Solar Orbiter
| Solar Orbiter | |
|---|---|
 Solar Orbiter у випробувальній камері | |
| Основні параметри | |
| Повна назва | Solar Orbiter |
| Організація |
 Європейський союз ЄКА,  США, НАСА |
| Виготівник | Airbus |
| Тип апарата | орбітальний апарат, дослідження Сонця |
| Дата запуску | 10 лютого 2020 04:03 (UTC) |
| Ракета-носій | Atlas V |
| Космодром |
США мис Канаверал |
| Технічні параметри | |
| Маса | 1400 кг |
| Розміри | 2,5 × 3,0 м |
| Потужність | 1100 Вт |
| Джерела живлення | сонячні панелі |
| Час активного існування | 7 років |
| Орбітальні дані | |
| Тип орбіти | геліоцентрична |
| Нахил орбіти | 0-34° |
| Період обертання | 150 днів |
| Вебсторінка | |
| Вебсторінка | Solar Orbiter |
Solar Orbiter (SolO) — космічний апарат для дослідження Сонця, який розроблено Європейським космічним агентством в рамках програми Cosmic Vision як перша місія M-класу. Запуск здійснено ракетою-носієм Atlas V з космічного центру Кеннеді у Флориді 10 лютого 2020[1]. SolO буде здійснювати детальні вимірювання внутрішньої геліосфери й досліджувати зародження сонячного вітру, а також спостерігатиме полярні ділянки Сонця, які важко робити із Землі. Solar Orbiter спостерігатиме за Сонцем з витягнутої еліптичної орбіти з перигелієм у межах 0,28 — 0,38 а.о. (усередині орбіти Меркурія) та афелієм у межах 0,73 — 0,92 а.о. (поблизу земної орбіти).
Для дослідження полярних ділянок Сонця (корональних дір) нахил орбіти до площини сонячного екватора планується поступово збільшувати шляхом гравітаційних маневрів поблизу Венери. Планується досягти нахилу 25° в основній частині польоту та 35° — у продовженій[1]. Концепція апарата розроблялася з 1990-х років, а його вартість складе близько мільярда євро[2]
Наукові цілі[ред. | ред. код]
Космічний апарат буде здійснювати зближення з Сонцем кожні п'ять місяців. Найближче зближення буде позиціонуватися так, щоб дозволити повторне вивчення тієї ж області сонячної атмосфери. Solar Orbiter зможе спостерігати накопичення магнітної активності в атмосфері, що може призвести до потужних сонячних спалахів або викидів.
Дослідники також матимуть шанс координувати спостереження з космічним апаратом НАСА Parker Solar Probe (2018—2025), який здійснює вимирювання корони Сонця.
Цілі місії — здійснити дослідження Сонця та його внутрішньої геліосфери з високою роздільною здатністю з мінімально можливої відстані. Це дозволить відповісти на питання:
- Як і де виникає плазма сонячного вітру і магнітне поле в короні?
- Як сонячні перехідні процеси керують мінливістю геліосфери?
- Як сонячні викиди коронарної маси утворюють енергетичні частки радіації, які заповнюють геліосферу?
- Як працює сонячне динамо і керує зв'язками між Сонцем та геліосферою?
Наукові прилади[ред. | ред. код]
Наукове обладнання апарата складається з:[3]
Геліофізичні in-situ інструменти[ред. | ред. код]
- Solar Wind Analyser (Аналізатор сонячного вітру): Для вимірювання складу частинок сонячного вітру[4]
- Energetic Particle Detector (Детектор енергетичних частинок): Для вимірювання супратермальних іонів, електронів, нейтральних атомів, а також енергетичних частинок[5]
- Магнетометр: забезпечить деталізоване вимірювання магнітного поля[6]
Radio and Plasma Wave analyser (Аналізатор радіо та плазмо- хвиль): Для вимірювання магнітних та електричних полів з високою роздільною здатністю у часі[7]
Прилади сонячного дистанційного зондування[ред. | ред. код]
- Polarimetric and Helioseismic Imager (Поляриметрична та геліосейсмічна камера): для забезпечення вимірювань фотосферичного магнітного поля з високою роздільною здатністю[8]
- EUV full-Sun and high-resolution Imager EUI): для фотографування різних шарів атмосфери Сонця
- EUV spectral Imager (SPICE): для спектрального фіксування сонячної корони та фотосфери, характеристики частинок плазими на Сонці[9][10]
- Spectrometer Telescope for Imaging X-rays (Спектрометр-телескоп для візуалізації рентгенівських променів): для забезпечення фіксування теплового та нетеплового сонячного рентгенівського випромінювання
- Коронограф: для забезпечення випромінювання сонячної корони, і фотографування поляризованого видимого світла корони[11]
- Heliospheric Imager (Камера для фотографування геліосфери): для фотографування квазістаціонарних і перехідних потоків сонячного вітру[12]
Хронологія подій та статус[ред. | ред. код]
- Квітень 2012: Контракт з підрядником Astrium UK на будівництво апарату (€300 млн)[13]
- Червень 2014: Завершено 2-тижневий тест сонячного щита.[14]
- Вересень 2018: Космічний апарат перевезений до майданчика IABG[en] в Німеччині для тестувань з навколишнім середовищем[15]
У квітні 2015 року запуск було перенесено з липня 2017 до жовтня 2018.[16] У серпні 2017 була визначена нова дата запуску апарата — лютий 2020 за допомогою ракети-носія Atlas V 411[17]
Після декількох затримок запуск здійснено 10 лютого 2020 року[18].
