Шевченко Едуард Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Едуард Григорович Шевченко
 Капітан 1 рангу
Загальна інформація
Народження19 квітня 1977(1977-04-19) (47 років)
Камчатський край, РРФСР
Alma MaterЧВВМУ ім. Нахімова (2000)
ПсевдоМайстер
Військова служба
Роки служби2000—по т.ч.
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗС ССО України
Формування
Війни / битви
Командування
2016—2017
 73 МЦСО, командувач
Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького II ступеня (Україна) Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Орден «За мужність» І ступеня
Орден «За мужність» І ступеня
Орден «За мужність» ІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Нагрудний знак «Знак пошани» (Міністерство оборони України)
Нагрудний знак «Знак пошани» (Міністерство оборони України)
Орден «Народний Герой України»
Орден «Народний Герой України»
Іменна вогнепальна зброя
Іменна вогнепальна зброя
Зовнішні зображення
Капітан І рангу — Шевченко Едуард Григорович, фото Романа Ніколаєва

Едуа́рд Григо́рович Шевче́нко — український військовик Військово-Морських Сил Збройних Сил України, капітан I рангу, начальник 73 МЦСпО (2016―2017), учасник російсько-української війни. Лицар орденів Богдана Хмельницького II та III ступенів, повний кавалер ордена «За мужність». Затриманий Службою безпеки України 7 березня 2023 року як агент російської розвідки, що займався підготовкою до захоплення росіянами міста Очаків Миколаївської області[1].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в 1977 році на Камчатці (РРФСР) в родині військового, продовжив сімейну традицію чоловіків-військовослужбовців. Батько не хотів, щоб син пішов його стопами, але син його не послухався, втік з дому і дістався Владивостока (РФ), де проходив строкову військову службу.

Після Далекого Сходу Росії було переведення до України, де й дописав свою дипломну роботу[2].

2000 року закінчив навчання в Чорноморському вищому військово-морському училищі ім. Нахімова, м. Севастополь[3] та у званні лейтенанта розпочав службу в морській піхоті України.

Російсько-українська війна

[ред. | ред. код]

На початку 2014 року, коли почалась російська збройна агресія проти України, обіймав посаду командира загону 73 МЦСпО. У березні 2014 підрозділ Едуарда Шевченка на військовому полігоні «Широкий Лан» почав готуватися до можливої ​​атаки російських військ з боку тимчасово окупованого Криму.

З початку червня 2014 року перебував в зоні бойових дій на сході України. Брав участь у визволенні Слов'янська, боях за Торецьк, Краматорськ, Сіверськ та Ямпіль. Воював під Вуглегірськом, Дебальцевим і Рідкодубом, де його група фактично «витягала» з оточення особовий склад 25-го батальйону «Київська Русь».

Після Іловайської трагедії його група супроводжувала й забезпечувала рейд 79-ї та 95-ї аеромобільних бригад у район розташування противника біля с. Гранітного, вказувала місця для спорудження і подолання водних перешкод. Командир зайшов туди першим, а вийшов — останнім.

Так, перед взяттям м. Торецька, Шевченко сам, у цивільному одязі, зайшов у місто, щоб оцінити обстановку й підконтрольні бойовикам об'єкти. Після цього зведений загін з 33 осіб під його командуванням дістався до Торецька в обхід сепаратистських блокпостів, через поля, і протягом пів години підняв українські прапори над адміністративними будівлями. Після цього бійцям довелося майже вісім годин чекати приходу основних сил ЗС України. Це були 7 годин 40 хвилин безперервного обстрілу — з танків, стрілецької зброї, ПТРК. 33 українські вояки протистояли 200 бойовикам, 2 танкам і БМП. Тільки по міськраді, де зайняли оборону бійці Шевченка, танки стріляли 29 разів. Коли ворог підійшов упритул, Шевченко наказав бійцям переміститися до підвалу, а сам піднявся на дах будівлі, щоб викликати вогонь на себе. У цьому бою група не втратила жодного бійця, лише трьох поранено[4][5][6].

У березні 2016 року був призначений на посаду начальника 73 МЦСпО, в/ч А1594, м. Очаків[7].

