Ай-Тодор (село)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 11:22, 9 квітня 2021, створена TohaomgBot (обговорення | внесок) (замінено закодовану відсотковим кодуванням частину URL-адреси на кирилічні літери)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Ай-Тодор (значення).
село Ай-Тодор
Країна Україна Україна
Область Севастополь
Район Балаклавський район
Основні дані
Перша згадка 1520
Колишня назва до 1945 - Ай-Тодор
Населення —
Географічні дані
Географічні координати 44°33′55″ пн. ш. 33°47′50″ сх. д. / 44.56528° пн. ш. 33.79722° сх. д. / 44.56528; 33.79722
Середня висота
над рівнем моря 		330 м
Місцева влада
Карта
Ай-Тодор. Карта розташування: Україна
Ай-Тодор
Ай-Тодор
Мапа
Мапа

Ай-Тодор (крим. Ay Todor, від грец. Ay Todor - "Святий Федір") — зникле село в Балаклавському районі міста Севастополь, яке розташовувалося на півночі району, приблизно в 4 км на схід від села Тернівка, на лівому березі річки Айтодорка, правої притоки річки Чорної, навпроти гирла балки Татарської.[1].

Історія

Ай-Тодор, як і навколишні села, мабуть, відноситься до найдавніших поселень південно-західного Криму, заснованих (за результатами археологічних розкопок) приблизно в середині IV століття[2], або, на думку деяких істориків, набагато раніше (IV-III століття до н. е)[3], нащадками готів і аланів[4], що змішалися з місцевим населенням[5]. Приблизно з XII століття Ай-Тодор, як і всі навколишні поселення, входив спочатку в зону впливу, а потім і до складу християнського князівства Дорі — Феодоро, в особисту вотчину володарів Мангупа — Гаврасів[6]. Після падіння в 1475 році Мангупа, село увійшло до складу Мангупського кадилика санджака Кафа (до 1558 року, 1558-1774 роках — еялету)[7] Османської імперії. Селище згадується в матеріалах переписів Кафінського санджака 1520 року, де, разом в Албаті і Ай-Тодорі значилося 15 повних сімей і 1 — втратили чоловіка-годувальника — виключно християн. За переписом 1542 року у тих же двох селищах значилося вже 6 мусульманських сімей і 8 повних сімей, плюс 5 неодружених дорослих чоловіків немусульман[8]. Треба мати на увазі, що в переписах враховувалися тільки османські піддані, так що загальна цифра населення могла сильно відрізнятися. У праці Петра Палласа «Спостереження, зроблені під час подорожі по південних намісництв Російської держави» наводиться дата, висічена на фонтані («чешме») в селі — 953 рік хіджри, або 1546 рік[9]).

До складу Кримського ханства селище входило всього 9 років: від здобуття ханством незалежності в 1774 році до приєднання Росією в 1783 році. В цей час і раніше, внаслідок тісних економічних і особистих зв'язків місцевого християнського населення з жителями Кримського ханства — мусульманами відбувалася міграція християн Ай-Тодора в села компактного проживання кримських греків в Кримському ханстві і, згідно з «Відомості про виведених з Криму до Приазов'я християн» Суворова, жодного християнина в селі до 1778 року не залишилося[10]. Хоча, були випадки, коли греки-християни, не бажаючи покидати рідні місця, залишалися в місцях свого проживання[11]. У ці роки Ай-Тодор адміністративно входив в Мангупський кадилик Бахчисарайського каймакамства, що зафіксовано в Камеральному Описі Криму 1784 года[12].

Після приєднання Криму до Росії 19 квітня 1783 року[13], 19 лютого 1784 року іменним указом Катерини II сенату, на території колишнього Кримського Ханства була утворена Таврійська область і село було приписано до Сімферопольського повіту[14]. Після Павловських реформ, з 1796 по 1802 рік, входила в Акмечетський повіт Новоросійської губернії[15]. За новим адміністративним поділом, після створення 20 жовтня 1802 року Таврійської губернії[16], Ай-Тодор віднесений до Чоргунської волості Сімферопольського повіту.

