Бенедетта Барзіні
Бенедетта Барзіні | |
---|---|
італ. Benedetta Barzini | |
Народилася | 22 вересня 1943[1] (81 рік) Porto Santo Stefanod, Провінція Гроссето, Тоскана, Італія |
Громадянство | Італія |
Діяльність | Фотомодель, журналістка, письменниця, педагог |
Знання мов | італійська і англійська |
Заклад | Урбінський університет |
Батько | Луїджі Барзіні[en] |
Мати | Джанналіза Джанзана Фельтрінеллі |
Родичі | Matteo Barzinid |
У шлюбі з | Роберто Фаенцаd |
Діти | Беньяміно Баррезе |
IMDb | ID 2604968 |
Бенедетта Барзіні (італ. Benedetta Barzini; (22 вересня 1943, Porto Santo Stefanod, Тоскана)) — італійська фотомодель, журналістка, письменниця, викладачка та феміністка, а також акторка.
У 1960-х зробила блискучу кар'єру фотомоделі в США, знімалася у Ірвінга Пенна, Річарда Аведона, Уго Муласа, Генрі Кларка[en], Енді Воргола, стала першою італійкою на обкладинці американського Vogue. 1965 року фотографія Барзіні прикрасила обкладинку першого номера італійського Vogue.
До кінця 1960-х Барзіні розчарувалася у світі моди[2][3]. Повернувшись до Мілану, вступила до Італійської комуністичної партії та стала радикальною феміністкою. Авторка кількох книг, протягом 20 років викладала антропологію моди у трьох університетах Італії.
Народилася 22 вересня 1943 року в Порто Санто Стефано в сім'ї італійського журналіста та письменника Луїджі Барзіні[en] та Джанналізи Джанзані Фельтрінеллі, вдови Карло Фельтринелли[it], що отримала велику спадщину. Мала старшого єдиноутробного брата Джанджакомо Фельтрінеллі (став видавцем та політиком)[4][5].
Шлюб батьків швидко розпався. За спогадами Бенедетти, мати не любила ні її, ні на рік старшу доньку Лудіну. Батько, пішовши з сім'ї, не вітав Бенедетту з днем народження, а мати під час поїздок до Нью-Йорка знімала собі апартаменти на 60-му поверсі хмарочоса, а дітям та їх няні — окрему квартиру на третьому. Стосунки з матір'ю були такими важкими, що Бенедетта у 14 років почала страждати від психологічних проблем, в неї розвинулася анорексія. Вчергове потрапивши до женевської клініки, вона звернулася за допомогою до італійського консула Антонелло П'єтромаркі, який видав їй паспорт і допоміг звернутися до суду в справах неповнолітніх, де Бенедетта отримала документи, за якими мати більше не могла втручатися у її справи.
У 1969 році одружилася з режисером Роберто Фаенца[en], який кинув її того дня, коли Бардзіні народила від нього близнят Катерину і Джакомо[5].
Надалі Барзіні одружилася з дизайнером Антоніо Баррезе, народила ще двох дітей: Ірене та Беньямін. Шлюб тривав 7 років.
У 1963 році 20-літню Бенедетту на вулиці Риму помітила редакторка італійського Vogue Консуело Креспі[en], що запропонувала їй спробувати моделінг[5][6]. Незабаром до Мангеттена її запросила американська журналістка та модна редакторка Діана Вріланд, де першою фотосесією Бенедетти стало знімання у Ірвінга Пенна. Вже через 10 днів після приїзду до США Барзіні підписала контракт із Ford Models[5].
Барзіні знімалася у Річарда Аведона, Уго Муласа, Генрі Кларка[en], Енді Воргола та багатьох інших[2][7]. Барзіні називали музою Сальвадора Далі та Лі Страсберга. Вона стала першою італійкою на обкладинці американського Vogue, а в 1965 році фотографія Барзіні прикрасила обкладинку першого номера італійського Vogue[4].
