Балалайка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
TenorBalalaika1.jpg

Балала́йка, балабайка — струнно-щипковий музичний інструмент. Відомий з початку 18 століття, має три струни. Є декілька версій щодо походження балалайки. Деякі дослідники вважають, що Б. виникла у побуті скоморохів Київської Русі, була відрожена й модернізована В. Андрєєвим у кінці 19 ст., набула поширення й в Україні. Існує також версія тюркського походження балалайки. На балалайці грають, пальцями (на альті, басі та контрабасі зазвичай медіатром). Наприкінці 19 століття В. В. Андрєєв удосконалив балалайку та інші народні музичні інструменти, створив їх різновиди, перший оркестр народних інструментів.

Разом з ведмедями та горілкою (англ. Bear Vodka Balalaika) є найбільш популярним брендом Росії.

Застосовуються:

  1. Балалайка-піколо
  2. Балалайка-прима,
  3. Балалайка-секунда,
  4. Балалайка-альт,
  5. Балалайка-бас,
  6. Балалайка-контрабас.

Осн. прийоми звуковидобування — брязкання пальцями правої руки (без великого пальця), тремоло, pizzicato, glissando, флажолети тощо. Балалайка використовується як оркестровий, ансамбльовий і сольний інструмент.

В українській мові вперше назва засвідчена як «Балабайка» у записах щоденника XVIII століття[1], у якому розповідається про людей, що заїхали до татарина, який грав у балабайку. Спочатку являла собою довгий інструмент з двома струнами та була вдосконалена у XIX столітті російськими музикантами до сучасного вигляду.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Історичний словник українського язика Під ред. Є. Тимченка; укл.: Є. Тимченко, Є. Волошин, К. Лазаревська, Г. Петренко. — К.-Х., 1930-32. — Т. 1. — XXIV + 948 с. Зошит 1: А — Глу. — С. 52.

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія : [у 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Юцевич Є., Безп'ятов Є. Оркестр народних інструментів. К., 1948;
  • Новосельский А. А. Очерки по истории русских народних музыкальных инструментов. М., 1931.
  • Давидов М. Київська академічна школа народно-інструментального мистецтва. — К., 1998;
  • Його ж. Історія виконавства на народних інструментах (українська академічна школа). — К., 2005.
  • А. Муха . Балалайка // Українська музична енциклопедія, Т.1 — інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. 2006 — с. 129

Посилання[ред.ред. код]