Ластовський Олександр Костянтинович
| Ластовський Олександр Костянтинович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 1890 Сміла, Київська губернія, Російська імперія |
| Помер | 1920 Катеринослав, Катеринославська губернія, Українська СРР |
| Країна | .svg){kind=small} УНР→.svg){kind=small} УСРР Російська імперія (до 1917 року) |
| Діяльність | революціонер |
| Партія | РСДРП(б) → КП(б)У |
Ласто́вський Олекса́ндр Костянти́нович (1890, Сміла, Київська губернія, Російська імперія — 1920, Катеринослав, Катеринославська губернія, Українська СРР) — київський робітник-друкар, більшовик, партійний і профспілковий діяч.
Біографія
Народився 1890 року в Смілі в сім'ї робітника[1][2]. З 1907 року вів у Києві нелегальну роботу, розповсюджував соціал-демократичні листівки та прокламації серед солдатів 3-го польового інженерного парку на Печерську[3]. Під час одного з нелегальних зібрань Ластовський був заарештований разом з групою солдатів, як неповнолітнього його засудили до заслання у Вологодську губернію, де він перебував з 1908 по 1910 рік[4]. 1910 року повернувся в Київ і знову почав діяти за завданнями місцевого комітету РСДРП(б). У 1912 році був активним розповсюджувачем більшовицької газети «Правда». Цього ж року був знову заарештований і засуджений до 3-х років заслання в Архангельську губернію[1]. Під час ув'язнення та заслання захворів на сухоти[2].
1915 року, повернувшись до Києва, працював у нелегальній партійній друкарні, що розміщувалася в будинку № 13 по Золотоустівській вулиці, де був заарештований під час друку антивоєнних прокламацій[5].
Після Лютневої революції 1917 року брав активну участь у встановленні радянської влади на Україні. Був обраний до Київського комітету РСДРП(б), Київської ради робітничих депутатів, був членом правління профспілки друкарів, вів активну роботу в Центральному бюро профспілок.
Від Київської ради робітничих депутатів був обраний делегатом на II Всеросійський з'їзд Рад[1]. 1918 року під час німецької окупації та гетьманату Павла Скоропадського — член підпільного Київського обласного комітету РКП(б)/КП(б)У. У червні 1918 року на підпільній обласній конференції більшовицької організації, що відбулася в Пущі-Водиці, разом з Петром Дегтяренком, Михайлом Реутом та ін. був обраний до загальноміського партійного комітету для керування повстанням[6]. У липні 1918 року під час роботи I з'їзду Комуністичної партії (більшовиків) України (КП(б)У) був обраний до складу підпільного Київського обласного комітету КП(б)У. Був членом редколегії газети «Київський комуніст». У жовтні 1918 року Ластовський представляв більшовиків Київщини на II з'їзді КП(б)У, входив до складу обласного революційного комітету («п'ятірки»), що очолювала підготовку повстання проти гетьманщини. З грудня 1918 року — член виконкому Київської ради робітничих депутатів. Після встановлення в Києві радянської влади в 1919–1920 роках — член міського і губернського комітетів КП(б)У[1].
Напередодні захоплення Києва польськими військами навесні 1920 року виїхав до Катеринослава, де невдовзі помер від сухот[2].
Увічнення пам'яті
У 1928–2016 роках на честь Ластовського називалася вулиця на Печерську (попередня назва — Аносівська[7], теперішня — вулиця Степана Ковніра).
У 1957–1958 роках на честь Олександра Ластовського також мала назву Аеродромна вулиця на Чоколівці в Києві[8][9].
У червні 1962 року на фасаді будинку № 3 по вулиці Ластовського було встановлено анотаційну дошку з чорного граніту з написом: «Ця вулиця носить ім'я Олександра Ластовського — активного борця за Радянську владу, члена більшовицької фракції Київської Ради робітничих депутатів і Секретаріату Центрального Бюро Ради профспілок Києва (помер у 1920 р.)»[10][11].
2015 року після прийняття Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» прізвище Ластовського Українським інститутом національної пам'яті було включено до списку осіб, чия діяльність підпадає під дію законів про декомунізацію[12].
Примітки
- ↑ а б в г Миронец, 1977, с. 18..
- ↑ а б в Пролетарська правда, 1927.
- ↑ Пономаренко, 1968, с. 31..
- ↑ Пономаренко, 1968, с. 32..
- ↑ Путівник по Києву, 1930, с. 52..
- ↑ Путівник по Києву, 1930, с. 70..
- ↑ Протокол засідання Президії Київської Міської Ради ІХ скликання від 8 лютого 1928 року Ч. 35, п. 541 «Про перейменування вулиць» // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 1. Спр. 463. Арк. 202, 204. [Архівовано з першоджерела 2 листопада 2015.]
- ↑ Постанова бюро Київського міського комітету Компартії України і виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 10 грудня 1957 року № 2193 «Про впорядкування справи присвоєння імен державних і громадських діячів вулицям і державним установам м. Києва» // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 4. Спр. 926. Арк. 577–578. [Архівовано з першоджерела 15 квітня 2013.]
- ↑ Вулиці Києва, 1958, с. 397..
- ↑ Галайчук, 1966, с. 66..
- ↑ Улица Ластовского // Карта «Интересного Киева» (рос.)
- ↑ Підстава: «Учасник встановлення радянської влади в Україні. У період Гетьманату Павла Скоропадського — член підпільного Київського обкому комуністичної партії».
Джерела
- Вулиці Києва. Довідник / упоряд. О. І. Марчук та ін. — К. : Державне видавництво технічної літератури, 1958. — 462 с.
- Вулиці Києва. Довідник / упоряд. А. М. Сигалов та ін. — 2-ге вид., випр. — К. : Реклама, 1979. — С. 137–138.
- Вулиці Києва. Довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — С. 117. — ISBN 5-88500-070-0.
- Галайчук А. М. Розповідають художньо-меморіальні дошки Києва. — К. : Мистецтво, 1966. — 112 с.
- Миронец Н. И., Пономаренко Л. А. Их именами названы улицы Киева. — К. : Общество «Знание», 1977. — 32 с. (рос.)
- Пономаренко Л. А., Скаковський Й. М. Їх іменами названі вулиці Печерського району м. Києва. — К. : Товариство «Знання», 1968. — 44 с.
- Путівник по Києву (Сучасний та давній Київ) / М. Плісецький, Є. Півнева, В. Стебловський та ін. — К. : Укртуре, 1930. — 153 с.
- Ті, що одійшли // Пролетарська правда. — 1927. — № 255 (1868). — 6 листопада. — С. 10.