Траєкторія[ред. | ред. код]
Після запуску, Solar Orbiter здійснить гравітаційні маневри біля Землі та Венери, щоб досягти за 3.5 роки робочої орбіти. Еліптична орбіта з перигелієм 0.28 а.о. і афелієм 0.28 а.о. Тривалість місії становитиме 7 років, знадобиться кілька додаткових гравітаційних маневрів для зміни нахилу орбіти від 0 ° до 25 °, що забезпечить кращий огляд сонячних полюсів. У випадку розширеної місії, нахил орбіти буде змінено до 34°.[19][20]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Solar Orbiter Mission. ESA eoPortal. Архів оригіналу за 19 червня 2019. Процитовано 17 березня 2015.
- ↑ Європейські вчені спільно з NASA запустять до Сонця космічний зонд. «Корреспондент». 5 жовтня 2011. Архів оригіналу за 24 серпня 2021. Процитовано 20 березня 2022.
- ↑ Solar Orbiter. European Space Agency. Архів оригіналу за 21 травня 2020. Процитовано 2 серпня 2018.
- ↑ Solar Orbiter. Ucl.ac.uk. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 9 серпня 2018.
- ↑ Solar Orbiter's Energetic Particle Detector (EPD). Архів оригіналу за 9 серпня 2018. Процитовано 7 вересня 2018.
- ↑ Space and Atmospheric Physics. Imperial College London. Архів оригіналу за 29 квітня 2014. Процитовано 9 серпня 2018.
- ↑ La mission Solar Orbiter – LESIA – Observatoire de Paris. Lesia.obspm.fr. Архів оригіналу за 9 серпня 2018. Процитовано 9 серпня 2018.
- ↑ MPS: PHI: Polarimetric and Helioseismic Imager. Web.archive.org. 16 травня 2012. Архів оригіналу за 16 травня 2012. Процитовано 9 серпня 2018.
- ↑ SPICE on Solar Orbiter official website. spice.ias.u-psud.fr. 12 листопада 2019. Архів оригіналу за 12 листопада 2019. Процитовано 12 листопада 2019.
- ↑ MPS: SPICE: Spectral Imaging of the Coronal Environment. Web.archive.org. 11 травня 2011. Архів оригіналу за 11 травня 2011. Процитовано 9 серпня 2018.
- ↑ Metis Solar Orbiter. Metis.oato.inaf.it. Архів оригіналу за 14 лютого 2020. Процитовано 9 серпня 2018.
- ↑ Solar Orbiter Heliospheric Imager (SoloHI) – Space Science Division. Nrl.navy.mil. Архів оригіналу за 9 серпня 2018. Процитовано 9 серпня 2018.
- ↑ ESA contracts Astrium UK to build Solar Orbiter. Sci.esa.int. April 2012. Архів оригіналу за 15 травня 2016. Процитовано 6 січня 2020.
- ↑ Solar Orbiter's shield takes Sun's heat. Esa.int. June 2014. Архів оригіналу за 16 червня 2019. Процитовано 6 січня 2020.
- ↑ Solar Orbiter: Spacecraft to leave UK bound for the Sun. BBC. Архів оригіналу за 27 травня 2020. Процитовано 6 січня 2020.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 липня 2019. Процитовано 6 січня 2020.
- ↑ Europe's Solar Orbiter on track for 2019 launch. Air & Cosmos. 28 серпня 2017. Архів оригіналу за 20 вересня 2017. Процитовано 19 вересня 2017.
- ↑ Космічний апарат Solar Orbiter вилетів у напрямку Сонця. Comments.ua. 10 лютого 2020. Архів оригіналу за 11 лютого 2020. Процитовано 10 лютого 2020.
- ↑ ESA Science & Technology: Mission Operations. Sci.esa.int. 13 квітня 2015. Архів оригіналу за 28 лютого 2018. Процитовано 20 березня 2018.
- ↑ ESA Science & Technology: Summar. Sci.esa.inty. 28 лютого 2018. Архів оригіналу за 12 лютого 2019. Процитовано 20 березня 2018.
| ||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||