Озокерит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 5 грудня 2020, заснована на цій версії.
Озокерит.
Озокерит, знімок United States Geological Survey
Озокеритова руда, експонат музею історії Трускавця

Озокерит (від грец. ózo — пахну і грец. kerós — віск), рос. озокерит, англ. ozokerite, mineral wax, нім. Bergwachs n, Erdwachs n, Ozokerit m; інші назви: леп, гірський[1] (чи земляний) віск, земна жвиця[1], земне сало[1] — природний вуглеводень з групи нафтидів (бітумів), схожий за зовнішнім виглядом на бджолиний віск.

Синоніми: Мінерал гудроновий, Гірський віск.

Загальний опис

Вперше термін озокерит запропонував Глокер у 1833. Утворюється внаслідок кристалізації при охолодженні парафінової нафти. Складається з парафіну, мінеральних олій, смол та інших речовин. Зустрічається у багатьох покладах.

  • 1) Мінеральна речовина, природна суміш твердих вуглеводнів парафінового ряду (CnH2n+2) з рідкими нафтовими маслами і смолистими речовинами. Дуже велику роль у ньому відіграють церезини (від С37Н76 до С53Н108).

Мінерал групи нафтових бітумів, білого, жовтого, бурого, чорного і зеленуватого кольору. Злам раковистий. Елементний склад (%): С — 84 — 86; Н — 13,5 — 15. Являє собою парафінистий осад, який випадає з нафти при її охолодженні в результаті піднімання на поверхню по тріщинах. Утворює жильні заповнення порожнин. Консистенція від м'якої, пластичної до твердої, сипкої. Густина 0,85-0,97(1,0). Плавиться звичайно при температурі 50 — 85 (100) °С, іноді вищій.

Виділяють такі різновиди озокериту:

  1. бада (озокерит)
  2. волокнистий
  3. кемдебанс
  4. бориславіт (*Бориславіт (рос. бориславит, англ. boryslawite, нім. Boryslawit) — твердий крихкий різновид озокериту. *Геленіт (англ. helenite, нім. Helenit m) — вид озокериту золотисто-жовтого кольору; за назвою шахти «Гелена», Борислав, Україна.)
  5. рудний.
  6. гумбед,
  7. нафтогіль,
  8. цитрозикит,
  9. нафтадил
  10. Урпетит
  11. Хризматин тощо.
  • 2) Продукт природної перегонки нафти, що складається із вуглецю (84 %) і водню (16 %); має зеленувато-коричневе, чорно-буре забарвлення; легко топиться і горить, виділяючи специфічний запах.

Хімічний склад

Озокерит являє собою природну суміш алканів. В деяких з них є азотні, кисневі, та сірчисті сполуки.

Фізичні властивості

Озокерит має високу теплоємність та низьку теплопровідність. Складається з домішок різних вуглеводнів, що містять за вагою 7-85 % вуглецю та 3-14 % водню. Питома вага в межах від −85 до −95, точка кипіння від 58-100°С.

Колір озокериту світло-жовтий, бурий, або чорний, консистенція від твердого до в'язкого, інколи як олія. Найтвердіший — бориславіт.

Має запах гасу, добре розчиняється у бензині, гасі, нафті, скипидарі, погано — у спирті, нерозчинний у воді.

Історія видобутку

Найраніша офіційна згадка про озокерит відома з початку XIX ст. У ті часи в Бориславі діяло близько 2 тис. озокеритових шахт. Видобуток озокериту проводився вручну. Перший хімічний аналіз озокериту здійснив відомий французький хімік Вальтер у Парижi в 1840.

В кінці XVIII — на початку XIX століть озокерит використовувався місцевим населенням Прикарпаття для освітлення приміщень[1]. Попит на нього зростав, збільшувався і видобуток. Центром видобутку став район міста Борислава і сіл Дзвиняч та Старуня[1].

Одна з львівських газет у 1868 році розповідала[1]:

«Кожний копав, як хотів і як міг. Яма біля ями, шурф біля шурфу. Бориславська улоговина виглядала як продірявлене решето… Мільйони відер у безперервному русі. 3 світанку до темної ночі весь простір покритий закопченими робітниками, які подібні на підземних духів, що видобувають заклятий скарб».

3 часом «озокеритна гарячка» у зв'язку з налагодженням виробництва парафіну поступово затухає. Лише в кінці XIX століття, коли розпочали прокладання трансатлантичних кабельних телефонно-телеграфних ліній, попит на озокерит підвищився[1]. У Бориславі працює озокеритний завод.

Промислові родовища озокериту

Озокерит залягає у вигляді жил та пластових тіл. Озокеритові жили досягають товщини 3,0 м.

Найбільше родовище озокериту в Україні знаходиться у глинах Прикарпатського нафтового району (Львівська область, Борислав), в Туркменістані — на півострові Челекен, Узбекистані — Фергана, США — в штаті Юта, є в пісковиках Румунії.

Озокерит в Україні

Промислові родовища озокериту — Бориславське, Трускавецьке, Дзвиняцьке та Старунське, знаходяться в Передкарпатті на території Львівської та Івано-Франківської областей. Промисловий видобуток вівся у Бориславі на Галичині, у Дзвинячі та Старуні і в інших місцевостях Прикарпаття.

Державним балансом запасів враховуються три родовища озокериту: Бориславське у Львівській області, Дзвіняцьке і Старунське — в Івано-Франківській області, сумарні балансові запаси яких на 01.01.98 р. за категорією А+В+С складають 191993 т, забалансові — 127846 т.

Поклади озокериту приурочені до воротищенської світи неогену та поляницької олігоцену і представлені покладами пластового і жильного типу. Основні промислові запаси озокериту зосереджені в найбільшому в світі Бориславському родовищі. Розробляється АТ «Бориславський озокерит» Міністерства промполітики України, який випускає озокерит — сирець, що використовується для виробництва озокериту медичного, воско-озокеритових сплавів, канатних мастил та іншого.

Запаси Дзвиняцького родовища затверджені ВКЗ в 1951 р. В зв‘язку із значною глибиною залягання покладу озокериту (більше 150 м) та низькою якістю сировини (озокерит належить до ІІІ — ІV сорту), експлуатація родовища в даний час недоцільна.

Запаси Старунського родовища підраховані по категоріях В+С1 в 1953 р., не затверджені ДКЗ. В зв‘язку із складними гідрогеологічними умовами та низькою якістю сировини (ІІ — ІІІ сорт), розробка родовища на теперішній час нерентабельна. Потреба України в озокеритовій продукції, на теперішній час, повністю задовольняється за рахунок сировини Бориславського родовища.

Застосування

Озокерит використовується в радіо- і електротехніці як електроізоляційний матеріал, в хімічній промисловості при виробництві лаків, в медицині для виготовлення вазеліну, мазей, кремів та ін., а також для теплолікування (озокеритолікування).

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж Стойко Степан Михайлович, Ермоленко Юрий Афанасьевич. Карпати очима допитливих. — Львів: Каменяр, 1976. — 96с.

Література

Посилання

Інтернет-ресурси

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Озокерит
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Озокерит&oldid=30220808