У 1966 році Барзіні визнана однією зі «100 найбільших красунь світу» за версією журналу Harper's Bazaar. У цей час вона навчалася в Акторській студії на Мангеттені, де мала стосунки з Джерадом Малангою, який присвятив їй багато своїх робіт[5][7].
У 1968 році повернулася до Мілану, втомившись, за її визнанням, від того, що в Америці вона була лише мовчазною декорацією, яка не бере участі в навколишньому житті і нікого не цікавить як особистість[3][2].
З середини 2010-х років Барзіні повертається до роботи в моделінгу. 2015 року їй присвятив осінню колекцію Антоніо Маррас[en][8]. 2017 року її удостоїли золотою медаллю міської ради Мілана[it] за величезну роботу в цілому та за «руйнування стереотипу про безмозку дівчину з обкладинки» зокрема[3][9][10]. 2018 року Барзіні знялася у фотосесії для італійського Vogue[11], того ж року здобула премію Victoria від Procter&Gamble[12]. 2021 року стала обличчям косметичної лінії Gucci Beauty[13].
Після повернення до Італії Барзіні вступила до Італійської комуністичної партії, де працювала над проєктом з охорони здоров'я для робітників на фабриках.
З 1996 по 2016 рік Барзіні викладала антропологію моди в Міланському технічному університеті[4], Університеті Урбіно та Нової Академії образотворчих мистецтв[en][14]. Як запрошена лекторка виступала у кількох університетах, зокрема, італійському Інституті дизайну[15].
Бенедетта Барзіні — активна учасниця феміністичного руху та завжди виступала з критикою об'єктивації жіночого тіла. Вона відкрито говорила, що у світі моди жінка — це «дичина», а фотограф — «хижак», метою якого є вигідніше продати виторг[11][14][2]. У західній культурі 1960-х та 1970-х її ідеї про те, що внутрішня цінність повинна переважати над зовнішньою, а у природного старіння — своя краса, йшли глибоко врозріз з мейнстримом[11][16].
Барзіні відома і як журналістка та письменниця. Вона опублікувала книги «Елегантність: роздуми про самопрезентацію» (L'eleganza per me. Riflessioni sulla rappresentazione di sè, 1987), «Історія пристрасті без тіла» (Storia di una passione senza corpo, 1992), «Бемберг і мистецтво Грюо» (Bemberg e l'Arte di Gruau, 1995), «Альдо Копола» Coppola, 2000), «Еміліо Кавалліні» (Emilio Cavallini, 2010), «Уроки моди. Етика зовнішнього вигляду» (Discipline della moda. L'etica dell'apparenza, 2003)[17][18].
У 1967 році Барзіні знялася в експериментальному короткометражному фільмі Джерада Малангі «У пошуках дива» (In Search of the Miraculous)[19][20].
У 2012 році знялася у кінофільмі «Кожен божий день»[21].
У 2019 році на кінофестивалі «Санденс» її син Бенджамін презентував фільм «Зникнення моєї матері» (La scomparsa di mia madre)[14][22][15]. У ньому представлені особисті спогади Барзіні та моменти з її повсякденного життя. Хоча вона перебувала в тіні після завершення кар'єри, але її думки про ґендерну нерівність та проблеми сучасного суспільства ставали широко відомими. У своїх мемуарах про ці дискусійні теми вона спиралася на багаторічний досвід у індустрії моди. У фільмі вона розмірковує про роботу, про її значущість[5]:
Я часто віддавалася ілюзії, що займаюся чимось важливим, але по факту ніхто і ніколи не намагався відобразити мене, мій внутрішній стан. Всім потрібен буі лише мій образ. І я вирішила, що моє обличчя не продається. |
Пізніше фільм показали на італійському телебаченні[23].
- ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- ↑ а б в г Benedetta Barzini On The Art Of Ageing Gracefully. British Vogue. 13 липня 2018. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 19 червня 2023.
