Міа Мартіні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 20:46, 11 грудня 2021, створена Andriy.vBot (обговорення | внесок) (виправлення дат)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Міа Мартіні
Зображення
Mia Martini
Mia Martini
Основна інформація
Повне ім'я Доменіка Берте
Дата народження 20 вересня 1947(1947-09-20)
Місце народження Баньяра-Калабра
Дата смерті 12 травня 1995(1995-05-12) (47 років)
Місце смерті Кардано-аль-Кампо
Причина смерті серцева недостатність
Поховання cemetery of Cavaria con Premezzod
Роки активності 1963-1995
Громадянство Італія Італія
Національність італійка
Віросповідання католицтво
Професія співачка
Співацький голос мецо-сопрано
Інструменти вокал
Жанр поп
Псевдоніми Міа Мартіні
Співпраця Могол, Джанні Белла, Бруно Лауці, Енріко Руджері, Франко Каліфано, Амедео Мінґі, Б'яджо Антоначчі, Клаудіо Бальйоні, Ріккардо Коччанте, Паоло Конте, Фабріціо Де Андре, Франческо Де Ґреґорі, Івано Фоссаті, Умберто Тоцці
Лейбл CAR Juke Box
RCA Italiana
Dischi Ricordi
Warner Bros Records
DDD
Fonit Cetra
it:RTI Music
fondazionemiamartini.it
CMNS: Файли у Вікісховищі

Мі́а Марті́ні (італ. Mia Martini), справжнє ім'я Доме́ніка Берте́ (італ. Domenica Berté) (Баньяра-Калабра 20 вересня 1947 - Кардано-аль-Кампо 12 травня 1995) — італійська співачка, одна з найвідоміших зірок італійської естради останньої третини XX століття.

Опубліковано 20 її альбомів, серед яких 15 студійних, 2 концертних та 3 збірки.

Біографічний нарис

Змучена жінка, але витончена та глибока виконавиця, Міа Мартіні відома, разом з Міною, як один з найкрасивіших та найзначніших голосів італійської поп-музики[1][2]. Її довга артистична кар'єра почалася у 1963 році; виступала вона просто як Мімі Берте (італ. Mimì Berté. Продьюсер звукозапису та автор Карло Альберто Россі хотів зробити з неї дівчину yè-yè; однак, успіх, що вона його отримала у цьому амплуа, хоча й дуже втішний для дебютантки, продовжувався недовго, і, по декількох роках забуття, вона у 1971 знову з'явилася на сцені з новим псевдонімом Міа Мартіні.

її перший альбом Oltre la collina (За пагорбом) витримав немало іноземних видань, завдяки авангардним, на той час, аранжуванню, тематиці та манері співу. Такі пісні як Маленька людина (Piccolo uomo), Менует (Minuetto), Самітня жінка (Donna sola), Гімн (Inno), Дійсно батько (Padre davvero), Щоб любити тебе (Per amarti), забезпечили їй славу найкращої виконавиці 70-х років, десятиліття, коли вона досягла світової популярності[3]

У 1977 році у неї виник творчий та чуттєвий союз з кантауторе Івано Фоссаті, що назавжди визначив її особистий та професійний шлях, хоча ці відносини й були достатньо болісні.

У 1982 році вона вперше взяла участь у Фестивалі Санремо з піснею E non finisce mica il cielo (І не закінчується небо), автор — Івано Фоссаті. В цьому році спеціально для неї журналісти встановили Премію критики, що тепер носить її ім'я. У тому ж 1982 році вийшов її інший великий успіх, слова до якого вона писала разом з Шелом Шапіро: Quante volte (Скільки разів).

Її кар'єра та приватне життя позначалися рядом пліток, що утруднювали їй існування протягом багатьох років[4] і змусили її залишити сцену до середини вісімдесятих років.

Виконавський талант Міі Мартіні змусив її повернутися до артистичної діяльності, що супроводжувалося великим співчуттям публіки[5]: у 1989 році вона взяла участь у Фестивалі Санремо з піснею Almeno tu nell'universo, що стала класикою і підтвердила славу співачки. В дев'яності роки їй належать ще декілька дуже успішних композицій: La nevicata del '56 (Снігопад '56), Gli uomini non cambiano (Чоловіки не змінюються) (були на Фестивалі у Сан-Ремо) та Cu 'mmè, дует з Роберто Муроло, що знову зробив модною неаполітанську пісню.

Померла Міа Мартіні всього у 47 років при неясних обставинах, очевидно пов'язаних із вживанням наркотиків. Її було знайдено мертвою у власному житлі щонайменше по двох днях після смерті.

Протягом своєї кар'єри, що продовжувалася 32 роки, співачка виконувала пісні італійською, французькою, англійською, ісппанською, португальською, німецькою та грецькою мовами.

