Сексуальна об'єктивація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Моделі беруть участь в «Got ass?» — змаганні на кращі жіночі сідниці, на AVN Adult Entertainment Expo, Лас Вегас, 2014.
Зразок сексуальної об'єктивації жінки в меню спиртних напоїв
Офіціантки ресторану «Твін Пікс» в бікіні миють машину клієнта, Остін, США. «Твін Пікс» має скупо одягнутих офіцінток, тож є прикладом breastaurant.

Сексуальна об'єктивація (об'єктифікація, уречевлення) — акт поводження з людиною виключно як з об'єктомстатевого потягу. Ширше об'єктивація означає відношення до людини як до товару чи об'єкта без поваги до її особистості чи гідності. Об'єктивація найчастіше розглядається на рівні суспільства, але може також стосуватись поведінки окремих осіб.

Поняття сексуальної об'єктивації та, зокрема, об'єктивації жінок, є важливою ідеєю в феміністській теорії та похідних від фемінізму психологічних теоріях, навіть якщо сексуальна об'єктивація надходить з обох сторін. Більшість феміністок вважають сексуальну об'єктивацію скорботним явищем, що, однак, відіграє вкрай важливу роль в підтриманні гендерної нерівності. При цьому, дехто з соціальних коментаторів стверджує, що деякі сучасні жінки об'єктивують себе в якості емпауерменту (empowerment).

Поширеність та наслідки сексуальної об'єктивації жінок[ред. | ред. код]

Сексуальна об'єктивація жінок чоловіками тягне за собою бачення жінки й жіночого буття в основному і перш за все як об'єкта чоловічого статевого потягу, а не як цілісної особистості.[1][2][3] Хоча точки зору на те, які ситуації є об'єктивуючими, різняться, феміністки [4] вбачають об'єктивацію жінок у:[5]

  • сексуально орієнтованих описах жінок в рекламі та медіа, 
  • жіночих образах «слабких та підкорюваних» у порнографії
  • мейнстрімних зображеннях у медіа, таких, як реклама та мистецтво; 
  • стирптизі 
  • проституції
  • нахабному естетичному чи сексуальному оцінюванні чи судінні чоловіками жінок у громадських просторах та подіях, таких як конкурси краси
  • приписуваній жінкам потребі у косметичній хірургії, особливо щодо збільшення грудей і пластики губ.[5] 

Об'єктивація в медіа може ранжуватись від витончених та важкопомітних форм (таких як нестача головних жіночих персонажів), до вкрай виражених, як, наприклад, надзвичайно сексуалізовані діалоги та провокативне вбрання жінок на екрані.

Феміністичні та психологічні дослідження[6] свідчать, що сексуальна об'єктивація призводить до негативних психологічних наслідків, включаючи розлади харчової поведінкидепресії, сексуальні дисфункції, а також створює у жінок негативні образи себе (зниження самооцінки) через переконання, що їхні інтелект та професійні компетенції не визнаються і не будуть визнані суспільством. Також виявлено, що сексуальна об'єктивація жінок негативно впливає на їх продуктивність, впевненість і посадовий рівень на робочому місці.[7] Як об'єктивація впливає на жінок та суспільство в цілому — тема академічних досліджень: з одного боку, розуміння дівчатами важливості демонстрації зовнішності в суспільстві може вкладатися в почуття страху, сорому та огиди під час переходу до жіночності[8]; з іншого боку, молоді жінки є особливо чутливими до об'єктивації, оскільки саме їм систематично кажуть, що влада, повага та багатство можуть бути виведені з зовнішнього вигляду.[9]

Про-феміністські культурні критики, такі як Robert Jensen та Sut Jhally, звинувачують мас-медіа та рекламу у просуванні об'єктивації жінок для продажу товарів та послуг.[10][11]

Протести об'єктивації жінок не є феноменом сучасності. За французького Просвітництва точились дебати, є жіночі груди просто чуттєвою звабою, чи скоріше подарунком природи. У п'єсі Alexandre Guillaume Mouslier de Moissy «Справжня матір» (La Vraie Mère) 1771 року головна героїня докоряє свого чоловіка за поводження з нею виключно як з об'єктом його сексуального вдовольняння: «Невже твій розум такий притуплений, щоб дивитись на ці груди — почтенні скарби природи — просто як на прикраси, приречені декорувати грудну клітку жінок?»[12]

