Чинков Анатолій Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Чинков.
Чинков Анатолій Федорович
Народження 19 жовтня 1921(1921-10-19)
Харків, Українська СРР
Смерть 16 лютого 2006(2006-02-16) (84 роки)
Харків, Україна
Поховання Міське кладовище № 2
Країна  СРСР
 Україна
Освіта Харківський юридичний інститут імені Дзержинського (1958)
Партія ВКП(б)
Звання  Підполковник
 Полковник
Формування 132-а окрема стрілецька бригада,
234-й стрілецький полк
179-ї стрілецької дивізії[ru],
17-а окрема стрілецька бригада
Війни / битви німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Червоного Прапора
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За бойові заслуги»
 Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)

Анато́лій Фе́дорович Чинко́в (19 жовтня 1921, Харків — 16 лютого 2006, Харків) — радянський військовий та прокурор. Учасник Німецько-радянської війни, був тричі поранений. Відзначився під час форсування Західної Двіни, за що отримав звання героя Радянського Союзу. Після відставки працював в прокуратурі, зокрема обіймав посаду помічника прокурора Харківської області у справах неповнолітніх.

Життєпис[ред. | ред. код]

Могила Анатолія Чинкова на Другому міському кладовищі Харкова
Меморіальна дошка Анатолію Чинкову у Харкові

Народився 19 жовтня 1921 року в Харкові в робітничій родині, матір звали Ганна Федорівна. Родина мешкала у приватному будинку в частині міста під назвою Холодна гора[1]. За різними відомостями росіянин[2] або українець[3]. Після здобуття середньої освіти у школі № 60 працював слюсарем-лекальником на мотороремонтному та велосипедному заводах. 1939 року вступив до комсомолу. У грудні 1940 року призваний до лав Червоної армії. Закінчив полкову школу при піхотній частині[4][3].

З липня 1941 року потрапив на фронт. Воював під Великими Луками та Вітебськом, де був поранений 12 жовтня. Лікувався в Уфимському військовому шпиталі, потім навчався на курсах молодших лейтенантів. Після завершення курсів потрапив до 132-ї окремої стрілецької бригади, де очолив взвод 50-мм мінометів. Під час боїв у липні 1942 року написав заяву на вступ до комуністичної партії, пояснював це бажанням «боротися комуністом за Батьківщину, за радянський народ, за нашу велику країну». Членом ВКП (б) став наступного року[5]. Наприкінці серпня 1942 року був вдруге поранений під Ржевом. Через два місяці лікування переведений до складу 179-ї стрілецької дивізії[ru]. Служив у 234-му стрілецькому полку, де в різний час був командиром мінометного взводу, заступником командира та командиром стрілецької роти, командиром роти окремого лижного батальйону[2][4][3].

Під час боїв поблизу села Івошино Пречистенського району[ru] Смоленської області 13 серпня 1943 року, рота під командуванням капітана Чинкова прорвала оборону ворога та увірвалася у першу та другу траншеї, де вступила в рукопашний бій. Було знищено кілька десятків ворожих солдатів і четверо взято в полон. Хоча Анатолій Чинков був поранений, він продовжив бій і провів атаку на ворожий бліндаж, де особисто вбив офіцера. За виявлену доблесть та мужність Чинкова нагородили орденом Червоного Прапора[6][5].

24 червня 1944 року, під час Вітебсько-Оршанської операції рота під командуванням Анатолія Чинкова першою з полку форсувала на плотах і човнах Західну Двіну поблизу села В’яжище[be] Бешенковицького району Вітебської області. Ворог був захоплений зненацька і відкрив вогонь лише після того, як червоноармійці висадилися на інший берег. Подолавши опір німців, підлеглі Чинкова продовжили просування на південь і встановили контроль над селом Задоріжжя[be], через яке проходило шосе Вітебськ—Лепель. Таким чином червоноармійці встановили контроль над ділянкою важливої дороги й перекрили шлях відступу для Вітебського угруповання німецької армії. До підходу основних сил полку, солдати під командуванням Анатолія Чинкова утримували плацдарм і успішно відбивали контратаки супротивника. Всього за бій було знищено близько двохсот німецьких військових, а 66 потрапили в полон. Також було захоплено кілька гармат, кулеметів та мінометів[7][8][9]. За цей подвиг Анатолія Чинкова, а також його підлеглих: Василя Аверченка[ru], Івана Іщенка та Миколи Романюка[ru] відзначили званням Героя СРСР із врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка»[4]. Далі Анатолій Чинков воював у Прибалтиці та Східній Пруссії. У грудні 1944 року отримав короткострокову відпустку та відвідав родину в Харкові[10][11]. Того ж місяця його послали на курси, після закінчення яких у травні 1945 року він очолив роту курсантів Харківського піхотного училища[12].

Потім його призначили помічником командира окремої навчальної роти 17-ї стрілецької бригади. Навчався на Курсах удосконалення офіцерського складу. У 1947 році очолив другу частину Жовтневого районного військового комісаріату Харкова, а 1956 року його перевели на аналогічну посаду в Московському райвійськкоматі. Паралельно навчався у школі робітничої молоді, а потім — на вечірньому відділенні Харківського юридичного інституту, який закінчив у 1958 році[13]. 1964 року вийшов у відставку у званні підполковника. Працював у прокуратурі на посадах помічника прокурора Ленінського району та помічника прокурора Харківської області у справах неповнолітніх[11]. Пізніше перейшов до Харківського обласного управління постачання та збуту Головснабу УРСР, де очолював відділ обладнання і був заступником секретаря партійної організації підприємства. Також очолював відділ в «Укргіпелектро»[10][14][12]. За часів незалежності отримав звання полковника та орден Богдана Хмельницького III ступеня. Брав активну участь у роботі ветеранської організації Червонозаводського району Харкова, його часто запрошували до шкіл, закладів вищої освіти та музею прокуратури Харківської області[15][16].

