Гамарник Ян Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ян Борисович Гамарник
Ян Борисович Гамарник
Голова Київського губернського революційного комітету
18 жовтня 1920 — квітень 1921
Попередник: Михайло Вєтошкін
Наступник: посаду скасовано
Голова Київського губернського виконкому та Київської міської ради
25 квітня 1921 — липень 1923
Попередник: посаду засновано
Наступник: Григорій Гринько
2-й Голова Дальревкому
1923 — 4 січня 1926
Попередник: Петро Кобозєв
Наступник: Посаду скасовано
2-й Перший секретар
Далекосхідного крайкому ВКП(б)
1926 — 25 жовтня 1928
Попередник: Микола Кубяк
Наступник: Іван Перепічко
3-й Перший секретар ЦК КП Білоруської РСР
4 грудня 1928 — 3 січня 1930
Попередник: Вільгельм Кнорін
Наступник: Костянтин Гей
 
Партія: ВКП(б)1916)
Національність: єврей
Громадянство: Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Народження: 2 (14) червня 1894(1894-06-14)
Житомир, Волинська губернія, Російська імперія
Смерть: 31 травня 1937(1937-05-31) (42 роки)
Москва, РРФСР, СРСР
Ім'я при народженні: Яків Цудикович Гамарник
 
Військова служба
Роки служби: 19291937
Приналежність: РСЧА
Звання: Армійський комісар 1-го рангу
Командував: Політичне управління РСЧА
 
Нагороди:
Орден Леніна — 1933 Орден Червоного Прапора  — 1928

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Гама́рник Ян Бори́сович (справжнє ім'я Гама́рник Я́ків Цу́дикович; 2 (14) червня 1894(18940614), Житомир, Волинська губернія, Російська імперія — 31 травня 1937, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський партійний, державний і військовий діяч. Керівник київських більшовиків у 1917–1918 роках. Голова Київського губревкому, губвиконкому та міськради в 1920–1923 роках.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 1894 року в Житомирі в єврейській родині службовця. Навчався в гімназії, проте з 15 років був змушений самостійно здобувати засоби на існування, підробляв репетиторством.

1914 року Ян Гамарник поступив у Петербурзький психоневрологічний інститут. У 1915 році перевівся на юридичному факультеті Київського університету св. Володимира[1].

У 1916 році вступив до РСДРП(б), з 1917 року — член, а згодом секретар Київського комітету РСДРП(б). Один із керівників боротьби за встановлення радянської влади в Києві (член ревкому) у жовтні 1917 року та під час Січневого повстання у 1918 році. За часів Української Держави перебував на підпільній роботі в Одеській, Київській та Кримській більшовицьких організаціях.

З 1919 року — у Червоній армії, восени 1919 року — член РВР Південної групи військ 12-ї армії, яка в грудні здобула Київ. У січні-травні 1920 року обіймав посаду голови Київського губкому КП(б)У, з 18 жовтня 1920 року — голова Київського губревкому, згодом, після виборів до рад, проведених на початку 1921 року, суміщав посади голови Київського губвиконкому та Київської міської ради. Працював на цих посадах до липня 1923 року.

З грудня 1923 року — голова Харківського губвиконкому. Начальник Політуправління Червоної армії (1929), водночас — заступник наркома оборони СРСР (1930), армійський комісар 1-го рангу, член ЦК ВКП(б). У 1928-1929 роках здійснював колективізацію в Білорусії.

Ян Гамарник делегат X–XVII з'їздів ВКП(б). Кандидат у члени Центрального Комітету ВКП(б) (1925–1927), член Центрального Комітету ВКП(б) (1927–1937). Член Оргбюро ЦК ВКП(б) (1929–1937). Член ВЦВК і Центрального виконавчого комітету СРСР.

Покінчив життя самогубством у передбаченні репресій проти себе, по «справі Тухачевського»[2]. Посмертно реабілітований 1957 року.

Нагороди[ред.ред. код]

Нагороджений орденами Леніна та Червоного Прапора.

Увічнення пам'яті[ред.ред. код]

Подільський провулок міста Харків, у 1968–2015 роках мав назву вулиця Гамарника. Незважаючи на повернення первісної назви провулку на будівлі 10/2 й досі (на березень 2016 року) збереглася пам'ятна табличка з зазначенням, що вулиця названа на честь радянського партійного і військового діяча СРСР Я. Б. Гамарника.

2015 року після прийняття Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» прізвище Гамарника Українським інститутом національної пам'яті було включено до списку осіб, чия діяльність підпадає під дію законів про декомунізацію[3].

Зображення[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Гамарник Ян Борисович (1894–1937)
  2. Самогубства знаменитих людей. Ян Гамарник
  3. Підстава: «Учасник Січневого заколоту проти УНР 1918 р., працював у більшовицькому підпіллі в часи Української Держави П. Скоропадського; брав участь в захопленні Києва Червоною Армією в 1919 р., голова Київського губревкому (1920–1921 рр.).».
  4. Анотаційна дошка на вул. Гамарника, м. Харків

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]