Питання сексуальної об'єктивації жінок вперше були проблематизовані протягом 1970-х феміністичним рухом. Відтоді феномен різко зріс у всіх сферах життя та призвів до негативних наслідків для жінок, особливо в політичній сфері. При цьому остання формація феміністок третьої хвилі теж сприяла збільшенню об'єктивації як можливості використання жіночого тіла як способу влади.[13]

Теорія об'єктивації[ред. | ред. код]

Теорія об'єктивації — це основа для розуміння переживань (досвідів) жінок в культурах, що сексуально об'єктивують їх, запропонована Барбарою Фредріксон і Томі-Енн Робертс у 1997 році.[14] Теорія не прагне довести існування об'єктивації, передбачаючи її в культурі. Стверджується, що через сексуальну об'єктивацію ззовні жінки вчаться засвоювати (інтерналізувати) погляд інших на своє тіло в якості основного уявлення про себе. Така інтерналізація називається само-об'єктивацією (self-objectification). Само-об'єктивація призводить до непропорційного збільшення звичного моніторингу (несвідомого автоматичного контролювання) власного тіла. Сприймаючи сторонні оцінки, жінки починають розглядати свої тіла як об'єкти окремо від своєї особистості. Резульатами сексуальної об'єктивації, внаслідок описаних процесів, є:

  • посилення почуття сорому, 
  • підвищене почуття тривожності, 
  • зниження піку мотиваційної сфери, 
  • зниження рівня інформованості про внутрішні стани тіла.

Сексуальна об'єктивація була вивчена на основі припущення про те, що дівчата і жінки розвивають свій основний образ фізичного Я зі спостережень інших (що можуть мати місце в медіа або через особистий досвід).[15] Через суміш очікуваних і фактичних проявів зовнішностіжінки соціалізуються таким чином, щоб об'єктивувати свої фізичні особливості з точки зору третьої особи, що і є само-об'єктивіацією.[16] Жінки і дівчатка розвивають очікувану фізичну зовнішність, ґрунтуючись на спостереженнях за іншими; і усвідомлюють, що інші, ймовірно, переживають те ж саме (спостерігуваність + спостерігання). Сексуальна об'єктивація і само-об'єктивація жінок впливають на соціальні гендерні ролей та сприяютьнерівності між статями.[17]

Само-об'єктивація[ред. | ред. код]

Само-об'єктивація може зростати в ситуаціях, що підвищують усвідомлення власної зовнішності.[18]:82 Так, присутність третьої особи-спостерігача посилює само-об'єктивацію. Внаслідок цього, коли особистість знає, що інші дивляться на неї або будуть дивитися, вона більш схильна турбуватись про те, як проявляється фізично. Приклади присутності  спостерігачів включають аудиторію, камеру чи іншого спостерігача, про якого знає спостерігувана.

Журналістка Аріель Леві (Ariel Levy) стверджує, що західні жінки експлуатують власну сексуальність. Наприклад, носіння відкритого одягу і непристойна поведінка є поширенням жіночої об'єктивації через само-об'єктивацію. У той час, як деякі жінки бачать таку поведінку формою емпауерменту, Леві стверджує, що це призвело до ще більшого акценту на фізичному критерії або сексуалізації жіночого сприймання самоцінності, що Леві називає культурою вульгарності (raunch aesthetics).[19] Цей феномен розкривається в роботі «Female Chauvinist Pigs: Women and the Rise of Raunch Culture». Леві супроводжувала операторську групу відеосерій «Girls Gone Wild» і виснувала, що сучана американськка сексуалізована культура не тільки об'єктивує жінок — вона заохочує жінок об'єктивувати себе.[20] В культурі сьогодення, пише Леві, ідея жінки, що бере участь в змаганнях у мокрих футболках чи з комфортом дивиться відверте порно, стала символом феміністичної сили.

