Галілео (супутникова навігація)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Логотип проекта

Галілéо (англ. Galileo) — супутникова система навігації Європейського Союзу та Європейського космічного агентства, розроблена як альтернатива американській системі GPS та російській ГЛОНАСС. Проект вартістю 10 мільярдів доларів названо на честь італійського астронома Галілео Галілея.

Система призначена для вирішення навігаційних завдань для будь-яких рухомих об'єктів із точністю менше одного метра. Крім країн європейського співтовариства, досягнуто домовленості про участь у проекті й інших державами — Китай, Ізраїль, Південна Корея й Україна. Крім того, ведуться переговори з представниками Аргентини, Австралії, Бразилії, Чилі, Індії, Малайзії.

На відміну від американської GPS і російської ГЛОНАСС, система Галілео не контролюється національними військовими відомствами, хоча 2008 року парламент ЄС ухвалив резолюцію «Значення космосу для безпеки Європи», згідно з якою допускається використання супутникових сигналів для військових операцій, що проводяться в рамках європейської політики безпеки. Розробку системи здійснює Європейське космічне агентство. Загальні витрати оцінюються понад 10  млрд євро[1].

Система почала діяти в обмеженому режимі з 15 грудня 2016 року, коли космічна група налічувала 18 супутників[1][2]. Повністю розгорнута система складатиметься з 24 операційних та шести запасних супутників на трьох орбітах. Наземна інфраструктура включає два центри управління й глобальну мережу передавальних і приймальних станцій.


Історія проекту[ред. | ред. код]

Порівняння орбіт різних НС

Концепція європейської глобальної супутникової системи позиціонування Galileo була запропонована спільно Німеччиною, Великою Британією, Францією і Італією 1999 року. Мережа проектувалася для цивільних потреб як GPS-сумісне рішення, що визначає координати точніше. Рішення про початок робіт над проектом було ухвалене ЄС і Європейським космічним агентством (ЄКА) 26 травня 2003 року[джерело?].

Створювалася система у відповідь на російську супутникову систему навігації, відому як «ГЛОНАСС» («Глобальна навігаційна супутникова система»), і американську GPS. Європейський Союз запустив власний проект такого роду — European Geostationary Navigation Overlay Service (EGNOS), у межах якого розгорталася мережа супутників Galileo. Для успішної роботи системи потрібно було вивести на орбіту Землі 27 супутників. Проте ЄС мав намір запустити 32 супутники (з урахуванням резервних). При цьому наголошувалося, що передбачене до 2013 року фінансування мало забезпечити створення й запуск лише 22 супутників. Планувалося, що надалі фінансування програми буде розширено. Запуск системи Galileo було заплановано на 2014 рік[джерело?].

Компанії Surrey Satellite Technology з Великої Британії та OHB System з Німеччини виграли тендер на створення перших 14 супутників, які мали сформувати європейську навігаційну систему Galileo. Всього на фінансування цієї програми було виділено € 566 млн, при цьому Surrey Satellite Technology мала отримати 40% від цієї суми. Відзначалося, що Surrey Satellite Technology (з персоналом близько 300 чоловік) мала розробити навігаційне обладнання для супутників Galileo, яке включає атомний годинник і систему передачі сигналів. У той же час OHB System мала створити платформу супутників[джерело?].

Запуск проекту Galileo кілька разів відкладався, а вартість його реалізації відповідно переглядалася. Так, розрахована спочатку вартість реалізації проекту становила € 1,8 млрд, потім ця сума збільшилася до € 5 млрд. За заявами розробників, Galileo значно перевершує систему GPS, засновану на технологіях 70-х років минулого століття. Для порівняння, точність позиціонування GPS становить 10 м, у той час як для Galileo цей показник — менше 1 м. Крім того, Galileo зможе надавати й деякі додаткові сервіси, які зараз недоступні в GPS.

Перші запуски[ред. | ред. код]

Перший супутник системи Галілео був доставлений на Байконур 30 листопада 2005 року. 28 грудня 2005 року в 8:19 за допомогою ракети-носія «Союз-ФГ» космічний апарат GIOVE-A (Galileo In-Orbit Validation Element)був виведений на розрахункову орбіту висотою понад 23000 км з нахилом 56°. Маса апарату 700 кг, габаритні розміри: довжина — 1,2 м, діаметр — 1,1 м. Термін активного існування становить 2 роки. Другий дослідний супутник системи Галілео GIOVE-B був запущений 27 квітня 2008 року та почав передавати сигнали 7 травня 2008 року. Основне завдання "GIOVE-B" полягало в тестуванні передавальної апаратури, яка максимально наближена до майбутніх серійних супутників. "GIOVE-B" - перший супутник, у якому як годинник використовується водневий мазер. 21 жовтня 2011 року запущено перші два супутники, призначені для перевірки концепції Galileo як у космічному просторі, так і на Землі. Ще два запущено 12 жовтня 2012 року. Наступні чотири пари супутників було запущено 22 серпня 2014 р, 27 березня 2015 року, 11 вересня 2015 року та 17 грудня 2015 року.