За «Відомостями про всі селища в Сімферопольському повіті, які складалися з показань в якій волості скільки числом дворів і душ від 9 жовтня 1805 року», в Ай-Тодорі в 31 дворі проживало 206 кримських татар і земля належала дійсній статській радниці Палласовій[17]. Вперше вказується на військово-топографічній карті генерал-майора Мухіна 1817 року, де в в селі Ай-Тодор записано 40 дворів[18]. Після реформи волосного поділу 1829 року Ай-Тодор, згідно «Відомості про казенні волості Таврійської губернії 1829 року», віднесли до Байдарської волості[19]. На воєнно-топографічній карті Криму полковника Бетева 1842 року в селі записано 74 двори[20].

У 1860-х роках, після земської реформи Олександра II, село приписали до Каралезької волості. У «Списку населених місць Таврійської губернії за відомостями 1864 року», складеному за результатами VIII ревізії, Ай-Тодор — громада татарська з 58 дворами, 341 жителем і мечеттю при джерелі Ай-Тодор[21] (на трьохверстовій карті Шуберта 1865-1876 року в селі записано 30 дворів)[22]. На 1886 рік в селі Ай-Тодор, згідно з довідником «Волості і найважливіші поселення Європейської Росії», проживало 402 людини в 68 домогосподарствах, діяла мечеть[23]. У «Пам'ятній книзі Таврійської губернії 1889 року», складеної за результатами X ревізії 1887 року в Ай-Тодорі зафіксовано 83 двори і 480 жителів[24].

Після Земської реформи 1890-х років[25] село залишалося в складі перетвореної Каралезької волості. Згідно «Пам'ятній книжці Таврійської губернії на 1892 рік», у селі Ай-Тодор, яке входила в Тебертінське сільське суспільство, значилося 552 жителя в 68 домогосподарствах. 370 десятин землі були у спільній власності[26]. Згідно з переписом 1897 року, в Ай-Тодорі значилося 487 жителів, з них 481 кримський татарин[27]. За «Пам'ятною книжкою Таврійської губернії на 1902 рік» в селі Ай-Тодор, яке входило в Шульське сільське суспільство, значилося 63 жителя в 1 домогосподарстві, всі безземельні[28] — ймовірно, помилка і жителів, згідно з попередніми даними, могло бути 630. У 1912 році в селі велося будівництво нової будівлі мектеби[29]. За «Статистичним довідником Таврійської губернії. Ч. II-а. Статистичний нарис, випуск шостий Сімферопольський повіт, 1915 рік», у селі Ай-Тодор Каралезької волості Сімферопольського повіту значилося 65 дворів з татарським населенням в кількості 709 осіб приписних жителів і 27 — «сторонніх». У спільному володінні було 317 десятин землі, всі двори з землею. У господарствах було 56 коней, 26 волів, 59 корів, 42 телят, і лошат, і 45 голів дрібної худоби[30].

Після встановлення в 1920 році Радянської влади в Криму була скасована волосна система[31] і 15 грудня 1920 року було виділено Севастопольський повіт. 23 січня 1921 року (за іншими даними 21 січня[32]), був створений Балаклавський район і Ай-Тодор увійшов до нього. Після утворення 18 жовтня 1921 року Кримської АРСР повіти були перетворені в округи (за іншими даними в 1922 році[33]) і в складі Севастопольського округу виділили Чоргунський район, у який увійшов Ай-Тодор (з населенням 981 чол.). 16 жовтня 1923 року рішенням Севастопольського окружкому Чоргунський район був ліквідований[34], створений Севастопольський район і село включили до його складу. Згідно зі «Списком населених пунктів Кримської АРСР по Всесоюзного перепису 17 грудня 1926 року», у селі Ай-Тодор, центрі Ай-Тодорської сільради Севастопольського району, було 132 двори, з них 130 — селянських, населення становило 528 осіб (273 чоловіки та 255 жінок). У національному відношенні враховано: 526 татар і 2 росіян, діяла татарська школа[35]. 15 вересня 1930 року, постановою Кримського ЦВК, було проведено нове районування і знову створений Балаклавський район, тепер як татарський національний[36], куди включили Ай-Тодор. За даними «Всесоюзного перепису населення 1939 року» в селі проживало 375 чоловік[37].