Жінки, дівчатка та само-об'єктивація[ред. | ред. код]

Здебільшого теорія об'єктивації описує те, як впливають на жінок та дівчаток очікувані соціальні та гендерні ролі. Доослідження зазначають, що не всі жінки піддаються впливу однаково, — це залежить від анатомічних, ендокринних, генетичних особливостей жіночого тіла. В кожному разі, жіночі тіла регулярно об'єктивуються та оцінюються з більшою частотою.:90–95 Само-об'єктивація у дівчаток формується з двох основних причин: інтерналізація традиційних стандартів краси (як системно трансльованих медіа, так і з будь-яких випадків сексуальної об'єктивації, з котрими вони можуть зіткнутися в повсякденному житті).[21] Нерідко трапляється у жінок зміщення своєї тривоги, викликаної постійним переживанням об'єктивації, в нав'язливий само-нагляд. Це, в свою чергу, може призводити до багатьох серйозних проблем у жінок та дівчат, включаючи «сором власного тіла, тривогу, негативні установки щодо менструації, порушення самосвідомостідепресію, сексуальну дисфункцію, розлади харчової поведінки (анорексія, булімія, психогенне переїдання та інші).»[22]

Сексуальна об'єктивація відбувається, коли людина визначається за частинами її тіла, пов'язаними з сексом, чи сексуальною функцією. По суті, людина позбавляється власної ідентичності і розпізнається виключно за фізичними характеристиками її тіла, до котрих зводиться все її особистісне наповнення. Призначенням такого розпізнавання є принести задоволення іншим або служити сексуальним об'єктом на користь суспільства. Сексуальна об'єктивація може проявлятись як соціальний конструкт поміж людьми.

Психологічні наслідки[ред. | ред. код]

Теорія об'єктивації висуває прямі і непрямі наслідки сексуальної об'єктивації для жінок. Непрямі наслідки включають перебудому (у випадку дівчаток — створення) самосвідомості з позиції і в масштабах, що вимушують жінку до постійного перевіряння чи реорганізації її одягу чи зовнішності, аби впевнитись, що вона достатньо презентабельна. Прямі наслідки стосуються сексуального насильства / переслідування жінок. Згвалтування та сексуальні домагання є цьому прикладами. Doob (2012) констатує, що сексуальні домагання є одним з постійних випробувань, з котрими стикаються жінки на робочому місці. Це може виражатися в сексуальних жартах чи коментарях, більшість з яких є принизливими.[23] Дослідження вказують: теорія об'єктивації цінна для розуміння того, як повторювані візуальні зображення в медіа усуспільнюються (приймаються широким загалом) і перетворюються в психічні розлади, включаючи психологічні наслідки на індивідуальному та соціальному рівнях. Це включає надмірне само-усвідомлення, зростання тривоги щодо тіла, зростання ризиків для психічного здоров'я (депресії,анорексії, булімії, сексуальної дисфункціі) та наростання сорому тіла.[24] В зв'язку з чим теорія була використана для досліджень множини залежних змінних, включно з розладами харчової поведінки, психічним здоров'ям, депресією, руховою активністю, образом тіла, ідеалізованим типом фігури, формуванням стереотипів, сексуальними відчуттями та сексуальною типізацією. Сором тіла є співпродуктом концепту ідеального типу фігури, перейнятого більшістю західних культур, що зображає худорляву, «подіумну» фігуру. Через таке інформаційне оточення жінки докладатимуть зусиль, покликаних змінити їхні тіла: таких, як незбалансовані дієти, виснажливі фізичні вправи, розлади харчової поведінки, косметична хірургія тощо. Об'єктивація негативно відбивається як на рівні тілесності, так і на взаємодії з іншими.

Депресія[ред. | ред. код]

Теорія вивченої безпорадності стверджує, що, оскільки змінити тіло можна лише до певної межі, у людей розвиваються сором і тривога, створюючи почуття безпомічності у корекції свого фізичного пред'явлення та контролі того, як його сприймають інші. Ця нестача контролю часто призводить до депресії. Щодо нестачі мотивації теорія об'єктивації стверджує, що жінки мають менше контролю у відносинах і в робочому середовищі, тому що вони повинні залежати від оцінок інших, котрі, як правило, ґрунтують свої висновки на зовнішності жінок. Оскільки залежність від чужої оцінки обмежує здатність жінки створювати власний позитивний досвід і мотивації, об'єктивація підвищує імовірність у неї депресії. Крім того, причиною, звісно, може бути сексуальна віктимізація. Особливо принижують жінок домагання на робочому місці. Харасмент, котрий щоденно переживається жінками, може призводити до депресії.

