrg.org (uk-UA) . Процитовано 24 жовтня 2023.
  4. ↑ Викрадений росіянами активіст і журналіст Сергій Цигіпа живий: окупанти оприлюднили відео з ним ➜ ZMINA. zmina.info (укр.). 24 квітня 2022. Процитовано 24 жовтня 2023.
  5. ↑ Викраденого на Херсонщині активіста Сергія Цигіпу перевели до нового СІЗО. Його перевіряє ФСБ ➜ ZMINA. zmina.info (укр.). 7 грудня 2022. Процитовано 24 жовтня 2023.
  6. ↑ Дружина Сергія Цигіпи просить допомоги. Нова Каховка.City (укр.). Процитовано 24 жовтня 2023.
  7. ↑ Сергій Цигіпа: «Я патріот своєї країни. Я робив те, що вважаю за потрібне. Ви викрали мене з моєї країни…». НСЖУ (укр.). 12 жовтня 2023. Процитовано 24 жовтня 2023.
  8. ↑ Сергій Цигіпа засуджений незаконно – Скрипник – Кримська правозахисна група. crimeahrg.org (uk-UA) . Процитовано 1 листопада 2023.
  9. ↑ Gazeta.ua (2 травня 2014). На Каховському плацдармі провели День миру і музики. Gazeta.ua (укр.). Процитовано 27 листопада 2023.
  10. ↑ У Новій Каховці жорстоко побили журналіста Сергія Цигипу. detector.media (укр.). 19 березня 2008. Процитовано 24 жовтня 2023.
  11. ↑ Сергей Цыгипа "Рок-н-ролл Таврический". Сергей Цыгипа "Рок-н-ролл Таврический" (ru-RU) . 28 червня 2015. Процитовано 24 жовтня 2023.
  12. ↑ Четыре нокдауна Виктора Януковича. Українська правда (укр.). Процитовано 1 листопада 2023.
  13. ↑ Блокнот интеллектуального анархиста. Блокнот интеллектуального анархиста (ru-RU) . Процитовано 1 листопада 2023.
  14. ↑ Сергей Цыгипа "Майданопись 2013–14". Сергей Цыгипа "Майданопись 2013–14" (ru-RU) . Процитовано 24 жовтня 2023.

Джерела[ред. | ред. код]

Емблема Збройних сил України Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Цигіпа_Сергій_Віталійович&oldid=42296551