У 1944 році, після звільнення Криму від німецьких військ, згідно з Постановою ДКО № 5859 від 11 травня 1944 року, 18 травня кримські татари були депортовані до Середньої Азії[38], у результаті, село спорожніло. На господарських роботах було «зайнято населення, завезене з Джанкойського району, і з числа одужуючого госпітального контингенту, направленого в район із Сімферополя». Влітку 1944 року в Ай-Тодорі значився 51 житель[39]. 12 серпня 1944 року було прийнято постанову № ДКО-6372с «Про переселення колгоспників в райони Криму», за яким в район з Воронезької області РРФСР планувалося переселити 6000 колгоспників[40] і у вересні 1944 року в район вже прибули 8470 осіб (з 1950 року в район стали приїжджати колгоспники з Сумської області УРСР[39]). Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 21 серпня 1945 року Ай-Тодор перейменований в Гористе, а Ай-Тодорська сільрада — в Гористівську[41]. Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 24 грудня 1952 року № 744/222 Гористівська сільрада об'єднана з Тернівською під назвою Тернівська[42]. Станом на 1 січня 1953 року в селі Гористе Тернівської сільради було 33 господарства колгоспників (136 осіб) та 1 господарство робітників і службовців (1 людина). У 1954 році в селі значилося 47 господарств і 176 жителів[43]. Постановою Ради міністрів УРСР від 20 квітня 1957 року, Гористе було передано до складу Куйбишевського району Кримської області[44].

30 грудня 1962 року, згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про укрупнення сільських районів Кримської області» Куйбишевський район був ліквідований і Гористе було приєднано до Бахчисарайського району[45][46]. Розселено в 1969 році, при будівництві водосховища (згідно довідників — між 1968 роком, коли Гористе ще записане в складі Тернівської сільради[47]) і 1977 роком[48].

Динаміка кількості населення

Зміна чисельності населення
Роки 1805 1864 1886 1887 1892 1897 1902
Населення 206 ▲341 ▲402 ▲480 ▲552 ▼487 ▲630
Роки 1915 1921 1926 1939 1944 1953 1954
Населення ▲709 ▲981 ▼528 ▼375 ▼51 ▲136 ▲176

