Машеров Петро Миронович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Петро Миронович Машеров
біл. Пётр Міронавіч Машэраў
Петро Миронович Машеров
Прапор
Кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС
8 квітня 1966 — 4 жовтня 1980
Прапор
14-й Перший секретар ЦК КП Білоруської РСР
30 березня 1965 — 4 жовтня 1980
Попередник: Кирило Мазуров
Наступник: Тихон Кисельов
 
Народження: 31 січня (13 лютого) 1918(1918-02-13)
с. Ширки, Сєнненський повіт, Західна область, РРФСР
Смерть: 4 жовтня 1980(1980-10-04) (62 роки)
Мінськ, Білоруська РСР, СРСР
Похований: Східне кладовище
Дружина: Поліна Андріївна Машерова
Діти: Дочки Наталія та Олена
 
Нагороди:
Герой Радянського Союзу Герой Соціалістичної Праці
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна


Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Петро Миро́нович Маше́ров (біл. Пётр Міро́навіч Машэ́раў, уроджений Машеро (біл. Машэра); 31 січня (13 лютого) 1918(19180213), с. Ширки, Сєнненський повіт, Західна область, РРФСР4 жовтня 1980, Мінськ, Білоруська РСР, СРСР) — білоруський радянський партійний діяч.

Член ВКП(б) з березня 1943 року. Перший секретар ЦК Компартії Білорусі з 1965 року, кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС з 1966 року.

Герой Радянського Союзу (15.8.1944), Герой Соціалістичної Праці (1978).

Життєпис[ред.ред. код]

Народився у бідній білоруській селянській родині Машеро Мирона Васильовича[1] і Дарини Петрівни[2]

З вісьмох дітей у родині Машерових вижили п'ятеро: Павло (генерал, керував політвідділом штабу Білоруського військового округу), Матрона, Петро, Ольга (лікар-ендокринолог, працювала у Гродненському медичному інституті), Надія.

1934 року вступив на педробфак Вітебського педінституту. З 1935 року студент фізико-математичного факультету Вітебського педагогічного інституту імені С. М. Кірова, який закінчив 1939 року. За розподілом у 1939–1941 роках працював учителем математики й фізики у середній школі райцентру Россони Вітебської області.

За часів німецько-радянської війни з перших днів доброволець у лавах Червоної Армії. Потрапив в оточення, у серпні 1941 року втік з полону. Під прізвиськом Дубняк — один з організаторів та керівників партизанського руху Білорусі. У серпні 1941 року організував та очолив підпілля в Россонах. З квітня 1942 року був командиром партизанського загону імені Миколи Щорса. Його загін у серпні 1942 року здійснив крупну операцію — підрив мосту через річку Дрісса на залізниці Вітебськ — Рига. З березня 1943 року комісар партизанської бригади імені К. К. Рокоссовського. З вересня 1943 року займав пост першого секретаря Вілейського підпільного обкому ЛКСМ Білорусі. 1944 року отримав звання Героя Радянського Союзу.[3]

Після звільнення Білорусі — з липня 1944 року працював першим секретарем Молодеченського, Мінського обкомів ЛКСМБ. З липня 1946 року став секретарем, а з жовтня 1947 року — першим секретарем ЦК ЛКСМ Білорусі.

У липні 1954 року обраний другим секретарем Мінського обкому партії, а у серпні 1955 року — першим секретарем Брестського обкому Компартії Білорусі. Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 3-5-го та 7-10-го скликань.

З 1959 року — секретар, з 1962 — другий секретар, а з березня 1965 року — перший секретар ЦК КП Білорусі (за рекомендацією попередника Кирила Мазурова, який уходив на підвищення). 1978 року йому було надано звання Героя Соціалістичної Праці.

Загибель[ред.ред. код]

Загинув 4 жовтня 1980 року в автомобільній катастрофі на трасі Москва — Мінськ поблизу повороту на птахофабрику міста Смолевичі: на шляху його кортежу, який супроводжувала ДАІ, несподівано виїхав автосамоскид, завантажений картоплею (ГАЗ-САЗ-53Б експериментальної бази Жодіно). В народі ходили численні чутки про причетність найближчого оточення генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва до цієї трагедії (ніби з метою прибрати популярного кандидата на пост генсека), однак достовірних свідчень цьому так і не знайшлось. Катастрофу не вважає випадковою і В'ячеслав Кебич, перший прем'єр-міністр незалежної Білорусі.[4]

Родина[ред.ред. код]

Дружина Поліна Андріївна (уроджена Галанова, уродженка Шкловського району, пом. 23 лютого 2002 року), 2 дочки — Наталія та Олена.

Нагороди[ред.ред. код]

Пам'ять[ред.ред. код]

Поштова марка Республіки Білорусь, 1998

Іменем Петра Машерова в Білорусі названо багато об'єктів.

Документальні фільми[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Машеров, П. М. Избранные речи и статьи / П. М. Машеров. — Минск : Беларусь, 1982. — 606 с.

Посилання[ред.ред. код]