Затиркевич-Карпинська Ганна Петрівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 14:48, 19 листопада 2021, створена Mcoffsky (обговорення | внесок) (Уніфікація з Wikidata)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 19 листопада 2021, заснована на цій версії.
Ганна Затиркевич-Карпинська
Ім'я при народженніГанна Ковтуненко
Народилася20 лютого 1856(1856-02-20)
Полтавська губернія, Російська імперія
Померла12 вересня 1925(1925-09-12) (69 років)
Ромни, Українська СРР, СРСР
ПохованняРомни
Громадянство Російська імперія,  УНР,  УРСР
Національністьукраїнка
Діяльністьтеатральна актриса
Жанркомедія
CMNS: Затиркевич-Карпинська Ганна Петрівна у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Карпинська.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Затиркевич.

Га́нна Петрі́вна Затирке́вич-Карпи́нська (нар. 8 (20) лютого 1855(18550220), с. Срібне, нині смт Чернігівської області — 12 вересня 1921, м. Ромни, нині Сумської області) — видатна українська артистка, педагогиня, театральна діячка. Все її життя було пов'язане зі становленням українського національного театру, боротьбою за розквіт вітчизняного театрального мистецтва.

Біографія

Народилас у дворянській родині. До восьми років дівчинку виховувала няня Катерина Миколаївна Забіла.

Навчалась у приватному пансіоні. Виховувалася в Київському інституті шляхетних дівчат. Будучи вихованкою інституту, Ганна Ковтуненко брала активну участь у концертах, які відбувались в інституті. Цікавилася театром. У Києві тоді з успіхом виступала місцева трупа на чолі з директором театру Кологривовим. Його дружина викладала музику в інституті. Та й сам Кологривов не раз бував в інституті. За домовленістю із ним найкращі актори виступали перед вихованками з уривками класичних п'єс «Лихо з розуму» Грибоєдова; «Недоросток» Фонвізіна; «Бідність не порок» Островського, що були тоді в репертуарі театру.

Ганна з жадобою перечитувала театральний відділ у газетах та журналах. Не побувавши жодного разу ні в Петербурзі, ні в Москві, вона добре знала, які п'єси йдуть на сценах театрів і з якими виконавцями.

Згодом повернулась у рідне село до батьків, які наполегливо відшуковували для 18-річної дівчини нареченого. Так, у 1874 р. вона вийшла заміж за сусіда із села Блотниця[1] (нині — Болотниця) поміщика Дмитра Олександровича Затиркевича, значно старшого від неї. Щоденні турботи по господарству все ж не заглушили інтересу Г. П. Карпинської до театру. У Прилуках у ті часи відбувалися аматорські вистави, у яких Ганна Петрівна брала активну участь. Деякий час їй довелося мешкати в Прилуках. Д. О. Затиркевич був членом Лохвицько-Прилуцької межової комісії і за обов'язком служби інколи тут жив. На аматорській сцені Ганна Петрівна зіграла роль Тетяни у п'єсі «Москаль-чарівник» І. Котляревського, Одарку у п'єсі Г. Квітки-Основ'яненка «Сватання на Гончарівці», яку в 1882 р. підготували роменські аматори. Цього ж року вона налагоджує зв'язки з трупою М. Кропивницького.

1883 року кинула життя поміщиці і стала актрисою на ролі жартівливих молодиць і сварливих бабів у трупі корифеїв українського театру. Працювала в українських трупах Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Федора Волика та ін.

20 травня 1883 року під прізвищем Прилуцька Ганна Петрівна виступила в театрі Кропивницького в ролі Секлети в комедії Старицького «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка». Так почався тріумф актриси. З 20 квітня по 4 травня 1893 р. вона з успіхом виступила у Чернігові в ролі Наталки-Полтавки.

До 1900 року виступала під прізвищем чоловіка — Затиркевич.

У Києві грала в Театрі Миколи Садовського (1917—1918), Державному народному театрі під керівництвом Панаса Саксаганського.

У 1920 р. група київських аматорів з колишнього театру М. Садовського утворює у м. Ромнах на Сумщині український професійний театр. До цього об'єднаного театрального колективу в перший же день вступила Г. П. Затиркевич-Карпинська. Вона чудово грала у п'єсах С. Васильченка, М. Кропивницького, П. Мирного, І. Котляревського.

У вільні від основної роботи години Ганна Петрівна читала лекції у театральній студії при червоноармійському клубі, консультувала аматорів. Видатна артистка виховала цілу плеяду учнів, більшість з яких стали провідними майстрами українського театру: О. Полянську, Г. Борисоглібську, Л. Мацієвську, Є. Хуторну, В. Чайку, Н. Копержинську та ін.