Примітки

  1. ↑ Карта Крыма с названиями исчезнувших и переименованных городов и поселков. // Etomesto.ru (2009).
  2. ↑ Иванова О. С. Краснолаковая керамика из раскопок могильника в балке Алмалык-дере // «Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии»: научный журнал. — Симферополь: Крымский федеральный университет им. В. И. Вернадского, 2009. — Т. 15. — С. 26—88. — ISSN 2413-189X.
  3. ↑ Райнер Шрег. К вопросу изучения освоения округи Мангупа и Эски-Кермена в эпоху Великого переселения народов и средние века с точки зрения археологии поселения и окружающей среды // «Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии»: научный журнал. — Симферополь: Крымский федеральный университет им. В. И. Вернадского, 2009. — Т. 15. — С. 174—195. — ISSN 2413-189X.
  4. ↑ Кизилов М. Б., Масякин В. В., Храпунов И. Н. Готы. Аланы. // От киммерийцев до крымчаков (народы Крыма с древнейших времен до конца XVIII в.) / А. Г. Герцен. — Благотворительный фонд «Наследие тысячелетий». — Симферополь: Доля, 2004. — С. 71—96. — 293 с. — 2000 экз. — ISBN 966-8584-38-4.
  5. ↑ А. Г. Герцен. Ю. М. Могаричёв. О некоторых вопросах истории Таврики иконоборческого периода в интерпретации Х.-Ф.Байера // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. — Симферополь: ТНУ, 2002. — Т. 9. — 640 с.
  6. ↑ Фадеева, Татьяна Михайловна, Шапошников, Александр Константинович. Княжество Феодоро и его князья. Крымско-готский сборник. // — Симферополь: Бизнес-Информ, 2005. — С. 127. — 295 с. — ISBN 978-966-648-061-1.
  7. ↑ Мурзакевич Николай. История Генуэзских поселений в Крыму // — Одесса: Городская типография, 1955. — С. 87. — 116 с.
  8. ↑ Yücel Öztürk. Osmanlı Hakimiyeti'nde Kefe: (1475—1600). // — Ankara: Kültür ve Turizm Bakanlığı Yayınları, 2000. — Т. 1. — 570 с. — ISBN 975-17-2363-9.
  9. ↑ [Петр Симон Паллас: наблюдения, сделанные во время путешествия по южным наместничествам русского государства в 1793—1794 годах.] // Борис Венедиктович Левшин. — Российская Академия наук. — Москва: Наука, 1999. — С. 64. — 244 с. — (Научное наследство). — 500 экз. — ISBN 5-02-002440-6.}
  10. ↑ Ведомость о выведенных из Крыма в Приазовье христианах… от 18 сентября 1778 года. // Азовские Греки.
  11. ↑ Ф. П. Ходеев. К истории переселения греков из Крыма в Новороссию в XVIII веке // Реконструктор РФ.
  12. ↑ Лашков Ф. Ф. Камеральное описание Крыма, 1784 года: Каймаканствы и в оных каймаканами кто состоит. // Известия Таврической ученой архивной комиссии. — Симф. : Типогр. Таврическ. Губ. Земства, 1888. — Т. 6.
  13. ↑ Административно-территориальные преобразования в Крыму. 1783—1998 гг. Справочник. // Манифест о принятии полуострова Крымского, острова Тамани и всей Кубанской стороны под российскую державу. 1783 год с. 96.
  14. ↑ Административно-территориальные преобразования в Крыму. 1783—1998 гг. Справочник. // Указ Екатерины II об образовании Таврической области. 8 февраля 1784 года, стр. 117.
  15. ↑ О новом разделении Государства на Губернии. (Именный, данный Сенату.)
  16. ↑ Административно-территориальные преобразования в Крыму. 1783—1998 гг. Справочник. // Из Указа Александра I Сенату о создании Таврической губернии, с. 124.
  17. ↑ Лашков Ф. Ф.. Сборник документов по истории Крымско-татарского землевладения. // Известия таврической учёной комиссии. // А. И. Маркевич. — Таврическая учёная архивная комиссия. — Симферополь: Типография Таврического губернского правления, 1897. — Т. 26. — С. 86.
  18. ↑ Карта Мухина 1817 года. // Археологічна карта Криму.
  19. ↑ Административно-территориальные преобразования в Крыму. 1783—1998 гг. Справочник. // Ведомость о казённых волостях Таврической губернии 1829 г. с. 127.
  20. ↑ Военно-топографическая карта Крыма полковника Бетева. // Etomesto.ru (1842).
  21. ↑ Таврическая губерния. Список населённых мест по сведениям 1864 г. / М. Раевский. // — Центральный статистический комитет Министерства внутренних дел. — СПб: Типография Карла Вульфа, 1865. — С. 44. — 137 с. — (Списки населенных мест Российской империи).
  22. ↑ Трехверстовка Крыма. Военно-топографическая карта. // Etomesto.ru (1865—1876).
  23. ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. // — Санкт-Петербург: Статистический комитет МВД, 1886. — Т. 8. — С. 70. — 157 с.
