Вовченко Іван Антонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 12:41, 2 жовтня 2020, створена Andriy.vBot (обговорення | внесок) (заміна синтаксу відповідно до обговорення)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Антонович Вовченко
Народження 12 січня 1905(1905-01-12)
Кирдани
Смерть 28 жовтня 1976(1976-10-28) (71 рік)
Київ
Країна СРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Рід військ  танкові війська
Освіта Військова академія бронетанкових військ імені Маршала Радянського Союзу Р. Я. Малиновського
Роки служби 19261947
Партія КПРС
Звання  Генерал-майор
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Суворова II ступеня Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки

Іва́н Анто́нович Во́вченко (нар. 12 січня 1905, с. Кирдани, Таращанського повіту, Київської губернії — пом. 28 жовтня 1976, Київ) — генерал-майор радянських танкових військ (1943). З вересня 1944 по травень 1947 начальник 2-го Київського училища самохідної артилерії імені Фрунзе.

Життєпис

Народився 12 січня 1905 року в селі Кирдани Таращанського повіту Київської губернії.

В Червоній Армії з серпня 1926 року.

З квітня 1941 року — командир 261 окремого танкового батальйону 34-ї запасної спеціалізованої бригади Орловського військового округу.

З початку війни — командир 48-го окремого розвідувального батальйону 48-ї танкової дивізії на Західному фронті.

З вересня 1941 року — командир 9-го танкового полку 9-ї танкової бригади.

З лютого 1942 року — командир 81-ї стрілецької бригади Калінінського фронту. Командувач армії зазначав, що полковник Вовченко проявив себе в боях «… рішучим, ініціативним, сміливим командиром, що володів великими організаторськими здібностями».

З квітня 1942 року — командир 3-ї гвардійської танкової бригади 7-го танкового корпусу, що брав участь у розгромі німецьких військ під Сталінградом. Командир корпусу генерал-лейтенант П. О. Ротмістров відмічав, що «… у всіх проведених операціях товариш Вовченко проявив себе як грамотний, сміливий та рішучий командир, вимогливий та дисциплінований… Зі своєю бригадою він не лише зупиняв наступаючі сили ворога, а й неодноразово примушував їх відступати, наносячи їм суттєві втрати та повертав втрачені населені пункти».

З січня 1943 року — командир 3-го гвардійського Котельніковського танкового корпусу Воронезького фронту, що брав участь у Воронезько-Касторненській та Харківській наступальних операціях, битві під Курськом, битві за Дніпро, Чернігівсько-Прип'ятській наступальних операціях, в наступі на київському напрямку та захопленні міста Прилуки.

У складі 5-ї гвардійської танкової армії корпус успішно діяв в Мінській наступальній операції, у форсуванні р. Березини та захопленні міста Борисів. За мужність та героїзм, проявлені при захопленні міста Мінськ, частини корпусу отримали почесне звання «Мінські». В цих операціях та наступних боях, за інформацією з бойової характеристики, Іван Антонович Вовченко «… проявив високі командирські здібності, вірно організовував взаємодію частин з усіма належним засобами, в результаті чого оборона ворога була прорвана. Генерал Вовченко в командуванні підлеглими військами проявив зразки ініціативності, винахідливості, оперативності, він чітко формував та безперечно виконував бойові задачі».

В подальшому 3-й гвардійський танковий корпус у складі 3-го Білоруського фронту брав участь у Вільнюській наступальній операції та захопленні міст Воложин, Ошмяни, Вільнюс та інших. За успіхи в цих боях корпус був нагороджений орденом Червоного Прапора.

З вересня 1944 року Іван Антонович Вовченко — начальник 2-го Київського Червонопрапорного училища самохідної артилерії імені Фрунзе.

З травня 1947 року у відставці.

Помер 28 жовтня 1976 року. Похований в Києві.

Нагороди

Нагороджений орденом Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденом Суворова 2-го ступеня, трьома орденами Червоної Зірки та медалями.

Бібліографія

І. А. Вовченко є автором книги мемуарів «Танкісти», що вийшла у видавництвi "Радянський письменник" у 1969 році (українською мовою). У 1976 видавництво ДОСААФ представило надзвичайно скорочений переклад росiйською .[1]

Примітки

Посилання