Січинський Денис Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Січинський.
Січинський Денис Володимирович
Зображення
Зображення
Основна інформація
Дата народження2 жовтня 1865(1865-10-02)
Місце народженняс. Клювинці, Гусятинський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Дата смерті26 травня 1909(1909-05-26) (43 роки)
Місце смертіСтаниславів, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія
Причина смертісепсис
ПохованняІвано-Франківський меморіальний сквер
ГромадянствоАвстрійська імперія Австрійська імперія, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Національністьукраїнець
Професіїкомпозитор, педагог, хормейстер, громадський діяч
ОсвітаЛьвівська національна музична академія імені Миколи Лисенка
Інструментифортепіано
WS: Твори у Вікіджерелах
CMNS: Файли у Вікісховищі

Дени́с Володи́мирович Січи́нський (2 жовтня 1865, Клювинці, тепер Гусятинський район, Тернопільська область — 26 травня 1909, Станиславів) — український композитор і хоровий диригент, перший професор музики у Королівстві Галичини та Володимирії, музично-громадський діяч, педагог. Автор музики до пісні-маршу «Не пора», одного з найпопулярніших українських гімнів початку XX століття на слова Івана Франка.

Життєпис

Надгробок Дениса Січинського в Івано-Франківську

Народився 2 жовтня 1865 року в с. Клювинці[1] (Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія, тепер Гусятинський район, Тернопільська область, Україна). Рано втратив батьків.[2]

Основи музичних знань Денис Січинський здобув у Тернопільській класичній гімназії, після закінчення якої[3] у 1888 році[2] вступив на правничний та теологічний факультети Львівського університету, але музичну освіту завершив у Львівській консерваторії (1892).

Після завершення студій переїхав до Коломиї, де заснував чоловічий вокальний квартет. Потім працював учителем гри на фортепіано, диригентом хорів у Бережанах та інших містах Західної України,[2] також Станиславові, Перемишлі (диригент у 1895—1896[4]). Ще — капельмайстером оркестру при сирітському притулку в Дроговижі[2] як організатор і диригент хорів співацького товариства «Боян» (засноване 1891 р.).

Денис Січинський був надзвичайно талановитим, став першим композитором у Галичині, однак «жити з музики» було не легко, тому його життя було досить важким. Позбавлений засобів для існування, Денис Січинський змушений був братися до будь-якої роботи — переписувати ноти, аранжувати популярні твори, керувати хором, військовим оркестром, давати уроки, лекції, працювати рахівником, бухгалтером, капельмейстером у сирітському притулку. Працював у Львові, Саме львівському «Боянові» композитор присвятив свої два великих твори: в'язанку народних пісень «Було не рубати зеленого дуба» і кантату «Дніпро реве». 1894-го Денис Січинський брав участь у створенні у Львові комітету для збирання й публікації українських народних пісень.[5]

1902 року заснував у Станиславові першу музичну школу, організовував сільські хори. Один з ініціаторів Союзу Співочих і Музичних Товариств Галичини (1903).

Помер Денис Січинський від зараження крові (сепсису)[2] 26 травня 1909. Похований у меморіальному сквері Івано-Франківська. Лише після смерті композитора громадськість усвідомила, якої втрати зазнала.

Вшанування пам'яті

  • 1956 року була видана перша музикознавча праця про життєвий і творчий шлях композитора. Автор — доктор мистецтвознавства Стефанія Павлишин.
  • На честь композитора Дениса Січинського названа вулиця в Івано-Франківську, в Тернополі та вулиці в інших містах України.
  • До 100-літнього ювілею Січинського завдяки ініціативі Андрія Ставничого та за підтримки дирекції Станіславському музичному училищу присвоїли ім'я Дениса Січинського. Це — один із провідних навчальних закладів України, потужний осередок культури та мистецтва Прикарпаття, що виховує справжніх фахівців, яскраві творчі особистості, національно-свідомих громадян — патріотів своєї держави.
  • До 125-річного ювілею Дениса Січинського було підготовлено розлогу програму з творів композитора. Відбулася науково-теоретична конференція, на якій виступили викладачі Львівської консерваторії професори Стефанія Павлишин, Марія Бойко, доценти Любомира Яросевич, Юрій Ясіновський та викладачі Івано-Франківського музичного училища.
  • У меморіальному сквері Івано-Франківська встановлено пам'ятник на його могилі, виконаний у формі кобзи.
  • У жовтні 2015 року музична громадськість Івано-Франківська і України, музичне училище, що назване ім'ям Дениса Січинського, відзначили 150-річний ювілей композитора. Проведено ювілейну академію в Івано-Франківській обласній філармонії, відбулися концерти, де звучали твори композитора, вшанування, пам'ятні урочистості. А біля могили композитора відбулася панахида, яку відправив о. Зіновій Касько за участю хорового колективу.
  • У рамках святкування 150-ліття маестро відбулося вручення премії імені Дениса Січинського, яку цього року отримав хор «Галицькі передзвони». Начальник управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА Володимир Федорак привітав хор в особі його художнього керівника і диригента Ігоря Дем'янця. Слово про Д. Січинського виголосив викладач музичного училища кандидат мистецтвознавства Ігор Глібовицький.

Творчість

Сон (слова Г. Гейне в перекладі А. Кримського)
Виконують Павло Гунька (бас-баритон), Albert Krywolt (фортепіано)
Я тебе люблю (слова Володимири Жуковецької)
Виконують Krisztina Szabó (мецо-сопрано), Albert Krywolt (фортепіано)
Із сліз моїх (слова Г. Гейне в перекладі А. Кримського)
Виконують Russel Braun (баритон), Carolyn Maule (фортепіано)
Проблеми з програванням файлу? Див. довідку.
  • Опери:
    • «Роксоляна» — історична опера (1908).
  • Кантати:
    • «Дніпро реве» (1892),
    • «Кантата». Його преосвященству Єпископові Станиславівському о. Др. Григорію Хомишину,
    • «Лічу в неволі» (1902, слова Тараса Шевченка),
    • «Минули літа молодії» — 30 березня 1907 композитор створив хоровий твір на слова Тараса Шевченка . Посвята на рукопису така: «В. пов. Нусі Тисовецькій на спомин від автора». Твір цей довгі роки вважався втраченим.
  • Солоспіви:
    • «Дума про Нечая» (Слова народні);
    • «Кілько дум то переснилось» (Слова У. Кравченка);
    • «Пісне моя» (Слова І. Франка);
    • «Із сліз моїх» (Слова Г. Гейне, переклад А. Кримського);
    • «Не співайте мені тої пісні» (Слова Лесі Українки) та інш.
  • Хори на слова Тараса Шевченка, Івана Франка та ін.
    • «Не пора» (Слова І. Франка);
    • «Чом, чом, земле моя» (Слова В. Лебедєвої);
    • «Непереглядною юрбою» (Слова І. Франка);
    • «Січ в поході» (Слова В. Лебедєвої) та інш.
  • Духовні твори.
  • Збірка обробок народних пісень.
  • Пісні для дітей.
  • Фортепіянні мініатюри.

Примітки

  1. ↑ Баб'як П., Головин Б. Пиндус Б. Січинський Денис Володимирович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 266. — ISBN 978-966-528-279-2.
  2. ↑ а б в г д Стех Я. Піснею до серця, серцем до України… — С. 5.
  3. ↑ Тернопільська гімназія, що дала світу геніїв
  4. ↑ Іван Смолинський — диригент і математик
  5. ↑ Денис Січинський (1865—1909)[недоступне посилання з липня 2019]

Джерела

Посилання

українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Січинський_Денис_Володимирович&oldid=34656676