Альнілам
 Альнілам підсвічує NGC 1990. Фото Глена Юмана | |
| Дані спостереження Епоха J2000 | |
|---|---|
| Сузір’я | Оріон |
| Пряме піднесення | 05г 36х 12.8с[1] |
| Схилення | −01° 12′ 06.9″[1] |
| Видима зоряна величина (V) | 1.69[2] (1.64 – 1.74[3]) |
| Характеристики | |
| Спектральний клас | B0 Ia[4] |
| Показник кольору (B−V) | −0.18[2] |
| Показник кольору (U−B) | −1.03[2] |
| Тип змінності | типу α Лебедя[3] |
| Астрометрія | |
| Променева швидкість (Rv) | 25.9[5] км/c |
| Власний рух (μ) | Пр.сх.: 1.49[1] мас/р Схил.: −1.06[1] мас/р |
| Паралакс (π) | 1.65 ± 0.45 мас[1] |
| Відстань | прибл. 2000 св. р. (прибл. 600 пк) |
| Абсолютна зоряна величина (MV) |
−6.95[6] |
| Фізичні характеристики | |
| Маса | 30-64.5[7] M☉ |
| Радіус | 28.6-42.0[7] R☉ |
| Світність | 389,000-832,000[7] L☉ |
| Ефективна температура | 27,000[7][8] K |
| Обертальна швидкість (v sin i) | 40-70[7] км/с |
| Інші позначення | |
| Посилання | |
| SIMBAD | дані для HD+37128 |
Альнілам (ε Ori) — це великий блакитний надгігант, віддалений від Землі десь на 1 340 світлових років у сузір'ї Оріона. Його світність оцінюється у 275 000 чи 537,000 світностей Сонця, а маса — бл. 34 мас Сонця.
Опис
Альнілам є 30-ю за яскравістю зорею на небі (4-ю за яскравістю в сузір'ї Оріона) та блакитно-білим надгігантом. Разом з зорями Мінтака та Альнітак вона утворює Пояс Оріона, відомий під різними іменами у багатьох стародавніх культурах. Альнілам є середньою зорею Пояса. Зоря сягає найвищої точки в небі близько півночі 15 грудня.
Альнілам разом з іншими зорями Поясу входить до розсіяного скупчення Collinder 70[9], якщо використовувати відстань до зорі у 412 парсек, та за ним, якщо використовувати відстань у 606 парсек.
Зоря є змінною типу α Лебедя, з амплітудою зміни яскравості від +1,64 до +1,74 видимих зоряних величин. З 1943 року спектр цієї зорі слугує як одна зі стабільних якірних точок для класифікації інших зір[4]. Альнілам є також однією з 58 зір, які використовуються у астрономічній навігації. Через її відносно простий спектр, зорю використовують для вивчення міжзоряного середовища.
З урахуванням її маси та віку, протягом наступного мільйона років Альнілам ймовірно перетвориться у червоного надгіганта і далі вибухне надновою. Зоря оточена молекулярною хмарою — NGC 1990, яку вона підсвічує, утворюючи відбивну туманність. Її зоряний вітер може сягати швидкості до 2000 км/с, тобто зоря втрачає масу у 20 мільйонів разів швидше ніж Сонце[8].
Характеристики
Щодо характеристик Альнілам єдиної думки не має. Кроутер та колеги на основі моделювання зоряного вітру та атмосфери зорі 2006 року отримали світність у 275 000 світностей Сонця (L☉), ефективну температуру 27 000 K та радіус у 24 радіусів Сонця (R☉)[8]. Сеарл та колеги, використовуючи код CMFGEN для аналізу спектру зорі 2008 року, вирахували світність на рівні 537 000 L☉, ефективну температуру 27 500 ± 100 K та радіус 32,4 ± 0,75 R☉[6]. Аналіз спектру та віку зір-членів зоряної асоціації Orion OB1 дає масу у 34,6 мас Сонця (40,8 M☉ на час перебування на головній послідовності) та вік у 5,7 мільйонів років[10].
Більш недавній детальний аналіз Альнілам на різних довжинах хвиль дає дуже високу світність, радіус та масу, якщо використовувати значення відстані до зорі у 606 парсек, яке було запропоновано новим скороченням Гіппаркоса[1]; наприклад, за такої відстані яскравість визначена на рівні 863 000 L☉, яка є найбільшою коли-небудь розрахованою для зорі[7]. Якщо ж використати більший паралакс з початкового скорочення Гіппаркоса, відстань до зорі обраховується на рівні 412 парсек[11], що відповідно дає фізичні параметри, більш узгоджені з раннішими публікаціями.
Інші назви та історія
Назва Альнілам походить з арабського النظام аль-нізам, спорідненого до слова نظم назм «намисто з перлів». Інші написання — Альніхан та Альнітам[12], всі три варіанти ймовірно є наслідками помилок при транслітерації або копіюванні[13].
Пояс Оріона
Три зорі Пояса Оріона разом були разом відомі під багатьма іменами протягом історії людства у різних культурах. Арабські назви включають Аль Ніджад ('Пояс'), Аль Насак ('Лінія'), Аль Алькат ('Золоті Зерна (чи Горіхи)') та у сучасній арабській — Аль Мізан аль Хакк ('Точний промінь вагів').
У китайській міфології вони також були відомі як «Зважуючий промінь»[12]. Також у Китаї Пояс був відомий як дім Трьох Сестер (спрощ.: 参宿; кит. трад.: 參宿; піньїнь: Shēn Xiù), один з 28 домів китайських сузір'їв. Це один з західних домів Білого Тигра.
