Юденич Микола Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 22:24, 16 листопада 2021, створена SashkoR0B0T (обговорення | внесок) (https://lcorp.ulif.org.ua/dictua/)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юденич Микола Миколайович
Юденич Николай Николаевич
Народження18 (30) липня 1862(1862-07-30)
Москва, Російська імперія
Смерть5 жовтня 1933(1933-10-05) (71 рік)
Канни, Франція
туберкульоз
ПохованняРосійський цвинтар Кокад і Церква Архангела Михаїла (Канни)d
Країна Російська імперія[1]
ОсвітаАкадемія Генерального штабу[2] і Олександрівське військове училище[2]
Роки служби18791919
Звання Генерал від інфантерії
КомандуванняПерша світова війна
(січень 1915 — 31 травня 1917)
Північно-Західна армія
(5 червня — 28 листопада 1919)
Війни / битвиРосійсько-японська війна[2], Перша світова війна[2], Громадянська війна в Росії[1], Памірські експедиції підрозділу Іоноваd, Битва при Сандепу, Битва під Мукденом, Російсько-перська війна (1911), Сарикамишський бій, Битва при Манцикерті[d], Алашкертська операція, Битва при Кьопрюкьоїd, Ерзурумська битва, Трапезундська операція, Битва при Ерзінджаніd, Бітліська битва, Війна за незалежність Естонії і Наступ Північно-Західної армії восени 1919d[1]
Автограф
Нагороди
орден Святого Михайла і Святого Георгія орден Святого Георгія 2 ступеня орден Святого Георгія 3 ступеня орден Святого Георгія IV ступеня Order of St. Alexander Nevsky with swords Орден Святого Олександра Невського Орден Святого Володимира орден Святого Олександра Невського Order of the White Eagle with swords Орден Білого Орла орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня з мечами орден Святого Володимира III ступеня з мечами Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава II ступеня орден Святої Анни III ступеня орден Святого Станіслава III ступеня Воєнний хрест великий офіцер ордена Почесного легіону Золота зброя «За хоробрість» орден «Благородної Бухари» орден Святого Станіслава

Мико́ла Микола́йович Юде́нич (18 (30) липня 1862, Москва — 5 жовтня 1933(1933-10-05), Канни) — російський генерал, головнокомандувач Північно-Західної армії.

Біографія

Народився у дворянській родині колезького радника.

В 1881 закінчив Олександрівське військове училище в Москві. Після служби у військах та переведення до поручиків гвардії Юденич вступив до Академії Генштабу, закінчивши її по 1-му розряду в 1887. Служив у Варшавському і Туркестанському військових округах на важливих штабних посадах; командував бригадою, пізніше полком.

Під час Російсько-японської війни за відзнаку у битві під Мукденом нагороджений золотою зброєю з гравіюванням «За хоробрість». Тоді ж отримав поранення, після лікування в 1907 продовжив службу.

В 1913 у Тифлісі очолив штаб Кавказького військового округу, здобув звання генерал-лейтенанта. Приймав участь у військово-дипломатичних місіях з улагоджування відносин з Іраном, Туреччиною.

На початку Першої світової війни служив начальником штабу, з 1915 командував Кавказькою армією.

В 1916 успішно провів Ерзурумську (полонивши понад 13 000 турецьких солдатів і офіцерів) і Трапезундську операції, нагороджений Георгіївським орденом 2-го ступеня.

У травні 1917 відсторонений від командування і змушений піти у відставку.

В 1918 емігрував до Фінляндії. Зустріч зі знайомим з часів академії генералом Карлом Маннергеймом привела Юденича до думки організувати за кордоном боротьбу проти Радянської влади.

В 1919 призначений Олександром Колчаком головнокомандувачем Північно-Західної армії, сформованою російськими емігрантами в Естонії, і увійшов до складу Півічно-Західного уряду, яке мало укласти союз з балтійськими державами.

В 1919 призначив Олександра Родзянко своїм помічником. 23 листопада 1919 відправлений Юденичем до Англії для отримання фінансової підтримки, проте місія зазнала невдачі.

У вересні 1919 армія Юденича прорвала радянський фронт і підійшла до Петрограда, але, виступаючи з гаслом «Єдиної великої Росії», Колчак і Юденич не здобули підтримки від Фінляндії та Естонії і були відкинуті.

Емігрував до Великої Британії, відмовившись від політичної діяльності — не виступав публічно і відмовився зустрічатися з репортерами. Єдиною людиною, якій зробив візит, був Вінстон Черчілль.

Потім перебрався до Франції і влаштувався у Ніцці, купивши будинок на її передмісті Сен-Лоран-дю-Вар. Приймав участь у роботі російських просвітницьких організацій.

Помер в 1933 від туберкульозу легенів. Похований на російському цвинтарі Кокад.

Примітки

Посилання