Азбель Марк Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 20 січня 2022, заснована на цій версії.
Азбель Марк Якович
рос. Марк Азбель
Народився12 травня 1932(1932-05-12)
Полтава, Харківська область, Українська СРР, СРСР
Помер31 березня 2020(2020-03-31) (87 років)
Ізраїль
Країна СРСР
 Ізраїль
Діяльністьфізик, біолог, викладач університету
Alma materХНУ ім. В. Н. Каразіна
Галузьеволюційна біологія[1]
ЗакладМДУ
Тель-Авівський університет
Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди
ННЦ ХФТІ
ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Науковий ступіньдоктор фізико-математичних наук
Науковий керівникЛандау Лев Давидович, Капиця Петро Леонідович і Ліфшиць Ілля Михайлович
Аспіранти, докторантиEr'el Granotd
Нагороди
Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Азбель Марк Якович у Вікісховищі

Азбель Марк Якович (12 травня 1932, Полтава — 31 березня 2020, Ізраїль) — радянський та ізраїльський фізик-теоретик, доктор фізико-математичних наук (1959), професор (1990). Лауреат премії ім. Михайла Ломоносова АН СРСР (1966, 1968), премії ім. Льва Ландау АН СРСР (1989), міжнародної літературної премії ім. Кристофера (1982).

Життєпис

Марк Азбель народився у 1932 році у Полтаві, батьки — лікарі. З початком Другої світової війни з батьками був евакуйований до Сибіру. У 1944 родина повернулася до Харкова, де у 1947 закінчив школу № 36[2][3]. У старших класах захоплювався літературою, відвідував літературний гурток при юнацькій філії харківської бібліотеки імені Короленка, брав участь у виданні рукописного альманаху «Кактус»[4].

У 1953 закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету.

У 1953—1955 працював учителем математики вечірньої Школи робітничої молоді в Харкові.

У 1954—1955 працював викладачем теоретичної фізики Харківського педагогічного інституту.

У 1955 захистив кандидатську дисертацію та отримав запрошення на роботу в Москву від Ігоря Курчатова, проте дізнавшись, що доведеться займатися створенням озброєнь, відмовився[2].

У 1957 захистив докторську дисертацію (керівники — Лев Ландау, Петро Капиця)[5].

Від 1955 — молодший науковий співробітник, у 1956—1964 роках — старший науковий співробітник теоретичного відділу Українського фізико-технічного інституту. Одночасно в 1957—1964 був викладачем Харківського університету.

У 1964—1972 — професор Московського університету та за сумісництвом (1965—1972) — завідувач сектору Інституту теоретичної фізики АН СРСР (Москва).

У 1966 експертна наукова рада по Ленінських преміях зняла зі списку номінантів за вказівкою владних структур роботу «Теоретичні та експериментальні дослідження енергетичного спектру електронів та резонансних явищ в металах» колективу авторів за участю Азбеля. Причиною відповідної вказівки стало товаришування Азбеля з письменником Юлієм Даніелем і допит вченого у процесі Синявського і Даніеля (Азбель відмовився співробітничати зі слідством[3]). Ленінські премії 1966 року з фізики були присуджені двом наступним за списком роботам[6].

У 1972 подав документи на виїзд до Ізраїлю[2]. Після подачі заяви на виїзд Азбеля відразу звільнили з Інституту теоретичної фізики ім. Ландау[6].

З 1 січня 1973 став професором Тель-Авівського університету (Ізраїль), читав лекції телефоном[2].

У 1973 разом з фізиком Олександром Воронелем організував семінар вчених-відмовників, що існував всупереч тиску з боку КДБ[7][8].

У 1977 емігрував до Ізраїлю[2].

Від 1985 р. завідував кафедрою теорії твердого тіла і термодинаміки Тель-Авівського університету (Ізраїль).

Помер 31 березня 2020 р., похований на кладовищі в Рамат а-Шароні (Ізраїль)[9].