У дохристиянській Скандинавії, Пояс був відомий як куделя (вертикальна частина прядки) Фріґґ або куделя Фрейї[14]. Схожими за змістом середньовічними європейськими назвами, походженням з Біблії, були Посох Якова та Посох Петра, а також Три Маги чи Три Королі. У фінській міфології Пояс відомий як коса Вяйнямьойнена (Калевала) та Калеванський меч[12].
Народ Сері з північно-західної Мексики називає Пояс Hapj (слово на позначення мисливця), який складається з трьох зір: Hap (муловий олень), Haamoja (вилоріг), and Mojet (товсторіг). Hap розташований посередині та застрелений мисливцем, його кров накрапала на острів Тібурон[15].
Примітки
- ↑ а б в г д е van Leeuwen, F. (November 2007). Validation of the new Hipparcos reduction. Astronomy & Astrophysics. 474 (2): 653—664. arXiv:0708.1752. Bibcode:2007A&A...474..653V. doi:10.1051/0004-6361:20078357.
- ↑ а б в Ducati, J. R. (2002). VizieR Online Data Catalog: Catalogue of Stellar Photometry in Johnson's 11-color system. CDS/ADC Collection of Electronic Catalogues. 2237. Bibcode:2002yCat.2237....0D.
- ↑ а б Ruban, E. V.; Alekseeva, G. A.; Arkharov, A. A.; Hagen-Thorn, E. I.; Galkin, V. D.; Nikanorova, I. N.; Novikov, V. V.; Pakhomov, V. P.; Puzakova, T. Yu. (September 2006). Spectrophotometric observations of variable stars. Astronomy Letters. 32 (9): 604—607. Bibcode:2006AstL...32..604R. doi:10.1134/S1063773706090052.
- ↑ а б Morgan, W. W.; Keenan, Philip C.; Kellman, Edith (1943). AN ATLAS OF STELLAR SPECTRA. Astrophys. monographs, Univ. Chicago Press.
- ↑ Gontcharov, G. A. (November 2006). Pulkovo Compilation of Radial Velocities for 35 495 Hipparcos stars in a common system. Astronomy Letters. 32 (11): 759—771. Bibcode:2006AstL...32..759G. doi:10.1134/S1063773706110065.
- ↑ а б Searle, S. C.; Prinja, R. K.; Massa, D.; Ryans, R. (2008). Quantitative studies of the optical and UV spectra of Galactic early B supergiants. I. Fundamental parameters. Astronomy and Astrophysics. Т. 481, № 3. с. 777—97. arXiv:0801.4289. Bibcode:2008A&A...481..777S. doi:10.1051/0004-6361:20077125.
- ↑ а б в г д е Raul E. Puebla; D. John Hillier; Janos Zsargó; David H. Cohen; Maurice A. Leutenegger. X-ray, UV and optical analysis of supergiants: ε Ori. arXiv:1511.09365. Bibcode:2016MNRAS.456.2907P. doi:10.1093/mnras/stv2783 (неактивний 2015-12-31).
{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із неактивним DOI станом на грудень 2015 (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) - ↑ а б в Crowther, P. A.; Lennon, D. J.; Walborn, N. R. (January 2006). Physical parameters and wind properties of galactic early B supergiants. Astronomy & Astrophysics. Т. 446, № 1. с. 279—293. arXiv:astro-ph/0509436. Bibcode:2006A&A...446..279C. doi:10.1051/0004-6361:20053685.
- ↑ http://www.backyard-astro.com/deepsky/bino/02_b.html
- ↑ Voss, R.; Diehl, R.; Vink, J. S.; Hartmann, D. H. (2010). Probing the evolving massive star population in Orion with kinematic and radioactive tracers. Astronomy and Astrophysics. Т. 520. с. 10. arXiv:1005.3827. Bibcode:2010A&A...520A..51V. doi:10.1051/0004-6361/201014408. A51.
- ↑ Perryman, M. A. C.; Lindegren, L.; Kovalevsky, J.; Hoeg, E.; Bastian, U.; Bernacca, P. L.; Crézé, M.; Donati, F.; Grenon, M.; Grewing, M.; Van Leeuwen, F.; Van Der Marel, H.; Mignard, F.; Murray, C. A.; Le Poole, R. S.; Schrijver, H.; Turon, C.; Arenou, F.; Froeschlé, M.; Petersen, C. S. (1997). The HIPPARCOS Catalogue. Astronomy and Astrophysics 323. Т. 323. Bibcode:1997A&A...323L..49P.
- ↑ а б в Allen, Richard Hinckley (1936). Star-names and their meanings. с. 314—315.
- ↑ Knobel, E. B. (September 1909). The name of epsilon Orionis. The Observatory. Т. 32. с. 357. Bibcode:1909Obs....32..357K.
- ↑ Schön, Ebbe (2004). Asa-Tors hammare, Gudar och jättar i tro och tradition. Stockholm: Hjalmarson & Högberg. с. 228. ISBN 9189660412.
- ↑ Moser, Mary B.; Stephen A. Marlett (2005). Comcáac quih yaza quih hant ihíip hac: Diccionario seri-español-inglés (PDF) (Spanish та English) . Hermosillo, Sonora and Mexico City: Universidad de Sonora and Plaza y Valdés Editores.