Solar Orbiter

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Solar Orbiter
Solar Orbiter Structural Thermal Model.jpg
Solar Orbiter у випробувальній камері
Основні параметри
Повна назва Solar Orbiter
Організація  Європейський союз ЄКА, США США, НАСА
Виготівник Airbus
Тип апарата орбітальний апарат, дослідження Сонця
Дата запуску 10 лютого 2020 04:03 (UTC)
Ракета-носій Atlas V
Космодром США США мис Канаверал
Технічні параметри
Маса 1400 кг
Розміри 2,5 × 3,0 м
Потужність 1100 Вт
Джерела живлення сонячні панелі
Час активного існування 7 років
Орбітальні дані
Тип орбіти геліоцентрична
Нахил орбіти 0-34°
Період обертання 150 днів
Вебсторінка
Вебсторінка Solar Orbiter

Solar Orbiter (SolO) — космічний апарат для дослідження Сонця, який розроблено Європейським космічним агентством в рамках програми Cosmic Vision як перша місія M-класу. Запуск здійснено ракетою-носієм Atlas V з космічного центру Кеннеді у Флориді 10 лютого 2020[1]. SolO буде здійснювати детальні вимірювання внутрішньої геліосфери й досліджувати зародження сонячного вітру, а також спостерігатиме полярні ділянки Сонця, які важко робити із Землі. Solar Orbiter спостерігатиме за Сонцем з витягнутої еліптичної орбіти з перигелієм у межах 0,28 — 0,38 а.о. (усередині орбіти Меркурія) та афелієм у межах 0,73 — 0,92 а.о. (поблизу земної орбіти).

Для дослідження полярних ділянок Сонця (корональних дір) нахил орбіти до площини сонячного екватора планується поступово збільшувати шляхом гравітаційних маневрів поблизу Венери. Планується досягти нахилу 25° в основній частині польоту та 35° — у продовженій[1]. Концепція апарата розроблялася з 1990-х років, а його вартість складе близько мільярда євро[2]

Наукові цілі[ред. | ред. код]

Космічний апарат буде здійснювати зближення з Сонцем кожні п'ять місяців. Найближче зближення буде позиціонуватися так, щоб дозволити повторне вивчення тієї ж області сонячної атмосфери. Solar Orbiter зможе спостерігати накопичення магнітної активності в атмосфері, що може призвести до потужних сонячних спалахів або викидів.

Дослідники також матимуть шанс координувати спостереження з космічним апаратом НАСА Parker Solar Probe (2018—2025), який здійснює вимирювання корони Сонця.

Цілі місії — здійснити дослідження Сонця та його внутрішньої геліосфери з високою роздільною здатністю з мінімально можливої відстані. Це дозволить відповісти на питання:

  • Як і де виникає плазма сонячного вітру і магнітне поле в короні?
  • Як сонячні перехідні процеси керують мінливістю геліосфери?
  • Як сонячні викиди коронарної маси утворюють енергетичні частки радіації, які заповнюють геліосферу?
  • Як працює сонячне динамо і керує зв'язками між Сонцем та геліосферою?

Наукові прилади[ред. | ред. код]

Наукове обладнання апарата складається з:[3]

Геліофізичні in-situ інструменти[ред. | ред. код]

  • Solar Wind Analyser (Аналізатор сонячного вітру): Для вимірювання складу частинок сонячного вітру[4]
  • Energetic Particle Detector (Детектор енергетичних частинок): Для вимірювання супратермальних іонів, електронів, нейтральних атомів, а також енергетичних частинок[5]
  • Магнетометр: забезпечить деталізоване вимірювання магнітного поля[6]

Radio and Plasma Wave analyser (Аналізатор радіо та плазмо- хвиль): Для вимірювання магнітних та електричних полів з високою роздільною здатністю у часі[7]

Прилади сонячного дистанційного зондування[ред. | ред. код]

