Мазуров Кирило Трохимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кирило Трохимович Мазуров
біл. Кірыл Трафімавіч Мазураў
Прапор
Прапор
Перший заступник голови Ради Міністрів СРСР
26 березня 1965 — 28 листопада 1978
Прем'єр-міністр: Олексій Косигін
Прапор
Прапор
Член Політбюро (Президії) ЦК КПРС
26 березня 1965 — 27 листопада 1978
Прапор
Прапор
13-й Перший секретар ЦК КП Білоруської РСР
28 липня 1956 — 30 березня 1965
Попередник: Микола Патолічев
Наступник: Петро Машеров
Прапор
Прапор
3-й Голова Ради міністрів Білоруської РСР
24 липня 1953 — 28 липня 1956
Попередник: Олексій Клещев
Наступник: Микола Авхімович
Прапор
Прапор
6-й Перший секретар Мінського обкому КПРС
1950 — вересень 1953
Попередник: Василь Чернишов
Наступник: Леонід Лубенніков
 
Народження: 23 березня (5 квітня) 1914[1]
Рудня Прибитковська, Гомельський повіт, Могильовська губернія, Російська імперія
Смерть: 19 грудня 1989(1989-12-19)[1] (75 років)
Москва, СРСР
Поховання: Новодівичий цвинтар
Національність: білорус
Країна: Російська імперія і СРСР
Освіта: Вища партійна школа при ЦК ВКП(б)d (1947)
Партія: КПРС (з 1940)
Діти: Natallia Kapitonovad, Elena Mazurovad і Viktor Mazurovd
Нагороди:
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Червоного Прапора орден Вітчизняної війни I ступеня орден Дружби народів медаль «За трудову доблесть» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Ветеран праці» медаль «50 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Медаль «70 років Збройних Сил СРСР» медаль «50 років радянській міліції»

Кири́ло Трохи́мович Ма́зуров (біл. Кірыл Трафімавіч Мазураў) (23 березня (5 квітня) 1914(19140405), с. Рудня-Прибитковська, Гомельський повіт, Могильовська губернія, Російська імперія19 грудня 1989, Москва, РРФСР, СРСР) — білоруський радянський партійний та державний діяч. Перший заступник голови Ради Міністрів СРСР. Член ЦК КПРС (1956—1981). Член Політбюро (Президії) ЦК КПРС (1965—1978; кандидат у члени Президії ЦК КПРС у 1957—1965 роках). Депутат Верховної Ради СРСР 3—9-го скликань (1950—1979), член Президії Верховної Ради СРСР (1958—1965). Народний депутат СРСР (1989).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 25 березня (7 квітня) 1914(19140407) в білоруській селянській родині.

Закінчив Гомельський автодорожній технікум (1933), ВПШ при ЦК ВКП(б) (1947).

У 1936—1938 роках служив у Радянській Армії, потім працював у політвідділі Білоруської залізниці. Член ВКП(б) з 1940 року.

У 1940—1941 роках — секретар Гомельського міському ЛКСМ, потім 1-м секретарем Брестського обкому ЛКСМ Білорусі.

У 1941—1942 роках — у Радянській Армії, учасник Великої Вітчизняної війни, був поранений. У вересні 1942 був направлений в тил німецько-фашистських військ до Білорусі як представник Центрального штабу партизанського руху в званні підполковника, де до кінця 1943 року працював у партизанських з'єднаннях; був секретарем підпільного ЦК ЛКСМ Білорусі.

У 1943—1944 — другий секретар ЦК ЛКСМ Білорусі.

1944—1947 — перший секретар ЦК ЛКСМ Білорусі.

У 1947—1948 роках — в апараті ЦК КП (б) Білорусі.

У 1949—1950 — другий, потім перший секретар Мінського міському КП (б) Білорусі.

1950—1953 — перший секретар Мінського обкому партії.

1953—1956 — голова Ради міністрів Білоруської РСР.

1956—1965 — перший секретар ЦК КП Білорусі.

У 1965—1978 роках — перший заступник голови Ради міністрів СРСР.

1968 року на місці здійснював політичне керівництво радянським вторгненням до Чехословаччини .[2]

З 1978 року — персональний пенсіонер союзного значення.

У 1986—1989 роках — голова Всесоюзної ради ветеранів війни та праці.

Похований на Новодівочому цвинтарі.

Його дочка Наталія заміжня за сином Івана Капітонова Володимиром[3].

Пам'ять[ред. | ред. код]

На фасаді будинку № 36 по вулиці Карла Маркса в Мінську, в якому проживав Мазуров, встановлена меморіальна дошка[4].

Іменем Мазурова названі вулиці у Фрунзенському районі Мінська й у Центральному районі Гомеля.

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Munzinger Personen
  2. В. Мусатов. про Празьку весну 1968 року [Архівовано 3 липня 2012 у Wayback Machine.]
  3. Брежнєв вивчив напам'ять «12 стільців», а Суслов слухає «Бітлз» // KP.RU. Архів оригіналу за 12 березня 2013. Процитовано 30 липня 2012.
  4. Мазуров Кирило Трохимович. Архів оригіналу за 3 березня 2018. Процитовано 30 липня 2012.

Література[ред. | ред. код]

  • Мазуров К. Т. Незабываемое / К. Т. Мазуров. — Минск: Беларусь, 1984. — 351 с. (рос.)