На 67-му році життя Г. П. Затиркевич-Карпинська раптово померла. Зі спогадів сучасників відомо, що поховали її під звуки Шевченкового «Запо­віту», який виконував хор акторів. І досі не вдалося встановити, де поділися її особисті речі й театральні аксесуари.

Ролі

За час майже сорокарічної праці в театрі Затиркевич-Карпинська зіграла близько 130 ролей, створила образи задирикуватих, веселих, балакучих та енергійних жінок. Недарма, мабуть, її учитель в акторському мистецтві Марко Кропивницький називав Ганну Петрівну «радісною актрисою» і жартома казав, що вона, як «барабан в оркестрі».

Ганна Петрівна самою природою була обдарована якоюсь принадною особливістю, яка з гіпнотичною силою привертала до неї увагу глядачів, щойно актриса з'являлася на сцені, хоча сама вона нічого для цього не робила. «Її чарівна усмішка і виразні сірі очі ніби опромінювали все навколо», — писав старий театрал Прохор Коваленко.

Особливо яскраве враження на глядачів справляла її баба Риндичка з водевілю «По ревізії» — роль, яку вона грала з першого року на сцені. Боса, кругленька, куценька бабця із заплющеним оком протягом всієї вистави, підв'язаною щелепою, настороженим вухом і стиснутими в кулаки долонями з першої появи на сцені викликала сміх.

Інші ролі:

Спільна багаторічна праця і міцна дружба поєднувала двох великих українських актрис — Марію Заньковецьку і Ганну Затиркевич-Карпинську. Вони часто грали у парі, листувалися, підтримували одна одну.

Лінію Затиркевич-Карпинської в українському театрі продовжували і продовжують у наш час Нонна Копержинська, Поліна Куманченко, Тамара Яценко…

Цікаві бувальщини

***

В репертуарі видатної української артистки Г. П. Затиркевич-Карпинської однією з найкращих була роль старої матері Гната в п'єсі Карпенко-Карого «Безталанна». Як відомо, в останній дії мати ущипливо докоряє Гнатові, що той панькається з жінкою. Так його нацькувала, що він забив жінку на смерть. У 180 році був випадок, коли пожежник, який, за існуючим порядком, вартував на сцені, так емоційно сприйняв сценічну дію, що після закінчення вистави підбіг до артистки, яка йшла за куліси, і мовчки вдарив її. Ганна Петрівна, сміючись, розповідала:

- Добре, що хоч ударив один раз, бо якби ще додав, то мене, як і Софію на сцені, треба було б ховати. Різниця лише в тому, що в Софії була штучна, сценічна смерть, а мені припала б справжня.

***

В березні 1920 року Г. П. Затиркевич-Карпинська виступила в Києві у п'єсі «Лимерівна» в ролі Лимерихи. Старість аж ніяк не вплинула на її талант, виконання було бездоганне. Після вистави режисер О. І. Корольчук та провідні артисти влаштували вечерю на честь артистки. Вечеря була надто скромна, але настрій у всіх був чудовий, і Корольчук звернувся до Ганни Петрівни:

- Вибачте, дорога наша гостя. Ви вже багато років на сцені, а все ж ніхто й досі не знає, як це ви, дружина поміщика, та кинули добре життя й пішли на сцену.

Стара артистка голосно засміялася:

- Я не любила згадувати свою молодість, а тепер все одно вже стара, молодість вискочила наче крізь вибиту шибку. Можна й розповісти трохи про старе. Мене у 18 років батьки силою видали за підстаркуватого пана Затиркевича, як у пісні співається, «нелюбого й осоружного». Та все ж він бігав коло мене, бажаючи догодити. Не суперечив, що я грала в аматорському гуртку. А коли я проти його волі пішла служити в професійний театр, він пустив у хід свої права чоловіка. Мені довелося під загрозою поліційного арешту повернутися додому. Та я вже твердо вирішила йти на сцену. Незабаром добре поговорила з чоловіком. Настрахала тим, що все одно не жити йому зі мною, а якщо буде звертатись до поліції, вигадаю спосіб, щоб бути вільною, адже чоловік завжди може вмерти, — історія знає таки приклади. Чоловічок мій був хоч упертий, але боягуз страшенний. Він став тікати від мене, як від мари, а за кілька днів після розмови запропонував їхати на службу в театр, до «своїх собачих друзів». Більше я його ніколи не бачила. От, мої «собачі друзі», я рада, що й досі перебуваю у вашому любому мені колі.

Примітки

  1. ↑ Микола Фененко. З плеяди корифеїв // Український театр. — 1972, № 1 — с. 28-29

Джерела та література

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Затиркевич-Карпинська_Ганна_Петрівна&oldid=33841402