  24. ↑ Вернер К. А. Алфавитный список селений // Сборник статистических сведений по Таврической губернии. // — Симферополь: Типография газеты Крым, 1889. — Т. 9. — 698 с.
  25. ↑ Борис Веселовский. История земства за сорок лет. Т. 4; История земства. // — Санкт-Петербург: Издательство О. Н. Поповой, 1911.
  26. ↑ Таврический Губернский Статистический комитет. Календарь и Памятная книжка Таврической губернии на 1892 год. // — 1892. — С. 72.
  27. ↑ Таврическая губерния // Населённые места Российской империи в 500 и более жителей : с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / под ред. Н. А. Тройницкого. // — СПб., 1905. — С. 216—219.
  28. ↑ Таврический Губернский Статистический комитет. Календарь и Памятная книжка Таврической губернии на 1902 год. // — 1902. — С. 126—127.
  29. ↑ Дело о строительстве нового здания мектебе в дер. Ай-Тодор Симферопольского уезда. (Ф. № 27 оп. № 3 дело № 988). // Госархив АРК.
  30. ↑ Часть 2. Выпуск 6. Список населенных пунктов. Симферопольский уезд // Статистический справочник Таврической губернии / сост. Ф. Н. Андриевский; под ред. М. Е. Бененсона. // — Симферополь, 1915. — С. 62.
  31. ↑ История городов и сел Украинской ССР. / П. Т. Тронько. — 1974. — Т. 12. — С. 521. — 15 000 экз.
  32. ↑ 21 января 1921 года на территории Севастопольского уезда был создан Балаклавский район: Один день из жизни Севастополя.
  33. ↑ И. М. Саркизов-Серазини. Население и промышленность. // Крым. Путеводитель. // — Москва-Ленинград: Земля и фабрика, 1925. — С. 55—88. — 416 с.
  34. ↑ Неделькин Е. В., Хапаев В. В. Село Чоргунь в первой половине 20-х годов XX века // Вестник Нижневартовского государственного университета,№ 4. Стр. 15—22. // — Нижневартовск: Изд-во Нижневартовского гос. университета, 2015.
  35. ↑ Коллектив авторов (Крымское ЦСУ). Список населенных пунктов Крымской АССР по всесоюзной переписи 17 декабря 1926 года. // — Симферополь: Крымское центральное статистическое управление., 1927. — С. 108, 109. — 219 с.
  36. ↑ Постановление ВЦИК РСФСР от 30.10.1930 о реорганизации сети районов Крымской АССР.
  37. ↑ Музафаров Р. И. Крымскотатарская энциклопедия. — Симферополь: Ватан, 1993. — Т. 1 /А — К/. — 424 с. — 100 000 экз. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382.
  38. ↑ Постановление ГКО № 5859сс от 11.05.44 «О крымских татарах».
  39. ↑ а б Неделькин Е. В. Село Черноречье в 1944—1945 годах // Социосфера, № 3. Стр. 11—14. // Пенза: Научно-издательский центр «Социосфера», 2015.
  40. ↑ Постановление ГКО от 12 августа 1944 года № ГКО-6372с «О переселении колхозников в районы Крыма».
  41. ↑ Указ Президиума Верховного Совета РСФСР от 21 августа 1945 года № 619/3 «О переименовании сельских Советов и населенных пунктов Крымской области».
  42. ↑ Сайт Терновского сельского совета.
  43. ↑ Неделькин Е. В., Хапаев В. В. Административно-территориальное деление Балаклавского района в 50-е годы XX века // Культура, наука, образование: проблемы и перспективы: Материалы IV Всероссийской научно-практической конференции. Ч. I. // — С. 286—287. — Нижневартовск: Изд-во Нижневартовского гос. университета, 2015.
  44. ↑ Справочник административно-территориального деления Крымской области на 15 июня 1960 года / П. Синельников. — Исполком Крымского областного совета депутатов трудящихся. — Симферополь: Крымиздат, 1960. — С. 31. — 5000 экз.
  45. ↑ Административно-территориальные преобразования в Крыму. 1783—1998 гг. Справочник. // Из Указа Президиума Верховного Совета Украинской ССР О внесении изменений в административное районирование Украинской ССР по Крымской области, с. 442.
  46. ↑ Ефимов С. А., Шевчук А. Г., Селезнёва О. А. Административно-территориальное деление Крыма второй половины XX века: опыт реконструкции, Стр. 44. // Таврический национальный университет имени В. И. Вернадского, 2007. — Т. 20.
  47. ↑ Крымская область. Административно-территориальное деление на 1 января 1968 года / сост. М. М. Панасенко. // — Симферополь: Крым, 1968. — С. 18. — 10 000 экз.
  48. ↑ Крымская область. Административно-территориальное деление на 1 января 1977 г. / сост. М. М. Панасенко. // — Симферополь: Исполком Крымского областного совета депутатов трудящихся, Таврия, 1977. — С. 17.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ай-Тодор_(село)&oldid=31200258