У травні 2017 року Військово-лікарська комісія (ВЛК) діагностувала у Едуарда Шевченка посттравматичний синдром внаслідок служби в зоні бойових дій на сході і визнала його обмежено придатним до військової служби. На підставі висновків ВЛК, його вивели в розпорядження Генерального штабу ЗС України. Шевченко не погодився з цим рішенням і подав позов до адміністративного суду. 7 вересня 2017 року суд визнав дії військового керівництва протиправними та зобов'язав направити офіцера на повторне проходження ВЛК[8].

24 січня 2018 року група учасників бойових дій — ветеранів та чинних військовослужбовців 73 МЦСпО вийшли на пікет до Міністерства оборони України і Генерального штабу Збройних сил України в Києві, щоб привернути увагу до дискримінації командуванням свого колишнього комбрига — капітана 1-го рангу Едуарда Шевченка[9].

26 лютого 2018 року Одеський апеляційний адміністративний суд у справі № 483/1384/17 скасував постанову Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 вересня 2017 року та офіцер продовжив військову службу у складі Військово-Морських Сил Збройних Сил України[10].

Розслідування

[ред. | ред. код]

Затримання

[ред. | ред. код]

За інформацією «Української правди», затриманий 7 березня 2023 року СБУ через підозру про співпрацю з ГРУ Росії[11].

Арешт

[ред. | ред. код]

26 березня 2024 року Заводський районний суд м. Миколаєва подовжив термін запобіжного заходу Едуарду Шевченку у вигляді тримання під вартою ще на 60 діб, до 24 травня 2024 року[12].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Джерела «Бабеля»: Російський агент з Очакова — це колишній командувач 73 морського центру ССО Едуард Шевченко
  2. Особливе призначення. Командир загону спецназу Едуард Шевченко про своїх бійців, завдання і противника
  3. Список випускників Севастопольського військово-морського інституту ім. П. С. Нахімова 2000 року [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  4. Едуард Шевченко. Командир одного із загонів легендарних «морських котиків» [Архівовано 10 лютого 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  5. Тихо прийшли, тихо пішли: п'ять історій українських бійців ССО. 29.07.2019, 17:38. Архів оригіналу за 30 липня 2019. Процитовано 14 травня 2020.
  6. Герої серед нас. «Батя» Едуард Шевченко з Очаківському «морських котиків»: «Я давав присягу народу України». 04.09.2015, 15:56 [Архівовано 20 квітня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
  7. Добра новина: керувати очаківськими «морськими котиками» буде Едуард Шевченко [Архівовано 20 квітня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
  8. «Я незручний»: командира очаківських «морських котиків» Едуарда Шевченка намагаються посунути з посади. 25.09.2017, 18:56 [Архівовано 20 квітня 2018 у Wayback Machine.](рос.)]
  9. Командир очаковских «морских котиков» заявил, что его хотят незаконно снять с должности. 25.09.2017 (рос.) [Архівовано 5 червня 2021 у Wayback Machine.]
    АТОшний скандал: Кому заважає «морський котик» Едуард Шевченко. 25.01.2018, 09:00 [Архівовано 20 квітня 2018 у Wayback Machine.]
  10. Результати перегляду апеляційних скарг ОААС за 23-26.02.2018 р. 01.03.2018, 10:14
  11. Погорілов С. СБУ схопила "майстра" російської розвідки, який намагався завербувати мера Очакова. Українська правда. Процитовано 7 березня 2023.
  12. «Подзвонив мер Очакова, сказав, куди прийти», — екскомандир 73-го центру про затримання за підозрою у держзраді. // Автор: Аліса Мелік-Адамян. 27.03.2024, 15:00
  13. Указ Президента України від 28 червня 2015 року № 366/2015 «Про відзначення державними нагородами України»;
  14. Указ Президента України від 8 вересня 2014 року № 708/2014 «Про відзначення державними нагородами України»;
  15. Указ Президента України від 27 листопада 2014 року № 892/2014 «Про відзначення державними нагородами України»;
  16. Указ Президента України від 21 жовтня 2014 року № 817/2014 «Про відзначення державними нагородами України»;
  17. Указ Президента України від 8 серпня 2014 року № 640/2014 «Про відзначення державними нагородами України»;

Джерела

[ред. | ред. код]