Штундизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карта України, Південної Росії та Кавказу поширення штундистів. Ламана червона лінія від Варшава-Берестя-Орел-Вороніж-Волгоград-Астрахань, є північною межею штундистів. Кожна червона точка приблизно дорівнює тисячі штундистам.

Штундизм (від нім. Stunde — година) — застаріла, історична, народна[джерело?] назва руху протестантів на півдні царської Росії, на землях сучасної України, Білорусі, Польщі, започаткованого серед німецьких колоністів (лютеран, реформатів, менонітів)[1]. Назва охоплювала вірних різних течій євангельських християн: п'ятидесятників, баптистів, адвентистів, штундистів тощо[джерело?].

Сім'я штундів з Київської губернії

Штундизм поширився на півдні України у середині 19 ст. Місцевому православному населенню подобалися молитовні години німецьких колоністів меннонітів, з читанням Біблії, співом гімнів, з активною участю вірних.

Михайло Тимофійович Ратушний (1830-1915), один з піонерів українського штундизму й баптизму

У висліді діяльності неофітів (селяни Онищенко і його учень Михайло Ратушний на Одещині, Вітенко і Герасим Балабан на Київщині, Іван Рябошапка на Херсонщині) та інших штундизм швидко розповсюджувався і виявився у різних формах, між ними як віровизнання с. Чаплинки, що його склав селянин Я. Коваль.
У 1870-их pp. штундисти і баптисти почали відокремлюватися від православної церкви[2], закладаючи громади євангельських християн, які 1879 були офіційно визнані як секта, що сприяло їхньому розвиткові, творенню домів молитви, друку збірників релігійних пісень тощо. 1884 відбувся з'їзд штундистів, баптистів і молоканів з пашковцями. 1894 року міністерство внутрішніх справ заборонило молитовні збори штунд, і лише революція 1905 скасувала це й попередні обмеження. Тоді євангельські християни настільки зміцніли, що заснували у молоканській Астраханці (Таврія) місіонерську семінарію.

Революція 1917 спершу сприяла поширенню штундизму, пробуджуючи серед вірних також національну свідомість (хоч мова проповідей і тексти гімнів ще лишалися переважно російською).

Між двома світовими війнами штундизм (в його п'ятидесятницькому варіанті) поширився також серед православного населення Волині й Поділля. В 1930 у Рівному оформилося Об'єднання слов'янських євангельських християн, яке мало 95 громад і нараховувало понад 30 000 вірних та мало 20 проповідників і 6 місіонерів.

З приходом радянської влади групи штунд зазнали дискримінації, проте, попри переслідування, кількість євангельських християн сягало до 2 млн в СРСР. В 1926 році українські євангельські християни мали окреме Всеукраїнське об'єднання, що входило до Всесоюзного об'єднання штунд (як різні групи євангельських християн-баптистів). В 1960 році на Харківщині було 56 громад, на Київщині 170, відбувалося близько 15 000 хрещень щороку. Більше половини усіх штунд в СРСР жило на українських землях. Прохання про захист від переслідувань радянської влади, з якими вони зверталися до міжнародних релігійних і гуманітарних організацій, залишилися без наслідків.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Любащенко В.І. Штундизм // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 664—666. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  2. Штунда // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2096. — 1000 екз.

Посилання[ред. | ред. код]