Юденич Микола Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юденич Микола Миколайович
Юденич Николай Николаевич
Yudenich.jpg
Народження 18 (30) липня 1862(1862-07-30)
Москва, Російська імперія
Смерть 5 жовтня 1933(1933-10-05) (71 рік)
Канни, Франція
туберкульоз
Поховання
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Освіта Академія Генерального штабу
Роки служби 18791919
Звання 1904ic-p10r.png Генерал від інфантерії
Командування Перша світова війна
(січень 1915 — 31 травня 1917)
Північно-Західна армія
(5 червня — 28 листопада 1919)
Війни / битви Російсько-японська війна, Перша світова війна, Громадянська війна в Росії, Памірські експедиції підрозділу Іоноваd, Битва при Сандепу, Битва під Мукденом, Російсько-перська війна (1911), Сарикамишський бій, Битва при Манцикерті[d], Алашкертська операція, Битва при Кьопрюкьоїd, Ерзурумська битва, Трапезундська операція, Битва при Ерзінджаніd, Бітліська битва, Війна за незалежність Естонії і Наступ Північно-Західної армії восени 1919d
Автограф Nikolai Yudenich signature.svg
Нагороди
CMNS: Юденич Микола Миколайович у Вікісховищі

Мико́ла Микола́йович Юде́нич (рос. Николай Николаевич Юденич18 (30) липня 1862, Москва, Російська імперія[1] — 5 жовтня 1933(1933-10-05)[1][2][…], Канни[4]) — російський генерал, головнокомандувач Північно-Західної армії.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у дворянській родині колезького радника.

В 1881 закінчив Олександрівське військове училище в Москві. Після служби у військах та переведення до поручиків гвардії Юденич вступив до Академії Генштабу, закінчивши її по 1-му розряду в 1887. Служив у Варшавському і Туркестанському військових округах на важливих штабних посадах; командував бригадою, пізніше полком.

Під час Російсько-японської війни за відзнаку у битві під Мукденом нагороджений золотою зброєю з гравіюванням «За хоробрість». Тоді ж отримав поранення, після лікування в 1907 продовжив службу.

У 1913 у Тифлісі очолив штаб Кавказького військового округу, здобув звання генерал-лейтенанта. Брав участь у військово-дипломатичних місіях з улагоджування відносин з Іраном, Туреччиною.

На початку Першої світової війни служив начальником штабу, з 1915 командував Кавказькою армією.

У 1916 успішно провів Ерзурумську (полонивши понад 13 000 турецьких солдатів і офіцерів) і Трапезундську операції, нагороджений Георгіївським орденом 2-го ступеня.

У травні 1917 відсторонений від командування і змушений піти у відставку.

У 1918 емігрував до Фінляндії. Зустріч зі знайомим з часів академії генералом Карлом Маннергеймом привела Юденича до думки організувати за кордоном боротьбу проти Радянської влади.

У 1919 призначений Олександром Колчаком головнокомандувачем Північно-Західної армії, сформованою російськими емігрантами в Естонії, і увійшов до складу Півічно-Західного уряду, яке мало укласти союз з балтійськими державами.

У 1919 призначив Олександра Родзянко своїм помічником. 23 листопада 1919 відправлений Юденичем до Англії для отримання фінансової підтримки, проте місія зазнала невдачі.

У вересні 1919 армія Юденича прорвала радянський фронт і підійшла до Петрограда, але, виступаючи з гаслом «Єдиної великої Росії», Колчак і Юденич не здобули підтримки від Фінляндії та Естонії і були відкинуті.

Емігрував до Великої Британії, відмовившись від політичної діяльності — не виступав публічно і відмовився зустрічатися з репортерами. Єдиною людиною, якій зробив візит, був Вінстон Черчілль.

Потім перебрався до Франції і влаштувався у Ніцці, купивши будинок на її передмісті Сен-Лоран-дю-Вар. Брав участь у роботі російських просвітницьких організацій.

Помер у 1933 від туберкульозу легенів. Похований на російському цвинтарі Кокад.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]