Частівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Частівка[джерело?], дрібушка[1] (рос. Частушка) — коротенька римована пісня, часто сатиричного змісту і часто імпровізована. За своєю музичною будовою частушка створена не для хору голосів, а для окремої особи, для вираження швидкоплинних почуттів, швидкоплинних настроїв і переживань[2].

Історичний розвиток і тематика[ред. | ред. код]

Походження терміну пов'язується з російським словосполученням «частые песни» (або від слова "частина" рос. частицачастинні пісні), тобто народна поезія швидкого ритму, яке, вважається, вперше запропонував російський письменник Гліб Успенський (1843 — 1902), а от походження частівки як явища (жанру) не з'ясоване. Ймовірно все-таки, частівки були «запозичені» росіянами з фольклору угромовних народів Поволжя, де цей жанр відомий здавна.

1901 рік[ред. | ред. код]

Достеменно відомо, що наприкінці XIX століття російські частівки — вже надзвичайно популярний жанр пісенної творчості, елемент сільської мас-культури. Втім, наприклад відомий радянський етнограф і фольклорист Д.К. Зеленін в одній з перших своїх наукових робіт описує частушку як нове́ явище в російській культурі на само́му початку XX століття[3].

1913 рік[ред. | ред. код]

Автор книги В.И.Симаковъ, Сборник деревенских частушекъ (Архангельской, Вологодской, Вятской, Олонетской, Пермской, Костромской, Ярославской, Тверской, Псковской, Новгородской, Петербургской губерний) [2] в своїй книзі виданій в 1913 році проводить такий тематичний поділ дрібушок (рос.):

1. Бєсєди і вєчєрінкі
2. Любовь
3. Любовь на пєрєбой
4. Раздор мілих
5. Бабьі пєрєсуди, сплєтні
6. Сатіра
7. Наряди
8. Отци і дєті
9. Нєудачная любовь
10. О замужествє і в замужествє
11. В чужую дальнюю сторонушку

12. В чужих людях
13. Сиротство
14. Солдатчина і молодєц
15. Солдатчина і дєвушка
16. Подружкі товарушкі
17. Дєрєвєнская вольніца
18. Хуліганщіна
19. О вінє і пьянствє
20. Злободнєвния
21. Плясовиє і шуточния
22. Гаданія, суєвєрія, предразсуткі, рєлігія

1917 рік[ред. | ред. код]

Великої популярності частівки набули після 1917 року, коли з одного боку були засобом ідеологічного впливу та пропаганди молодої радянської держави, а з іншого — елементом народної культури, у якому знаходили відображення нагальні життєві події і проблеми, часто несприйняття офіціозу. Така ж ситуація збереглася і у подальші 50 — 90 роки.

До основних тем частівок історично належать любовна й сімейно-побутова тематика. Однак з часом частівки набувають переважно антирелігійного (до середини XX ст.), соціально-побутового і пізніше суспільно-політичного змісту.

У СРСР народні частівки — нерідко реакція людей, і не завжди позитивна, на дії радянської влади, новини як внутрішньо-, так і зовнішньополітичні:

х х х
Сидить Ленін на горі,
А Сталін в болоті —
Що зробили куркулеві,
Те буде й голоті.
х х х
Когда Ленин умирал,
Сталину наказывал:
«Много хлеба не давай,
Мясо не показывай».
х х х
Хотіли стать хазяями
При совітській владі,
Як залишимось живими,
То будемо раді.
х х х
Как-то Брежнев и Подгорный
Напились вдвоем «Отборной».
Утром встали с пьяной рожей,
Водку сделали дороже.

Частівки були і є елементом не тільки загально-народної культури, а й складовою субкультур — студентства, робітничого класу, частиною дитячого фольклору.

Слід наголосити, що частівка, на відміну від деяких інших жанрів фольклору, лишається живим і навіть розвивається у наш час. Зокрема, у частівках знайшли своє відображення перебудова, розвал СРСР тощо. Сьогодні частівки — елемент як маскультури, так і російської професійної культури, нерідко використовуються у своїй творчості відомими гумористами і пародистами. Іноді частівки професійних виконавців називаються куплетами, відповідно їх автори і виконавці — куплетистами.

