Кнорін Вільгельм Георгійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 09:36, 12 грудня 2021, створена Andriy.vBot (обговорення | внесок) (виправлення дат)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вільгельм Георгійович Кнорін
латис. Vilhelms Vilis Knoriņš
Вільгельм Георгійович Кнорін
Вільгельм Георгійович Кнорін
Прапор
Прапор
 2-й Перший секретар ЦК Компартії БРСР
5 травня 1927 — 1 грудня 1928
Попередник: Олександр Криницький
Наступник: Ян Гамарник
 
Народження: 17 (29) серпня 1890(1890-08-29)
Лігатне, Цесісський повіт, Ліфляндська губернія, Російська імперія (нині Лігатненський край, Латвія)
Смерть: 29 липня 1938(1938-07-29) (47 років)
Москва, РРФСР, СРСР
Поховання: Розстрільний полігон «Комунарка»
Національність: латвієць
Країна: Російська імперія, Білоруська РСР і СРСР
Ступінь: доктор історичних наук
Партія: РСДРП (з 1910)
Діти: Yury Knorind і Maya Knorinad

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Вільгельм Георгійович Кно́рін (уроджений Кноріньш, латис. Vilhelms Vilis Knoriņš; 17 (29) серпня 1890(18900829), Лігатне, Цесісський повіт, Ліфляндська губернія, Російська імперія (нині Лігатненський край, Латвія) — розстріляний 29 липня 1938, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський партійний і державний діяч латвійського походження, історик і публіцист. Член ЦВК СРСР. Член Центральної ревізійної комісії ЦК ВКП(б) (1925—1927). Член ЦК ВКП(б) (1927—1937). Доктор історичних наук (1935). Жертва Сталінського терору.

Біографія

Народився в родині шевця в містечку Лігатне (за іншими даними — в містечку Пальтемале Ризького повіту або на хуторі Цієлі Скуєнської волості Венденського повіту) Ліфляндської губернії. З 1902 по 1904 рік — пастух у містечку Пальтемале Ризького повіту. У 1905-1906 роках — робітник ватної фабрики Віссендорфа Вольмарського повіту Ліфляндської губернії.

З серпня 1906 по червень 1910 року — учень Вольмарської вчительської семінарії Ліфляндської губернії.

Член РСДРП з травня 1910 року.

У серпні 1910 — травні 1913 року — вчитель парафіяльного училища села Гросс-Рооп Вольмарського повіту. У серпні 1913 — серпні 1914 року — вчитель товариства викладачів Ризької торгової школи.

Під час Першої світової війни з серпня 1914 по березень 1917 року служив солдатом 50-го запасного батальйону та 32-го тилового евакуаційного пункту російської армії в Двинську, Варшаві, Пінську, Бихові, Полоцьку, Слуцьку, Мінську, воював на Західному фронті. Був співробітником соціал-демократичних газет у Петрограді, Ризі та Лібаві.

Після Лютневої революції 1917 року брав участь в організації Мінської ради робітничих і солдатських депутатів та створенні більшовицьких організацій на Західному фронті. З травня 1917 по 1918 рік — редактор газети «Звязда» і секретар Мінської ради. У вересні — листопаді 1917 року — член Мінського військово-революційного комітету. У листопаді 1917 року — член Військово-революційного комітету Західного фронту і Північно-Західної області.

У травні 1918 — січні 1919 року — секретар Північно-Західного обласного комітету РКП(б) у Смоленську.

З 31 грудня 1918 по 4 березня 1919 року року — секретар Президії Центрального бюро Комуністичної партії (більшовиків) Білорусі. З лютого до серпня 1919 року — член Ради оборони й секретар ЦК КП Литви і Білорусі. 8 березня 1919 — 5 вересня 1920 року — секретар Політичного бюро (Президії) ЦК КП Литви і Білорусі. 3 вересня 1919 — 5 вересня 1920 року — член Бюро нелегальної роботи ЦК КП Литви і Білорусі.

Із серпня 1919 до червня 1920 року — окружний військовий комісар Смоленського військового округу.

У липні — 9 серпня 1920 року — голова Мінського губернського комітету РКП(б). З 30 липня по 13 грудня 1920 року — заступник голови Військово-революційного комітету РСР Білорусі.