Анатолій Чинков помер 16 лютого 2006 року[12], похований на Другому міському кладовищі Харкова. Перед смертю був останнім із живих героїв СРСР серед випускників Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого і серед працівників Прокуратури України[К 1][17].

Пам'ять[ред. | ред. код]

На фасаді так званого «Будинку зі шпилем», за адресою Майдан Конституції 2/2, де мешкав Анатолій Чинков, була встановлена меморіальна дошка[18].

Генерал Опанас Бєлобородов, описуючи обставини форсування Західної Двіни, писав, що Анатолій Чинков це «людина безоглядної хоробрості, дивовижної винахідливості та витримки»[10].

Журналіст Олексій Яхно згадав Чинкова у вірші про харківських прокурорів-фронтовиків «Таких, як він, була лиш жменька…»[19].

Нагороди[ред. | ред. код]

Анатолія Чинкова нагородили чотирма орденами та медалями, зокрема:[12][16]

Примітки[ред. | ред. код]

Коментар[ред. | ред. код]

  1. ↑ Іван Каліберда помер пізніше, але він працював у військовій прокуратурі.

Література[ред. | ред. код]

  1. ↑ Яхно, 2018, с. 50.
  2. ↑ а б Навечно в сердце народном, 1975, с. 447.
  3. ↑ а б в Дикань, 1998, с. 59.
  4. ↑ а б в Мильнер, 1974, с. 593.
  5. ↑ а б в Наградной лист Чинков Анатолий Федорович Орден Красного Знамени. Память народа (рос.). Министерство обороны Российской Федерации. Процитовано 30 червня 2022.
  6. ↑ Мильнер, 1974, с. 593—594.
  7. ↑ Мильнер, 1974, с. 592—593.
  8. ↑ Белобородов, 1979, с. 293.
  9. ↑ Дикань, 1998, с. 59—60.
  10. ↑ а б в Мильнер, 1974, с. 594.
  11. ↑ а б Яхно, 2018, с. 51—52.
  12. ↑ а б в г Хіневич, 2016, с. 213.
  13. ↑ Тацій, Битяк, Гетьман, 2014, с. 40.
  14. ↑ Переможці, 2008, с. 175.
  15. ↑ а б Яхно, 2003, с. 4.
  16. ↑ а б Харьков. Энциклопедический словарь, 2014, с. 933.
  17. ↑ Яхно, 2018, с. 52.
  18. ↑ Чинков А. Ф. Історія Харкова у пам'ятних дошках. Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка. 14 квітня 2015. Процитовано 28 червня 2022.
  19. ↑ Яхно, 2018, с. 52—55.
  20. ↑ Наградной лист Чинков Анатолий Федорович Медаль «За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг.». Память народа (рос.). Министерство обороны Российской Федерации. Процитовано 28 вересня 2023.
  21. ↑ Наградной лист Чинков Анатолий Федорович Медаль «За боевые заслуги». Память народа (рос.). Министерство обороны Российской Федерации. Процитовано 28 вересня 2023.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Белобородов А. П. Всегда в бою : [рос.]. — Москва : Воениздат, 1979. — 398 с. — (Военные мемуары).
  • Дикань А. П. Чинков Анатолий Фёдорович // Герои Харьковщины : [рос.]. — Харьков : Харків, 1998. — С. 59—60. — 351 с. — ISBN 966-7100-12-X.
  • «Хочу сражаться коммунистом» // Подвиги по имя отчизны : [рос.] / Мильнер Р. И. (руководитель). — Харьков : Прапор, 1974. — С. 592—594. — 664 с.
  • Яхно, Олексій. За велінням серця // Юридична Харківщина : газета. — 2003. — № 1 (6 жовтня). — С. 4.
  • Яхно, Олексій. Останній герой // Душі покликання. — Харків : Золоті сторінки, 2018. — С. 50—55. — 96 с.
  • Чинков Анатолий Фёдорович // Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь : [рос.] / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — Москва : Воениздат, 1988. — Т. 2. Любов — Ящук. — С. 735. — 863 с. — ISBN 5-203-00536-2.
  • Чинков Анатолій Федорович // Книга Пам'яті України. Харківська область. Переможці / Головна ред. кол.: І. О. Герасимов (голова) та ін.; Обласна ред. кол.: І. О. Терехов (керівник) та ін. — Харків : Комунальний заклад Обласна пошуково-видавнича наукова редакція Книги Пам'яті України, 2008. — Т. 1 (24). — С. 175—176. — 688 с. — ISBN 5-88500-075-1.
  • Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого 1804—2014 / редкол.: В. Я. Тацій (голов. ред.), Ю. П. Битяк, А. П. Гетьман. — Харків : Право, 2014. — 616 с. — ISBN 978-966-458-702-7.
  • Чинков Анатолій Федорович // Герої Другої світової війни. Харківська область / Керівник проекту Хіневич А. П. — Харків : Файний формат, 2016. — С. 212—213. — 628 с.
  • Чинков Анатолий Федорович // Навечно в сердце народном : [рос.] / Гл. ред. П. У. Бровка. — Минск : Беларусская савецкая энциклапедыя, 1975. — 475 с.
  • Чинков Анатолий Федорович // Харьков. Энциклопедический словарь : [рос.] / справ. пособие / В. О. Соловьев, Л. В. Раенко. — 2014. — 1024 с.
Перегляд цього шаблону
  Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чинков_Анатолій_Федорович&oldid=41057902