  • Polarimetric and Helioseismic Imager (Поляриметрична та геліосейсмічна камера): для забезпечення вимірювань фотосферичного магнітного поля з високою роздільною здатністю[8]
  • EUV full-Sun and high-resolution Imager EUI): для фотографування різних шарів атмосфери Сонця
  • EUV spectral Imager (SPICE): для спектрального фіксування сонячної корони та фотосфери, характеристики частинок плазими на Сонці[9][10]
  • Spectrometer Telescope for Imaging X-rays (Спектрометр-телескоп для візуалізації рентгенівських променів): для забезпечення фіксування теплового та нетеплового сонячного рентгенівського випромінювання
  • Коронограф: для забезпечення випромінювання сонячної корони, і фотографування поляризованого видимого світла корони[11]
  • Heliospheric Imager (Камера для фотографування геліосфери): для фотографування квазістаціонарних і перехідних потоків сонячного вітру[12]

Хронологія подій та статус[ред. | ред. код]

  • Квітень 2012: Контракт з підрядником Astrium UK на будівництво апарату (€300 млн)[13]
  • Червень 2014: Завершено 2-тижневий тест сонячного щита.[14]
  • Вересень 2018: Космічний апарат перевезений до майданчика IABG в німеччині для тестувань з навколишнім середовищем[15]

У квітні 2015 року запуск було перенесено з липня 2017 до жовтня 2018.[16] У серпні 2017 була визначена нова дата запуску апарата — лютий 2020 за допомогою ракети-носія Atlas V 411[17]

Після декількох затримок запуск здійснено 10 лютого 2020 року[18].

Траєкторія[ред. | ред. код]

Після запуску, Solar Orbiter здійснить гравітаційні маневри біля Землі та Венери, щоб досягти за 3.5 роки робочої орбіти. Еліптична орбіта з перигелієм 0.28 а.о. і афелієм 0.28 а.о. Тривалість місії становитиме 7 років, знадобиться кілька додаткових гравітаційних маневрів для зміни нахилу орбіти від 0 ° до 25 °, що забезпечить кращий огляд сонячних полюсів. У випадку розширеної місії, нахил орбіти буде змінено до 34°.[19][20]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Solar Orbiter Mission. ESA eoPortal. Процитовано 2015-03-17. 
  2. https://ua.korrespondent.net/tech/science/1268890-evropejski-vcheni-spilno-z-nasa-zapustyat-do-soncya-kosmichnij-zond
  3. Solar Orbiter. European Space Agency. Процитовано 2 August 2018. 
  4. Solar Orbiter. Ucl.ac.uk. Процитовано 9 August 2018. 
  5. Solar Orbiter's Energetic Particle Detector (EPD). Процитовано 7 September 2018. 
  6. Space and Atmospheric Physics. Imperial College London. Процитовано 9 August 2018. 
  7. La mission Solar Orbiter – LESIA – Observatoire de Paris. Lesia.obspm.fr. Процитовано 9 August 2018. 
  8. MPS: PHI: Polarimetric and Helioseismic Imager. Web.archive.org. 16 May 2012. Процитовано 9 August 2018. 
  9. SPICE on Solar Orbiter official website. spice.ias.u-psud.fr. 12 November 2019. Процитовано 12 November 2019. 
  10. MPS: SPICE: Spectral Imaging of the Coronal Environment. Web.archive.org. 11 May 2011. Процитовано 9 August 2018. 
  11. Metis Solar Orbiter. Metis.oato.inaf.it. Процитовано 9 August 2018. 
  12. Solar Orbiter Heliospheric Imager (SoloHI) – Space Science Division. Nrl.navy.mil. Процитовано 9 August 2018. 
  13. ESA contracts Astrium UK to build Solar Orbiter. Sci.esa.int. April 2012. 
  14. Solar Orbiter's shield takes Sun's heat. Esa.int. June 2014. 
  15. Solar Orbiter: Spacecraft to leave UK bound for the Sun. BBC. 
  16. http://sci.esa.int/solar-orbiter/55772-solar-orbiter-launch-moved-to-2018/
  17. Europe's Solar Orbiter on track for 2019 launch. Air & Cosmos. 28 August 2017. Процитовано 19 September 2017. 
  18. Космічний апарат Solar Orbiter вилетів у напрямку Сонця. Comments.ua. 10 лютого 2020. Процитовано 10 лютого 2020. 
  19. ESA Science & Technology: Mission Operations. Sci.esa.int. 13 April 2015. Процитовано 20 March 2018. 
  20. ESA Science & Technology: Summar. Sci.esa.inty. 28 February 2018. Процитовано 20 March 2018.