Поширення і поетичні форми[ред. | ред. код]

Частівки — один з найпоширеніших видів народнопісенної і музичної творчості росіян, зрідка зустрічається у фольклорі українців і білорусів, є традиційним і дуже поширеним у фольклорі народів Поволжя та Уралу, як угро-фінських (комі, мордва, марійці тощо), так і тюркських (чуваші), частково народів Сибіру; у неслов'янських народів має свої назви — наприклад, такма́к у марійців[4] або кожанна́р в тувинців[5].

Вірш частівки — хореїчний, строфа — дво- і чотирирядкова. Найпоширенішою є монологічна форма з однією парою рим. Частівці притаманне використання засобів виразності мови. Нерідко у частівках вживається ненормативна лексика.

Музичною основою частівок є короткі одночастинні, рідше — двочастинні мелодії. Найчастіше (при муз.супроводі) частівки виконуються під акомпанемент балалайки та гармоні, часто співаються без інструментальної підтримки. У поволзьких народів майже завжди частівки носять танцювальний (плясови́й) характер.


Зазвичай частівки односюжетні, вони акцентують увагу на якомусь одному моменті, події. Їх характерними рисами є злободенність, документальність, лаконічність, тобто вміння декількома словами у два поетичні рядки повідомити про якісь актуальні подію, явище, рису людського характеру тощо.

х х х
Нє пойду я в лєсік тьомний -
Йолочка нагнулася;
Нє пойду я на вєчєрку -
Девушка надулася.[2]
х х х
Ето, дєвушкі, нє мода -
Под полой ходіть домой!
Настоящая-то мода -
С вєчєріночкі - одной.[2]

Українські частівки[ред. | ред. код]

В Україні українські частівки є радше копіюванням російської традиції, проте вони є окремим жанром українського пісенного фольклору, в той же час на користь несталості частівки як жанру варто відзначити, що в українській мові є багато інших народних назв для подібних жартівливих коротеньких пісень — витребеньки, дрібушки, триндички та інші.

В українських частівках відобразилися са́ме почуття і реалії українського народу, його злободенні проблеми, болі і переживання:


Шана великому Кобзареві

х х х
Хвала й слава Кобзареві
Од роду й до роду,
Що сміливо кликав люд
Битись за свободу.
х х х
Мов троянда, розквітає
Вільна Україна,
Народ повік не забуде
Великого сина.

Соціальні потрясіння 20-30 років XX століття і Голодомор 1932 — 33 років

х х х
Одна лата, два кулі —
Записало в куркулі,
Описало всі горшки
І загнало в Соловки.
х х х
Ой за князів Кочубеїв
Хліба вистачало,
А як прийшли безштаники,
То його не стало.
х х х
Ой Постишев, вражий сину,
Всохли б тобі руки,
Як ти віддав Україну
На голодні муки.

Екологія і забруднення навколишнього середовища

х х х
Кароокій Лілії
Носить білі лілії,
А ще квіти сизі,
Що в Червоній книзі.
х х х
Із забрудненої річки
Рибака позвав в'юнець:
Ти злови мене скоріше,
Бо вже тут мені [кінець].

Українські частівки близькі до значно популярнішого жанру українського фольклору — до коломийок.

Дивіться також[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. В.Дубровський/ Словник московсько-український. Видавництво: Рідна мова. Київ, 1918. С.:542
  2. а б в г В.И.Симаковъ, Сборник деревенских частушекъ (Архангельской, Вологодской, Вятской, Олонетской, Пермской, Костромской, Ярославской, Тверской, Псковской, Новгородской, Петербургской губерний), - Ярославль, Типография К.Ф.Некрасова, 1913. С.:663
  3. Зеленин Д.К. Новые веяния в народной поэзии // Вестник воспитания, 1901, № 8, стор. 86—98
  4. Музичний фольклор Уралу — сайт «Уральська історична енциклопедія», Інститут історії та археології РАН Уральське відділення
  5. Очерки тувинского фольклора, Кызыл, 1976

Література і посилання[ред. | ред. код]