Шевченко Едуард Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шевченко Едуард Григорович
UANs shoulder mark 15h.svg Капітан 1 рангу
Загальна інформація
Народження 19 квітня 1977(1977-04-19) (45 років)
Камчатський край, РРФСР
Alma Mater ЧВВМУ ім. Нахімова (2000)
Псевдо «Майстер»
Військова служба
Роки служби 2000—по т.ч.
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Emblem of the Ukrainian Special Operations Forces.svg ССО України
Формування
Війни / битви
Командування
2016—2017
73 МЦСО ЗСУ.png
 73 МЦСО, командувач
Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького II ступеня (Україна)Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Орден «За мужність» І ступеня
Орден «За мужність» ІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Нагрудний знак «Знак пошани» (Міністерство оборони України)
Орден «Народний Герой України»
Іменна вогнепальна зброя
Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Капітан І рангу — Шевченко Едуард Григорович, фото Романа Ніколаєва

Едуа́рд Григо́рович Шевче́нко — український військовик Військово-Морських Сил Збройних Сил України, капітан I рангу, начальник 73 МЦСпО (2016―2017), учасник російсько-української війни. Лицар орденів Богдана Хмельницького II та III ступенів, повний кавалер ордена «За мужність».

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в 1977 році на Камчатці (РРФСР) в родині військового, продовжив сімейну традицію чоловіків-військовослужбовців.

Строкову військову службу проходив у м. Владивостоці РФ.

В 2000 році закінчив навчання в Чорноморському вищому військово-морському училищі ім. Нахімова, м. Севастополь[1] та у званні лейтенанта розпочав службу в морській піхоті України.

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

На початку 2014 року, коли почалась російська збройна агресія проти України, обіймав посаду командира загону 73 МЦСпО. У березні 2014 підрозділ Едуарда Шевченка на військовому полігоні «Широкий Лан» почав готуватися до можливої ​​атаки російських військ з боку тимчасово окупованого Криму.

З початку червня 2014 року перебував в зоні бойових дій на сході України. Брав участь у визволенні Слов'янська, боях за Торецьк, Краматорськ, Сіверськ та Ямпіль. Воював під Вуглегірськом, Дебальцевим і Рідкодубом, де його група фактично «витягала» з оточення особовий склад 25-го батальйону «Київська Русь».

Після Іловайської трагедії його група супроводжувала й забезпечувала рейд 79-ї та 95-ї аеромобільних бригад у район розташування противника біля с. Гранітного, вказувала місця для спорудження і подолання водних перешкод. Командир зайшов туди першим, а вийшов — останнім.

Так, перед взяттям м. Торецька, Шевченко сам, у цивільному одязі, зайшов у місто, щоб оцінити обстановку й підконтрольні бойовикам об'єкти. Після цього зведений загін з 33 осіб під його командуванням дістався до Торецька в обхід сепаратистських блокпостів, через поля, і протягом півгодини підняв українські прапори над адміністративними будівлями. Після цього бійцям довелося майже вісім годин чекати приходу основних сил ЗС України. Це були 7 годин 40 хвилин безперервного обстрілу — з танків, стрілецької зброї, ПТРК. 33 українські вояки протистояли 200 бойовикам, 2 танкам і БМП. Тільки по міськраді, де зайняли оборону бійці Шевченка, танки стріляли 29 разів. Коли ворог підійшов упритул, Шевченко наказав бійцям переміститися до підвалу, а сам піднявся на дах будівлі, щоб викликати вогонь на себе. В цьому бою, група не втратила жодного бійця, лише трьох — було поранено[2][3][4].

У березні 2016 року був призначений на посаду начальника 73 МЦСпО, в/ч А1594, м. Очаків[5].

У травні 2017 року Військово-лікарська комісія (ВЛК) діагностувала у Едуарда Шевченка посттравматичний синдром внаслідок служби в зоні бойових дій на сході і визнала його обмежено придатним до військової служби. На підставі висновків ВЛК, його було виведено у розпорядження Генерального штабу ЗС України. Шевченко не погодився з таким рішенням та подав позов до адміністративного суду. 7 вересня 2017 року суд визнав дії військового керівництва протиправними та зобов'язав направити офіцера на повторне проходження ВЛК[6].

24 січня 2018 року група учасників бойових дій—ветеранів та діючих військовослужбовців 73 МЦСпО вийшли на пікет до Міністерства оборони України і Генерального штабу Збройних сил України в Києві, щоб привернути увагу до дискримінації командуванням свого колишнього комбрига — капітана 1-го рангу Едуарда Шевченка[7].

26 лютого 2018 року Одеський апеляційний адміністративний суд у справі № 483/1384/17 скасував постанову Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 вересня 2017 року та офіцер продовжив військову службу у складі Військово-Морських Сил Збройних Сил України[8].

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Список випускників Севастопольського військово-морського інституту ім. П. С. Нахімова 2000 року [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  2. Едуард Шевченко. Командир одного із загонів легендарних «морських котиків» [Архівовано 10 лютого 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  3. Тихо прийшли, тихо пішли: п'ять історій українських бійців ССО. 29.07.2019, 17:38. Архів оригіналу за 30 липня 2019. Процитовано 14 травня 2020. 
  4. Герої серед нас. «Батя» Едуард Шевченко з Очаківському «морських котиків»: «Я давав присягу народу України». 04.09.2015, 15:56 [Архівовано 20 квітня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
  5. Добра новина: керувати очаківськими «морськими котиками» буде Едуард Шевченко [Архівовано 20 квітня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
  6. «Я незручний»: командира очаківських «морських котиків» Едуарда Шевченка намагаються посунути з посади. 25.09.2017, 18:56 [Архівовано 20 квітня 2018 у Wayback Machine.](рос.)]
  7. Командир очаківських «морских котиків» заявив, що його хочуть незаконно зняти з посади. 25.09.2017 [Архівовано 5 червня 2021 у Wayback Machine.]
    АТОшний скандал: Кому заважає «морський котик» Едуард Шевченко. 25.01.2018, 09:00 [Архівовано 20 квітня 2018 у Wayback Machine.]
  8. Результати перегляду апеляційних скарг ОААС за 23-26.02.2018 р. 01.03.2018, 10:14
  9. Указ Президента України від 28 червня 2015 року № 366/2015 «Про відзначення державними нагородами України»;
  10. Указ Президента України від 8 вересня 2014 року № 708/2014 «Про відзначення державними нагородами України»;
  11. Указ Президента України від 27 листопада 2014 року № 892/2014 «Про відзначення державними нагородами України»;
  12. Указ Президента України від 21 жовтня 2014 року № 817/2014 «Про відзначення державними нагородами України»;
  13. Указ Президента України від 8 серпня 2014 року № 640/2014 «Про відзначення державними нагородами України»;

Джерела[ред. | ред. код]