Шарль Пеґі
| Шарль Пеґі | ||||
|---|---|---|---|---|
| фр. Charles Péguy[1] | ||||
 | ||||
| Ім'я при народженні | фр. Charles-Pierre Péguy[1] | |||
| Псевдонім | Pierre Deloire[1] і Pierre Baudouin[1][2] | |||
| Народився |
7 січня 1873[1][3][…] Орлеан[5][1] | |||
| Помер |
5 вересня 1914[1][3][…] (41 рік) Ле-Плессі-л'Евек[1] | |||
| Поховання | Grande Tombe de Villeroy (Chauconin-Neufmontiers)d | |||
| Країна |
.svg){kind=small} Франція[1] | |||
| Діяльність | письменник, поет, есеїст, журналіст, філософ, драматург, військовослужбовець, літературний критик | |||
| Сфера роботи | література[2][2] | |||
| Alma mater | Вища нормальна школа, Ліцей Ланакаль і коледж Сент-Барбd | |||
| Мова творів | французька | |||
| Конфесія | католицтво | |||
| У шлюбі з | Charlotte Péguyd | |||
| Діти | Pierre Péguyd, Marcel Péguyd і Germaine Péguyd | |||
| Автограф |
.png) | |||
| Нагороди | ||||
| Сайт: charlespeguy.fr | ||||
|
| ||||
 Шарль Пеґі у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
 Роботи у Вікіджерелах | ||||
Шарль П'єр Пеґі (фр. Charles Péguy; 7 січня 1873 р., Орлеан — 5 вересня 1914, Вільруа) — французький письменник.
Біографія[ред. | ред. код]
Пеґі народився в родині столяра Дезіре Пеґі та майстрині з ремонту стільців Сесіль Кере (Cécile Quéré). Оскільки батько рано помер, хлопчик ріс разом із матір'ю та бабусею, неписьменною фермеркою. Спочатку він навчався в початковій школі в Орлеані, потім був стипендіатом у місцевій гімназії і, нарешті, в ліцеї Лаканаль в містечку Со . Він успішно закінчив середню школу і в листопаді 1892 року розпочав військову службу в Орлеані. Оскільки він був напівсиротою, служба була обмежена одним роком. Після диплому бакалавра філософії, отриманого в липні 1894 року, Пеґі вдалося з третьої спроби скласти вступний іспит до École normal supérieure, яку він залишив у серпні 1898 року після невдачі з випускними іспитами. Зрештою Пеґі відмовився від університетської кар'єри і став книгарем та письменником.[6]
1895 року Пеґі став членом Соціалістичної партії . 1897 року з'явилася його перша драма «Жанна д'Арк» , яку Пеґі опублікував під псевдонімом. Разом із друзями Пеґі заснував у Парижі книгарню Librairie Georges Bellais. У справі Дрейфуса він приєднався до критики, сформульованої Емілем Золя в памфлеті «J'Accuse». 1899 року вийшов із Соціалістичної партії. Розрив між багатими та бідними тепер вважався нездоланним навіть через прагнення зробити кар'єру.
1908 року Пеґі звернувся до католицизму. У результаті в його творчості з'явилися деякі націоналістичні відтінки.[7]
1914 року Пеґі мав звання лейтенанта резерву у французькому піхотному полку № 276. Він загинув від ворожого пострілу в голову незадовго до початку битви на Марні. Похований на військовому цвинтарі в Шоконен-Нефмонтьє.
Доробок Шарля Пегі, особливо його критику ідеології прогресу, нещодавно з новою увагою прочитали французькі філософи, соціологи та письменники, зокрема Ален Бадью, Ален Фінкелькраут та Бруно Латур.[8]
Твори[ред. | ред. код]
- Jeanne d'Arc. 1897
- Notre patrie. 1905
- Clio. Dialogue de l'histoire et de l’âme païenne. 1909
- Le mystère de la charité de Jeanne d'Arc. 1910
- Victor-Marie, Comte Hugo. Solvuntur objecta. 1910
- Notre jeunesse. 1910
- Le porche du mystère de la deuxième vertu. 1911
- Le mystère des Saints Innocents. 1912.
- L'argent, L'argent suite. 1913
- Ève. 1913
Переклади українською[ред. | ред. код]
Одну поезію Шарля Пеґі українською мовою перекладав Микола Зеров («Прощання з Мезою»[9]).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и к л м Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в Czech National Authority Database
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ Пеги Шарль // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Elke Lindhorst: Die Dialektik von Geistesgeschichte und Theologie in der modernen Literatur Frankreichs. Dichtung in der Tradition des «Renouveau Catholique» von 1890—1990. Königshausen & Neumann, Würzburg 1995 ISBN 3-8260-1020-5, S. 24ff.
- ↑ Jérôme Grondeux, « Péguy conservateur ? », Mil neuf cent. Revue d'histoire intellectuelle 1/2002 (Шаблон:Numéro), P.35-53.
- ↑ Joseph Hanimann: Der Kreuzritter der Heiligen Johanna. Zum 100. Todestag neu entdeckt: Charles Péguy. Süddeutsche Zeitung, 5. September 2014, S. 14.
- ↑ Шарль Пегі. Прощання з Мезою. Переклад Миколи Зерова. Архів оригіналу за 22 грудня 2021. Процитовано 22 грудня 2021.
Література[ред. | ред. код]
- Webarchiv, Lemma Péguy im BBKL
- Henri Guillemin: Charles Péguy. Paris 1981
- Joseph Hanimann: Der Unzeitgenosse. Charles Péguy: Rebell gegen die Herrschaft des Neuen. Hanser, München 2017 ISBN 978-3-446-25610-1
- Jorge Molinas Lara: Crisis and commitment: Political ethics on Charles Péguy. Universität Valencia, 2014
- Hella Tiedemann-Bartels: Verwaltete Tradition. Die Kritik Charles Péguys. Alber, Freiburg 1986 ISBN 3-495-47600-8
Посилання[ред. | ред. код]
- Бібліографія. Шарль Пеґі // Німецька національна бібліотека
- Роботи про Шарль Пеґі // Цифрова бібліотека Німеччини
- Центр Шарля Пегі (фр.) [Архівовано 6 березня 2005 у Wayback Machine.]
- Міхаель Сталлькнехт: Бути вільним не означає бути модерністом. (нім.) [Архівовано 14 грудня 2019 у Wayback Machine.] NZZ, 3. червень 2017 року
- Народились 7 січня
- Народились 1873
- Уродженці Орлеана
- Померли 5 вересня
- Померли 1914
- Випускники Вищої нормальної школи (Париж)
- Кавалери Воєнного хреста 1914—1918
- Кавалери ордена Почесного легіону
- Французькі письменники
- Французькі драматурги
- Французькі есеїсти
- Французькі журналісти
- Французькі літературні критики
- Французькі філософи
- Французькі поети
- Французькі католики