- ↑ а б в An Italian Supermodel, at 75, Wants Only to Disappear. She Allows Only Her Son to Defy Her. Forbes. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 19 червня 2023.
- ↑ а б в Solaro, Alba (31 березня 2017). Benedetta Barzini: "Che bello non essere più bella" (італ.). La Repubblica. Архів оригіналу за 20 червня 2023. Процитовано 12 червня 2023.
- ↑ а б в г д е Warhol Superstar Benedetta Barzini. Revolver Gallery (амер.). Архів оригіналу за 1 липня 2023. Процитовано 1 липня 2023.
- ↑ Benedetta Barzini (англ.). Vogue Italia. 9 вересня 2014. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 12 червня 2023.
- ↑ а б The Boldly Heroic Benedetta Barzini: Marxist, Model and Muse (англ.). AnOther. 23 серпня 2017. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 19 червня 2023.
- ↑ Blanks, Tim (28 лютого 2015). Antonio Marras Fall 2015 Ready-to-Wear (англ.). Vogue. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 12 червня 2023.
- ↑ Milano, Scola tra i cittadini illustri. Ambrogini anche a Eva Cantarella e don Colmegna (італ.). Corriere della sera. 7 грудня 2017. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 13 червня 2023.
- ↑ Ambrogini d'oro a Milano, da Scola a Linus: tutti i premiati alla cerimonia 2017 (італ.). La Repubblica. 7 грудня 2017. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 13 червня 2023.
- ↑ а б в Francesca, Ragazzi (5 листопада 2022). Intervista a Benedetta Barzini “il ruolo della donna era quello della preda. Il cacciatore? Il fotografo” (італ.). Vogue Italia. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 12 червня 2023.
- ↑ Corsi, Margherita (11 вересня 2018). Benedetta Barzini: «Finché le donne non si sveglieranno, non cambierà nulla» (італ.). Vanity Fair Italia. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 13 червня 2023.
- ↑ Benedetta Barzini: ex bella dai capelli bianchi? Sì, e non mi importa (італ.). Amica. 2 січня 2022. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 13 червня 2023.
- ↑ а б в Serenellini, Mario (16 листопада 2019). Benedetta Barzini, dinamiche dello specchio (італ.). Il Manifesto. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 13 червня 2023.
- ↑ а б A Beautiful Act of Separation (англ.). Medical Humanities. 9 жовтня 2019. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 12 червня 2023.
- ↑ Gaudiosi, Stefania (16 лютого 2023). L’arte è un delfino. Intervista a Benedetta Barzini (італ.). Art Tribune. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 13 червня 2023.
- ↑ “Tematiche”, l’importanza di ogni singola parola. Benedetta Barzini, femminista anni ’70, giornalista e scrittrice a Ponte nelle Alpi (італ.). Belluno Press. 16 листопада 2019. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 13 червня 2023.
- ↑ Barzini, Benedetta (італ.). Festivaletteratura. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 13 червня 2023.
- ↑ In Search of the Miraculous (англ.). Viennale. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 13 червня 2023.
- ↑ Chiara, Donn (15 грудня 2014). The Years of Gerard Malanga (англ.). Vogue Italia. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 13 червня 2023.
- ↑ Luca Marinelli, Thony, Micol Azzurro (11 жовтня 2012). Tutti i santi giorni (англ.). Internet Movie Database. Архів оригіналу за 1 липня 2023. Процитовано 1 липня 2023.
- ↑ Scott, A.O. (5 грудня 2019). 'The Disappearance of My Mother' Review: Son's View of a Model Parent (англ.). The New York Times. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 19 червня 2023.
- ↑ Spolini, Nicoletta (16 грудня 2019). Benedetta Barzini: anche in Tv il documentario firmato dal figlio (італ.). Vogue Italia. Архів оригіналу за 19 червня 2023. Процитовано 13 червня 2023.