Маючи тембр, що легко впізнається, відрізняючись силою та імпульсивною емоційністю, Міа Мартіні співала найкращі пісні італійських та закордонних авторів, серед яких такі знакомиті імена як Бруно Лауці, Ріккардо Коччанте, Могол, Джанні Белла, Енріко Руджері, Франко Каліфано, Амедео Мінґі, Б'яджо Антоначчі, Клаудіо Бальйоні, Паоло Конте, Фабріціо Де Андре, Франческо Де Ґреґорі, Івано Фоссаті, Лучіо Баттисті[6], Даріо Балдан Бембо, Міммо Кавалло, Енцо Ґраньяніелло, Манґо, Маріелла Нава, Мауріціо Пікколі, Стефано Россо, Шел Шапіро, Антонелло Вендітті.

Дискографія

Повна дискографія у італійському розділі Вікіпедії

Мімі Берте (сингли)

Альбоми

Альбом-Cover

=Концертні

Збірки з неопублікованим

Звичайні збірки

VHS та DVD

Участь в пісенних конкурсах

Azzurro

  • 1989: Donna
  • 1990: Danza pagana
  • 1992: Cu'mme e O' marenariello

Cantagiro

  • 1971: Amore...amore...un corno e Padre davvero
  • 1972: Piccolo uomo
  • 1990: Donna, Danza pagana, Domani più su, Un altro atlantico, Piccolo uomo, Minuetto, E non finisce mica il cielo, La nevicata del '56, Almeno tu nell'universo та Quante volte
  • 1992: Gli uomini non cambiano, Lacrime e Minuetto - vince tre tappe
  • 1993: Vieneme (con Enzo Gragnaniello e Roberto Murolo)

Canzoniere dell'estate

  • 1992: Rapsodia
  • 1993: Vieneme (з Енцо ґраньяніело та Роберто Муроло)

Caravella dei successi

  • 1975: Al mondo

Пісенний конкурс Євробачення

Фестиваль Санремо

  • У 1972, RCA запропонувала їй вийти на Фестиваль Санремо з піснею Credo, але вона не пройшла відбір
  • У 1976, Ricordi запропонувала їй Санремо з L'amore та il mio orizzonte, пізніше опубліковано
  • У 1981, DDD запропонувала їй Санремо з E ancora canto, пізніше увійшла до альбому Mimì
  • У 1985, [::it:DDD - La Drogueria di Drugolo|DDD]] запропонувала їй Санремо з Spaccami il cuore, яка не пройшла відбір
  • У 1994, Polygram змушувала її бути на Санремо з піснею E la vita racconta, але співачка відмовилася

Festival Italiano

  • 1994: on Viva l'amore

Фестивальбар

  • 1972: Piccolo uomo — 1º місце
  • 1973: Minuetto — 1º місце порівну з Марчеллою Беллою con Io domani
  • 1974: Inno — гість
  • 1975: Donna con te — 7º місце
  • 1976: Che vuoi che sia... se t'ho aspettato tanto - 8º місце
  • 1978: Vola
  • 1981: Ti regalo un sorriso
  • 1989: Donna — отримала Золотий диск за Martini Mia
  • 1990: Domani più su — 3º місце на вечері, де презентувала Domani più su

Midem у Каннах

  • 1973: Tu t'en vas quand tu veux
  • 1975: Sabato
  • 1977: Se finisse qui

Міжнародний конкурс легкої музики у Венеції

  • 1972/73: Donna sola - виграла Золоту гондолу
  • 1973/74: Il guerriero та Bolero
  • 1974/75: Inno e Agapimu
  • 1976/77: Che vuoi che sia... se t'ho aspettato tanto
  • 1981: E ancora canto

Премія Тенко

  • 1989: Almeno tu nell'universo e Donna

Saint-Vincent

  • 1978: Vola
  • 1982: Bambolina bambolina
  • 1985: Spaccami il cuore
  • 1989: La donna cannone

Золотий парус (Vela d'oro) у Рива-дель-Гарда

  • 1982: Quante volte
  • 1991: Pensieri e parole

Viva Napoli

  • 1994: Luna rossa

World Popular Song Festival Yamaha у Токіо

  • 1977: Ritratto di donna — 1º місце

Інші пісенні конкурси

  • 1963: Фестиваль у Беларії: Come puoi farlo tu — 1º місце
  • 1971: Фестиваль авангарду та нових тенденцій (Festival di Avanguardie e Nuove Tendenze): Padre davvero — 1º місце
  • 1975: Musical de Mallorca: Nevicate — виграла Премію європейської критики
  • 1981: Girofestival:альбом Mimì
  • 1982: Premiatissima: Quante volte, Io appartango a te та Solo noi
  • 1992: Il Canzoniere dell'estate: Rapsodia
  • 1993: Il Canzoniere dell'estate: Vieneme, з Роберто Муроло та ЕнцоҐраньяніелло