Наукова діяльність

Передбачив ріст високочастотного магнітоопору (1953), у співавторстві з Іллєю Ліфшицем та Мойсеєм Кагановим створив канонічну теорію гальваномагнітних явищ (1953—1955), спільно з Еммануїлом Канером передбачив циклотронний резонанс в металах («резонанс Азбеля- Канера») (Циклотронный резонанс в металах. Диплом No 45, пріоритет відкриття: 31 січня 1956 р.)[10]. Експериментальне спостереження та теоретичне пояснення ефекту виникнення сплесків електромагнітного поля в металі в умовах аномального скін-еффекту в магнітному полі, що паралельно поверхні взірця, було зареєстровано, як відкриття СРСР «Электромагнитные всплески в проводящей среде», диплом No 80, пріоритет відкриття: 24 жовтня 1962 р. (автори М. Я. Азбель, В. Ф. Гантмахер, Е. А. Канер)[10]. Передбачив статичний скін-ефект (разом з В. Г. Піщанським)[11], вивчав (разом з Іллєю Ліфшицем і В. Герасименком) нелінійний парамагнітний резонанс, передбачив перший фрактальний енергетичний спектр і динамічні періодичні структури, збудував теорію плавлення ДНК. Останні роки вивчає квантову турбулентність, передбачив квантовий ефект Холла у тримірних об'єктах.

Автор близько 200 наукових статей[12], близько 150 публіцистичних статей і книги «Відмовники в радянському капкані» (перекладена багатьма мовами, нагороджена літературної премії ім. Крістофера). Член Американського фізичного товариства. Співавтор монографії «Електронна теорія металів»[13]

Ім'ям вченого названий резонанс Азбеля—Канера та проблема Азбеля—Хофштандера[14].

Примітки

  1. ↑ Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ а б в г д 'Академические' беседы Марк Азбель. www.peoples.ru (рос.). Процитовано 9 лютого 2020.
  3. ↑ а б 7. Марк Азбель и Воронели (Феликс Рахлин) / Проза.ру. www.proza.ru. Процитовано 9 лютого 2020.
  4. ↑ Повторение пройденного. Воспоминания. Части 2, 3 / Ф. Д. Рахлин. — Харьков: ООО «Издательство права человека», 2015. — С. 6 —10 (PDF). ISBN 978-617-7266-24-1. {{cite web}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)
  5. ↑ Фізичний факультет. physics.karazin.ua. Процитовано 9 лютого 2020.
  6. ↑ а б События в научном сообществе – Kaner.org (амер.). Процитовано 9 лютого 2020.
  7. ↑ Центр документации еврейского национального движения в Советском Союзе.
  8. ↑ Kremer1. berkovich-zametki.com. Процитовано 9 лютого 2020.
  9. ↑ В Израиле умер известный физик Марк Азбель. NEWSru.co.il (рос.). Процитовано 22 квітня 2020.
  10. ↑ а б НАУКОВІ ВІДКРИТТЯ УЧЕНИХ УКРАЇНИ, ЗРОБЛЕНІ ЗА ПЕРІОД 1938—1990 рр. (державна реєстрація). Наука та інновації. 2008. Т 4. No 5. С. 39—62.
  11. ↑ Азбель М. Я., Песчанский В. Г. Сопротивление тонких пластин и проволок в сильном магнитном поле. ЖЭТФ 1965, т. 49, вып. 2(8), с. 572—585.
  12. ↑ Марк Яковлевич Азбель. Институт теоретической физики имени Л.Д. Ландау.
  13. ↑ И. М. Лифшиц, М. Я. Азбель, М. И. Каганов (1971). Электронная теория металлов. Москва: Издательство «Наука». с. 416.
  14. ↑ Вкарбовані в літопис науки, 2020, с. 13.

Джерела

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Азбель_Марк_Якович&oldid=34359030