9 серпня — 11 листопада 1920 року — голова Тимчасового Центрального бюро КП(б) Білорусі. 26 листопада — 18 грудня 1920 року — секретар Центрального бюро КП(б) Білорусі. Одночасно, 26 листопада 1920 — 10 травня 1921 року — завідувач агітаційно-пропагандистського відділу ЦБ КП(б) Білорусі. 2 березня — 10 травня 1921 року — секретар Центрального бюро КП(б) Білорусі. 10 травня 1921 — 11 травня 1922 року — відповідальний секретар Центрального бюро КП(б) Білорусі.

У травні 1922 — 1923 року — заступник завідувача обліково-розподільного відділу ЦК РКП(б). З 1923 по 10 березня 1924 року — завідувач обліково-розподільного відділу ЦК РКП(б). У березні 1924 — 8 липня 1925 року — завідувач інформаційного відділу ЦК РКП(б).

У березні 1925 — січні 1926 року — завідувач агітаційно-пропагандистського відділу Московського комітету РКП(б).

27 січня 1926 — травень 1927 року — завідувач агітаційно-пропагандистського відділу ЦК ВКП(б).

5 травня 1927 — 1 грудня 1928 року — 1-й секретар ЦК КП(б) Білорусі та член Бюро ЦК КП(б) Білорусі.

У 1928 — липні 1935 року — член виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу. З листопада 1928 по червень 1930 року — член Середньоєвропейського бюро та завідувач інформаційно-пропагандистського відділу Комуністичного Інтернаціоналу в Мінську. З червня 1930 по серпень 1935 року — завідувач Середньоєвропейського секретаріату Комуністичного Інтернаціоналу в Москві. У квітні 1931 — липні 1935 року — кандидат у члени президії та секретар виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу.

У 1932—1935 роках — директор Історико-партійного Інституту червоної професури. У ці ж роки розглядався як можливий глава Комінтерну.[1]. Керівник колективу авторів-укладачів «Короткого курсу історії ВКП(б)». Одночасно, з 1932 по 1934 рік — член редакційної колегії газети «Правда», з 1934 по червень 1937 року — член редакційної колегії журналу «Большевик».

У серпні 1935 — червні 1937 року — заступник завідувача відділу партійної пропаганди і агітації ЦК ВКП(б).

22 червня 1937 року заарештований органами НКВС[2]. Утримувався в Лефортовській тюрмі. Справу вів Олександр Лангфанг[3]. Засуджений Воєнною колегією Верховного суду СРСР 28 липня 1938 року до страти, розстріляний наступного дня. Похований на полігоні «Комунарка» біля Москви.[4].

30 листопада 1955 року посмертно реабілітований. Поновлений в членах КПРС рішенням КПК при ЦК КПРС 23 грудня 1955 року.

Примітки

  1. ↑ Г. Димитров і Кремлівські вожді. 1934–1948 рр. (Свідчення щоденника Г. М. Димитрова) [Архівовано 13 січня 2005 у Wayback Machine.].
  2. ↑ «Завтра мене вже не буде». Зі спогадів, залишених Мільдою Кноріною (1907–1977) [Архівовано 15 грудня 2007 у Wayback Machine.] «Горизонт», № 8 (90), Рига
  3. ↑ VI. Чому вони не зізнавались
  4. ↑ Розстрільні списки

Джерела

Керівники ЦК Компартії Білорусі
Олександр М'ясников (1918–1919) · Вінцас Міцкявічюс-Капсукас (1919–1920) · Юхим Генкін (1920) · Вільгельм Кнорін (1920–1922) · Вацлав Богуцький (1922–1924) · Олександр Асаткін-Владимирський (1924) · Олександр Криницький (1924–1927) · Вільгельм Кнорін (1927–1928) · Ян Гамарник (1928–1929) · Костянтин Гей (1930–1932) · Микола Гикало (1932–1937) · Василь Шарангович (1937) · Яків Яковлєв (в.о., 1937) · Олексій Волков (в. о., 1937–1938) · Пантелеймон Пономаренко (1938–1947) · Микола Гусаров (1947–1950) · Микола Патолічев (1950–1956) · Кирило Мазуров (1956–1965) · Петро Машеров (1965–1980) · Тихін Кисельов (1980–1983) · Микола Слюньков (1983–1987) · Єфрем Соколов (1987–1990) · Анатолій Малофеєв (1990–1991)
Герб Білоруської РСР
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кнорін_Вільгельм_Георгійович&oldid=34063565