Перемоги, Нагороди та відзнаки

  • 1964: Перше місце на "Festival di Bellaria" з Il magone
  • 1971: Перше місце на "Фестивалі авангардної музики та нових тенденцій" ("Festival di Musica d'Avanguardia e Nuove Tendenze") у В'яреджо з Padre davvero
  • 1972: "Премія критики звукозапису" ("Premio della critica discografica" ) альбом Nel mondo, una cosa
  • 1972: Перше місце на Фестивальбарі з Piccolo uomo
  • 1972: Золотий диск з піснею Piccolo uomo
  • 1972: Перше місце на Міжнародному конкурсі легкої музики (Mostra Internazionale di Musica Leggera) у Венеції Donna sola
  • 1973: Перше місце на Фестивальбарі 1973 з Minuetto
  • 1973: Золотий диск з Minuetto
  • 1974: Золотий диск фірми Ricordi, за мільйон проданих дисків за останні три роки
  • 1974: "Премія Дебора за найкращий грим" ("Premio Deborah per il miglior trucco")
  • 1975: "Премія критики Пальми-де-Мальорка ("Premio della Critica di Palma de Mallorca") з Nevicate
  • 1975: "Премія Дебора за найкращий грим")
  • 1975: "Премія пісняра літа" ("Premio de Il canzoniere dell'estate") як найкращий співак року
  • 1975: Telegatto Vota la voce як найкраща співачка року
  • 1977: Премія критики на "World Song Popular Festival Yamaha у Токіо" з Ritratto di donna
  • 1981: "Золотий Еол" ("Eolo d'oro") комуни Milazzo
  • 1982: Премія критики "Міа Мартіні" з E non finisce mica il cielo
  • 1983: "Золота печатка Рете 4" ("Sigillo d'oro Rete 4")
  • 1989: Targa Tenco як найкращий виконавець року
  • 1989: Премія критики "Міа Мартіні"]] з Almeno tu nell'universo
  • 1989: Золотий диск за альбом Martini Mia
  • 1989: Telegatto як найкраща виконавиця року
  • 1989: "Перша сторінка Il mattino 1891", мотивування: "за відновлений успіх, що його варті голос та надзвичайні виконавські здібності"[8]
  • 1990: Премія критики "Міа Мартіні" з La nevicata del '56
  • 1990: "Targa Onda TV", місцева сицилійська Телевізійна Мережа
  • 1991: "Ти найкрасивіша" ("La più bella sei tu") з Almeno tu nell'universo
  • 1992: Друге місце на Фестивалі Санремо
  • 1992: "Премія симпатія" ("Premio Simpatia") призначена залом Tv, під час пресконференції на презентації диска Lacrime
  • 1992: Золотий диск за альбом Lacrime
  • 1992: Три виграних етапи та 852 балів на "Cantagiro"
  • 1992: "Премія пісняра літа" як найкращий виконавець року
  • 1992: "Premio Civiltà del mare" комуни Баньяра-Калабра
  • 1992: Золотий диск Альбом Ottantavogliadicantare Роберто Муроло, де виконує Cu'mme

Цікаве

  • Найкраще продавані сингли Міа Мартіні: Minuetto, Piccolo uomo, Donna sola e Almeno tu nell'universo; а альбоми: Nel mondo, una cosa, Il giorno dopo, Martini Mia e Lacrime.
  • В багатьох телевізійних програмах 1982 року, Міа Мартіні з'являлася з шарфом та поясом оформленими як клавіатура фортепіано, що їх їй подарувала сестра Лоредана.
  • Пісню Attimo x attimo, що міститься на однойменному альбомі Анни Татанджело опублікованому в 2003 році, написав Фіо Дзанотті для Міа Мартіні, яка не змогла записати її через несподівану смерть.

Примітки

  1. ↑ Dizionario delle canzoni italiane pag. 31
  2. ↑ Dizionario delle canzoni italiane, pag. 226
  3. ↑ Mia Martini: storia di una voce [Архівовано 14 травня 2008 у Wayback Machine.] - Puntata de "La storia siamo noi" - Rai Educational
  4. ↑ archiviostorico.corriere.it Armando Torno, La forza dell'inesistente, Corriere della Sera 8 ottobre 2003
  5. ↑ "Successi" di Vania Colasanti, Stefania La Fauci e Fabio Toncelli, RAI, 2005
  6. ↑ Баттисті написав для Мії Мартіні Il mio bambino ((Мій малюк) у 1971, але пісня була записана Івою Дзаніккі
  7. ↑ Ніколи не випускався на ринок через судові спори співачки
  8. ↑ "per il rinnovato successo che ben meritano la sua voce e le sue eccezionali capacità interpretative"

Бібліографія

  • Marcello M. Giordano; Leda Berté, Il caso Mia Martini, Roma, Herald, 2006. ISBN 88-89672-09-9
  • Dario Salvatori, Il grande dizionario della canzone italiana, Milano, Rizzoli, 2006. ISBN 88-17-01284-X
  • Carlo Mandelli, Mia Martini. Come un diamante in mezzo al cuore, Roma, Arcana, 2009. ISBN 88-6231-066-8
  • Menico Caroli; Guido Harari, Mia Martini. L'ultima occasione per vivere, Milano, TEA, 2009. ISBN 88-502-2042-1

Джерела

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Міа Мартіні

Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Міа_Мартіні&oldid=34058757