Європейська комісія уклала з провідними європейськими корпораціями перші три контракти загальною вартістю 1 млрд євро на створення європейської супутникової системи глобального позиціювання "Галілео". Найбільший контракт вартістю 566 млн євро на будівництво 14 супутників отримала німецька OHB System. Ще один контракт – на 397 млн євро – дістався французькій Arianespace. Вона здійснюватиме доставку супутників на орбіту за допомогою російських ракет-носіїв "Союз". Системну підтримку програми здійснюватиме італійська компанія ThalesAleniaSpace, з якою укладено контракт на суму 85 млн євро.

Послуги Галілео[ред. | ред. код]

Повністю розгорнута система Galileo буде складатися з 24 діючих супутників та шести запасних, розташованих на трьох кругових навколоземних орбітах (СОО) висотою 23 222 кілометри над поверхнею Землі, із нахилом 56 градусів до екватора.

Початкові послуги стали доступні наприкінці 2016 року, нові послуги будуть випробувані і доступні після завершенням системи, яке заплановано на 2020 рік.

Як тільки це буде досягнуто, навігаційні сигнали Galileo забезпечать хороше покриття навіть на широтах до 75 градуса північної широти, що зокрема охоплює найпівнічнішу точку Європи — мис Нордкап у Норвегії — і навіть далі. Велика кількість супутників разом з ретельно оптимізованою конструкцією мережі, а також наявність трьох запасних супутників на орбіті, буде гарантувати, що втрата одного супутника не спричинить помітного впливу на роботу системи.

Наземна інфраструктура[ред. | ред. код]

Для керування супутниками та координації дій системи на території Європи побудовано два наземних центри керування (НЦК): один — у Мюнхені (Німеччина), другий — у Фучіно (Італія). Дані, що збираються датчиками глобальної мережі Galileo (ССД) спрямовуватимуться до центрів керування Galileo через резервовану мережу зв'язку. 2010 року міністри ЄС проголосували за створення штаб-квартири проекту в Празі (Чеська Республіка).

Додаткові функції[ред. | ред. код]

Як додаткову функцію, Galileo надає послуги глобального пошуку й рятування (SAR), засновані на операційній системі КОСПАС-САРСАТ. Супутники здатні передавати сигнали біди від користувачів до регіональних рятувально-координаційних центрів.

Водночас система надсилатиме зворотний сигнал користувачам, повідомляючи, що аварійну ситуацію виявлено й допомога має надійти. Остання особливість вважається значним оновленням у порівнянні з наявною системою, яка не забезпечує зворотного зв'язку.

Критика[ред. | ред. код]

Закінчення робіт планувалося до 2013 року, проте Європейська палата аудиторів (European Court of Auditors) у своїй доповіді 2009 року відзначила значні перевищення як термінів виконання, так і бюджету. Звіт охоплює період із 2003 по 2006 роки, коли проектом керувало спільне підприємство Єврокомісії і Європейського космічного агентства — Galileo Joint Undertaking (GUJ).

За висновками експертів, менеджмент проекту був неадекватним на різних рівнях, зокрема, наголошувалося на неспроможності GJU забезпечити ділові контакти для залучення приватних інвесторів, здатних у співпраці з європейськими структурами інвестувати в створення інфраструктури Galileo. Переговори з приватним сектором за угодою про концесію припинилися на початку 2007 року.

Аудиторська перевірка виявила недоліки ще на стадії підготовки партнерської угоди. Як результат, залучення приватного сектора визнано нереалістичним. Роль GJU, що виконував функції контролю над технічними розробками, була серйозно ускладнена бюрократичними витратами й неадекватним бюджетом. Спочатку фінансування планувалося на рівні 3 млрд євро, але вже на 2009 остаточна сума оцінювалася в 14 млрд.

Також аудитори відзначили лише частковий успіх інтеграції Європейського геостаціонарного сервісу покриття (European Geostationary Navigation Overlay Service, Egnos) в Galileo. Egnos — це спільний проект США і Японії з використання наземної інфраструктури для відстежування супутників.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б У Європі запустили навігаційну систему Galileo. УНІАН. 15:22, 15 грудня 2016. Процитовано 2017-01-05. 
  2. Запрацювала найточніша в світі система супутникової навігації Galileo. Укрінформ (uk). 15.12.2016 19:33. Процитовано 2017-07-16. 

Посилання[ред. | ред. код]