I-14
| |
| Історія | |
|---|---|
.svg){kind=small}  Японія
| |
| Назва: | I-14 |
| Будівник: | верф Kawasaki в Кобе |
| Закладений: | 18 травня 1943 |
| Спуск на воду: | 14 березня 1944 |
| На службі: | 14 березня 1945 |
| Доля: | 28 травня 1946 потоплений як ціль біля Перл-Гарбору |
| Основні характеристики | |
| Клас і тип: | Підводний човен типу А Modified 2 (I-13) |
| Водотоннажність: | 3661 над водою, 4838 при зануренні |
| Довжина: | 113,7 м |
| Ширина: | 11,7 м |
| Осадка: | 5,89 м |
| Двигуни: |
|
| Швидкість: | 16,75 вузла (над водою), 5,5 вузла (при зануренні) |
| Дальність плавання: | 39 000 км при швидкості 16 вузлів (над водою) |
| Максимальна глибина: | 100 м |
| Екіпаж: | 108 |
| Озброєння: |
|
I-14 — підводний човен Імперського флоту Японії, який взяв участь у Другій світовій війні.
Початок історії корабля[ред. | ред. код]
І-14 спорудили 1945 року на верфі компанії Kawasaki в Кобе. Він став другим і останнім із завершених кораблів типу A Modified 2 (він же клас I-13), які створили на основі типу A Modified 1 (I-12), при цьому вже на етапі спорудження корпуси, закладені для класу І-12, переробили під клас І-13.
На І-14 встановили менш потужні дизелі та електромотори, що призвело до зменшення надводної та підводної швидкості. Дальність автономного плавання при цьому теж зменшилась, але несуттєво. Озброєння залишилось без змін (хоча запас торпед зменшився з 18 до 12) за виключенням зенітного — замість двох спарених зенітних автоматів човен отримав два строєні і один одинарний.
Кораблі попередніх типів А та A Mod.1 планувались як флагмани ескадр, а тому частина їхнього простору використовувалась під центри управління. На типі A Mod.2 замість цього розширили ангар, який тепер міг вмістити не один, а два літаки, причому не розвідувальних, а здатних нести 450-мм торпеду або 800-кг авіабомбу.
Бойова служба[ред. | ред. код]
Первісно планувалось, що І-14 стане одним з п'яти підводних човнів, які забезпечать повітряну атаку на шлюзи Панамського каналу, що в разі успіху вивело б з ладу цю комунікацію на кілька місяців. Втім, ще до завершення І-14 цю операцію скасували.
Навесні 1945-го човен вирішили залучити для нальоту на Сан-Франциско. Тим часом завдяки успішним діям союзників логістична ситуація для метрополії стала настільки важкою, що 27 травня — 3 червня 1945-го І-14 з метою заправки паливом здійснив похід із Внутрішнього Японського моря до корейського порту Чінкай (наразі Чінхегу, на південному узбережжі Корейського півострова), а потім до затоки Нанао на західному узбережжі острова Хонсю (поблизу міста Тояма). Під час рейсу човну довелось пройти через сильно заміновані протоку Сімоносекі (між островами Хонсю та Кюсю) та Цусімську протоку. В затоці Нанао човен провів численні тренування із запуску своїх літаків.
На початку червня 1945-го японське командування в черговий раз обрало для І-14 нове завдання. На цей раз планувався авіаційний рейд на атол Уліті (західні Каролінські острови), де союзники створили велику якірну стоянку. На І-14 при цьому покладалась розвідувальна частина операції, для чого човен мав прийняти на борт інші літаки — Nakajima C6N «Саюн» — у розібраному вигляді. Далі їх належало доправити на атол Трук (центральні Каролінські острови), де у блокаді перебувала колишня головна база японського ВМФ в Океанії. Після збірки на Труці «Саюн»-и мали провести розвідку Уліті, що допомогло б спланувати удар шести літаків з підводних човнів I-400 та I-401. Аналогічне з І-14 завдання отримав і човен I-13.
6 липня 1945-го І-14 прибув до Омінато (важлива військово-морська база на північному завершенні Хонсю), де завантажили два «Саюн»-а, після чого 17 липня — 4 серпня човен здійснив перехід з метрополії на Трук. Під час прямування через район західніше Маріанських островів на І-14 влаштували полювання ворожі надводні кораблі, які утримували японський човен під водою 35 годин, проте І-14 вдалось використати сноркель та підзарядити батареї.
Передбачалось, що по завершенні операції І-14 вирушить до Сінгапуру, де прийме на борт стандартні бомбардувальники для чергової атаки на Уліті. Втім, 15 серпня 1945-го Японія капітулювала і всю операцію скасували.
18 серпня 1945-го човен рушив з Труку до метрополії у надводному положенні та вивішеним чорним прапором, який означав капітуляцію. 27 серпня І-14 здалась американським есмінцям за кілька сотень кілометрів від Токіо.
У грудні 1945 — січні 1946 човен перегнали з Японії до Перл-Гарбору, а 28 травня 1946-го використали як ціль при випробуваннях торпед.[1]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Imperial Submarines. www.combinedfleet.com. Процитовано 11 грудня 2022.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||