Капиця Петро Леонідович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Капиця Петро Леонідович
Pyotr L Kapitsa Russian physicist 1964.jpg
Народився 26 червня (8 липня) 1894(1894-07-08)
Кронштадт
Помер 8 квітня 1984(1984-04-08) (89 років)
Москва
·інсульт
Поховання
Громадянство СРСР СРСР
Національність українці та румуни
Діяльність фізик, винахідник, професор
Alma mater Триніті-коледж, Санкт-Петербурзький державний політехнічний університет і Кембриджський університет
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук
Науковий керівник Йоффе Абрам Федорович і Ернест Резерфорд
Відомі учні Aleksandr Iosifovič Šalʹnikov[d] і Nikolay Alekseyevsky[d]
Володіє мовами англійська і російська[1]
Заклад Санкт-Петербурзький державний політехнічний університет, Кембриджський університет, Institute for Physical Problems[d], Московський фізико-технічний інститут, Московський державний університет імені Ломоносова, A.V. Shubnikov Institute of Crystallography[d] і Фізико-технічний інститут ім. А. Ф. Іоффе РАН
Членство Лондонське королівське товариство, Леопольдина, Національна академія наук США, Академія наук СРСР, Шведська королівська академія наук, Польська академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Академія наук СРСР, Міжнародна академія астронавтики, International Academy of the History of Science[d], Нідерландська королівська академія наук, Сербська академія наук і мистецтв, Данська королівська академія наук, Нью-Йоркська академія наук, Ірландська королівська академія і Американське фізичне товариство
Відомий завдяки: Надплинність
Батько Q4213012?
Діти син — Капиця Сергій Петрович
син — Капиця Андрій Петрович
Нагороди

Петро́ Леоні́дович Капи́ця (8 липня 1894, Кронштадт, Санкт-Петербург — 8 квітня 1984, Москва, СРСР) — фізик, лауреат Нобелівської премії (1978).

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

Мати, з українських волинських дворян Стебницьких[2]. Батько, полковник Леонід Капиця — молдованин, виходець з Бессарабії[3].

Петро Капиця навчався у Петербурзькому університеті.

1921 — працював у Кембриджському університеті (Велика Британія) у Кавендишській лабораторії разом з Е.Резерфордом.

1928 — відкрив ефект збільшення електроопору в металах, що виникає під час збільшення магнітного поля («закон Капиці»).

З 1935 року — «невиїзний» науковець СРСР (після того, як Радянський Союз залишив фізик Г. Гамов).

Один із засновників фізики низьких температур і фізики сильних магнітних полів, академік АН СРСР. Організатор і перший директор (1933-46, з 1955) Інституту фізичних проблем.

За виступи проти створення радянської атомної бомби в 1945 році П.Капиця був усунутий з поста директора Інституту фізичних проблем і 8 років перебував під домашнім арештом.

Серед відзнак П.Капиці, зокрема, медаль Резерфорда від Англійського Фізичного товариства. Вчений був членом 25 наукових товариств у Росії, Швеції, Індії, Польщі, Німеччині, Америці, Голландії.

На честь вченого названо астероїд 3437 Капиця.

Лондонський період життя[ред. | ред. код]

У 1931 році Капиця був обраний членом Французького фізичного товариства. До цього часу у Петра Леонідовича склалися теплі і довірчі відносини з багатьма видатними вченими. Обстановка в Кембриджі в корені змінила стан і настрій Капиці. Спочатку він з головою занурився в наукові роботи, а потім поступово повністю повернувся до нормального життя. Він вивчав англійську літературу та історію, купив земельну ділянку на Хантінгтон-Роуд і почав будувати там будинок за власним проектом. Надалі вчений організував так званий «Капиця-клуб» — семінари для наукової громадськості Кембриджського університету, що проводяться раз на тиждень в лабораторії Резерфорда. На цих зустрічах обговорювалися найрізноманітніші питання розвитку наук, літератури та мистецтва. Ці збори швидко набули в Англії дику популярність, їх відвідували найіменитіші англійські особи. А на обговоренні питань фізики побували фактично всі «кити» світової науки — Альберт Ейнштейн, Нільс Бор, Вольфганг Паулі, Вернер Гайзенберг, Поль Дірак і багато інших.

У 1934 Капиця писав: "Постійно спілкуючись з різними діячами науки Європи та Англії, я можу надати сприяння ученим, що відряджаються за кордон працювати в різних місцях, що інакше було б для них важким, оскільки моє сприяння ґрунтується не на офіційних зв'язках, а на взаємних послугах та особистому знайомстві з керівними особами". Також Петро Леонідович всіляко сприяв міжнародному обміну досвідом у науковій області. Він був одним з редакторів «Міжнародної серії монографії з фізики», що видаються в Оксфордському університеті. Саме з цих монографії світ дізнався про наукові праці радянських фізиків-теоретиків Миколи Семенова, Якова Френкеля і Георгія Гамова.

«Капичники»[ред. | ред. код]

У 1937 році в інституті Капиці почалися знамениті семінари, так звані «капичники», які отримали незабаром всесоюзну популярність. Петро Леонідович запрошував до себе не тільки відомих фізиків, а й інженерів, вчителів, медиків, взагалі будь-яку людину, яка яким-небудь чином проявила себе. На семінарі, крім особливих фізичних проблем, обговорювалися питання суспільної думки, філософії, генетики. Після семінару всіх основних учасників запрошували до кабінету Капиці на чай з бутербродами[джерело?].

Афоризми Петра Капиці[ред. | ред. код]

  • Работа «запоем» вредна — она изматывает человека и понижает его творческие силы[4].
  • Без учеников ученый обычно очень быстро погибает как творческая личность и перестаёт двигаться вперёд[5].

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.

Посилання[ред. | ред. код]