Російсько-перська війна (1911)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Російсько-перська війна 1911 року
Дата:
Місце:
Результат: Перемога Росії
Територіальні зміни: Північна Персія
Сторони
І.І. Воронцов-Дашков
М.М. Юденич

Російська інтервенція в Персію - військове втручання Російської імперії під час громадянської війни в Персії між прихильниками і противниками поваленого в 1909 році Мохаммад Алі-Шаха з метою захисту російських підданих, що проживають в Персії і російської торгівлі з Персією.

Передісторія[ред. | ред. код]

У період 1905-1911 років в Персії відбувалася Конституційна революція. В результаті протесту аристократії, духовенства та інтелігенції Мозафереддін-шах був змушений прийняти конституцію в жовтні 1906 року і створити меджліс (парламент).

У 1907 році була укладена британсько-російська угода про розподіл Ірану на сфери впливу, згідно з яким Іран ділився на три частини: Північний Іран (російський), Центральний (нейтральний і відкритий для Німеччини), Південний (Англія).

На престол у січні 1907 року, після смерті батька, вступив Мухаммед Алі Шах. При вступі на престол він обіцяв дотримуватися конституції, дарованої його батьком у 1906 році, чого, однак, не виконав. 24 червня 1908 року Мухаммед Алі здійснив переворот, за допомогою Перської козачої бригади розігнавши меджліс.

У 1908 році в Тавризі почалося повстання проти влади шаха. У січні 1909 року прихильники конституції, підтримані бахтіарськими ханами, які прагнули до зміцнення свого впливу, захопили владу в Ісфахані. Розпочалося повстання в Гіляні (у Решті та інших містах Гіляну). В Буширі, Бендер-Аббасі і деяких інших містах і районах Ірану до влади прийшли противники шаха. Після невдалої спроби прорватися в місто в лютому шахські війська обложили Тавриз. У блокованому Тавризі почався голод.

У лютого 1909 кочівники-шахсевени почали грабувати в околицях міста Ардебіля жителів селищ, які були російськими підданими.

Перший вступ військ[ред. | ред. код]

20 квітня 1909 року намісникові на Кавказі і командувачу військами Кавказького військового округу генерал-ад'ютантові графу Іларіону Воронцову-Дашкову була спрямована секретна директива за № 1124: «Зважаючи на очікуваний в Тавризі напад на консульство і європейські установи і підданих з боку революціонерів і населення Тавриза, доведеного до відчаю голодом ... Государ Імператор наказав негайно вирушити форсованим маршем до Тавриза загону достатньої сили для захисту російських та іноземних установ і підданих, підвезення до них продовольства, а також для забезпечення сполучення Тавриза з Джульфою. Незабаром до Персії були відправлені два батальйони 1-ї Кавказької стрілецької бригади, чотири кінні сотні кубанських козаків, саперна рота і три артилерійські восьмигарматні батареї. Цим загоном командував начальник 1-ї Кавказької стрілецької бригади генерал-майор Снарський І. А. В інструкціях, даних йому, було зазначено:

«Всі зносини військових начальників у займаних російськими військами містах з місцевою перською владою і з населенням повинні проводитися через дипломатичних агентів Російського Імператорського Уряду; спільне з російськими військами перебування в населених пунктах і пересування дорогами, що охороняються російськими військами, озброєних загонів і партій, діяльність яких мала розбійницький характер, - не допускається ... вирішення питання про застосування зброї залежить виключно від військового начальства ... Раз ухвалене рішення повинне провадитися у виконання безповоротно і з повною енергією».

Російським військам доводилося діяти в основному проти кочівників (курдів і туркменів-йомудов), з якими не могла впоратися слабка перська армія. За кожен випадок грабежу та розбійного нападу курдів з їх племінних вождів російськими військами стягувалася грошова сума на користь потерпілої сторони. Вбивства підданих Російської імперії каралися смертними вироками, які виносив російський військово-польовий суд. Російські консули повідомляли в Міністерство закордонних справ: «Купці разом з усім мирним населенням попутних селищ благословляють прибуття наших військ».

Після невеликого періоду затишшя восени 1911 року ситуація знову загострилася - сталися напади численних збройних груп на російський загін у Тавризі, почастішали випадки обстрілу російських консульських установ і конвоїв у Решті. Кочівники нападали на торгові каравани. У вилазках проти російських військ брали участь загони протурецьки налаштованих губернаторів західних провінцій, а також представники революційних угруповань російського Закавказзя.

Другий вступ військ[ред. | ред. код]

29 жовтня (11 листопада) 1911 року в Тегерані посол Росії вручив урядові Персії ультиматум з вимогами відновлення порядку в Персії і забезпечення захисту економічних інтересів Росії. Після закінчення терміну ультиматуму від 11 листопада 1911 року війська Росії перейшли російсько-перський кордон і зайняли місто Казвін. 10 (23) листопада в Тегерані, після окупації військами Росії північної Персії, перське уряд погодився задовольнити всі вимоги Росії.

Введення військ здійснювався за трьома операційним напрямками - з Джульфи, Астари і Ензелі - на Тегеран. Безпосереднє оперативне керівництво російськими військами в Персії здійснював генерал-квартирмейстер штабу Кавказького Військового округу генерал-майор Микола Юденич. У контингент російських військ входили: 14-й Грузинський і 16-й Мінгрельський гренадерський полки Кавказької гренадерської дивізії, полки з 21-ї, 39-й і 52-ї піхотних дивізій (81-й Апшеронський, 84-й Ширванський, 156-й Елізаветпольский, 205-й Шемахінський, 206-й Сальянский і 207-й Новобаязетський) з артилерією і кулеметами. Перевезення військ морем, їх висадку в порту Ензелі і її вогневе прикриття здійснила Каспійська військова флотилія. Комунікаційне забезпечення здійснювали 2-й Кавказький залізничний батальйон і Кавказька автомобільна команда. Залізничний батальйон почав будівництво залізничної гілки Джульфа-Тегеран. Облаштування тимчасових штаб-квартир здійснював 1-й Кавказький саперний батальйон. Зв'язок забезпечувала Кавказька іскрова рота.

Піхотні частини з доданими кінними сотнями кубанських і терських козаків були зведені в загони. При цьому два загони - Мешедський і Кучанський, утворили війська Туркестанського військового округу - два батальйони 13-го і 18-го Туркестанських стрілецьких полків, дві кінно-мисливські команди з цих же частин, два кулеметні взводи і сотня Туркменського кінного дивізіону.

При вилученні російськими військами великих партій зброї в Тавризі і Решті спалахнули заворушення, які призвели до жертв серед мирного населення. Навколо цих міст почалися справжні бої. У західні прикордонні землі Персії, на спірні території, вступили турецькі війська, які взяли під свій контроль проходи на гірських перевалах між Хоєм і Дільманом.

Російські війська почали операції з витіснення турецьких військ з перської території. Російські підрозділи підходили на світанку до турецьких бівак і виставивши гармати й кулемети на висотах, вимагаючи від них покинути перську територію. Турки опору не чинили. Командир 11-го турецького корпусу Джабір-паша у присутності іноземних консулів заявив: «Переконавшись на ділі, що таке перська конституція і яка анархія панує в Персії, я особисто вважаю, що прихід російських військ до Персії є прояв людяності та гуманності, а не результат якихось агресивних намірів. Росіяни діють в Персії дуже вміло і обережно, а тому симпатії майже всього населення на їх боці».

Після забезпечення стабільності велика частина російських військ залишила Персію, однак окремі російські підрозділи знаходилися на перської території аж до початку Першої світової війни.