Альтернативні погляди на сексуальну об'єктивацію[ред. | ред. код]

У той час як поняття сексуальної об'єктивації є важливим в межах теорії фемінізму, ідеї про те, що сексуальна об'єктивація собою являє і які етичні наслідки такого уречевлення, широко варіюються. Ряд феміністок, наприклад, Наомі Вулф, бачать поняття фізичної привабливості саме по собі проблематичним.[25] Деякі радикальні феміністки виступають проти будь-яких оцінок сексуальної привабливості іншої людини, заснованих на фізичних характеристиках. Джон Столтенберг засуджує як неправомірне втілення будь-якої сексуальної фантазії, що передбачає візуалізацію жінки.[26] Радикальні феміністки вбачають в об'єктивації центральний чинник зведення жінок до того, що вони називають «пригнобленим статевим класом». Хоча деякі феміністки розглядають у суспільствах, що є патріархальними і, відповідно, об'єктивуючими, вплив масмедіа, більшість критики фокусується на порнографії, що грає виняткову роль у привчанні чоловіків об'єктивувати жінок.[27]

Дехто з соціальних консерваторів перейняли аспекти феміністичної критики сексуальної об'єктивації. І все ж у їх оглядах зростання об'єктивації обох статей у західній культурі визначається безвідносно до патріархату, а навпаки, одним з негативних наслідків сексуального звільнення жінок.[28][29][30][31][32] Консерватори, зокрема, Wendy Shalit, відстоюють повернення до стандартів сексуальної етики, що передували сексуальній революції, і які Shalit описує «поверненням до скромності», в чому вбачає антидот до сексуальної об'єктивації.[33]

Найбільш контроверсійні погляди оспорюють феміністичні аргументи про об'єктивацію жінок. Сamille Paglia стверджує, що «зведення людей до сексуальних об'єктів — одна з спеціалізацій нашого виду.» На її думку, об'єктивація тісно пов'язана з (і можливо, навіть ідентична) вищою людською здатністю до концептуалізації та естетики.[34] Лібертатна феміністка Wendy McElroy буквалізує, що надання жінкам статусу «сексуальних об'єктів» є безглуздим, тому що, «сексуальні об'єкти», взяті буквально, нічого не означають, бо неживі предмети не мають сексуальності. Вона продовжує, що жінки є тілами так само, як розумами і душами, і тому зосередження на одному аспекті не може «принижувати гідність».[35] Проте ці виключення скоріше підтверджують, ніж розвінчують правило, вписуючись у риторику само-об'єктивації за сценарієм стокгольмського синдрому.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Barry, Kathleen (1984). Pornography: the ideoloy of cultural sadism. У Barry, Kathleen. Female sexual slavery. New York London: NYU Press. с. 247. ISBN 978-0-8147-1069-2. 
  2. LeMoncheck, Linda (1997). I only do it for the money: pornography, prostitution, and the business of sex. У LeMoncheck, Linda. Loose women, lecherous men a feminist philosophy of sex. New York, New York: Oxford University Press. с. 133. ISBN 978-0-19-510556-8. 
  3. Szymanski, Dawn M.; Moffitt, Lauren B.; Carr, Erika R. (January 2011). Sexual objectification of women: advances to theory and research. The Counseling Psychologist (Sage) 39 (1): 6–38. doi:10.1177/0011000010378402. 
  4. Dreamworlds II: desire, sex, power in music [Documentary]. USA: Media Education Foundation.
  5. а б Yeung, Peter (December 2014). The female artists reclaiming their bodies. Dazed (Dazed Digital). «It is through this prism of patriarchal control that much exploitation of women has been enacted: commonly phallocentric portraiture has been used to permeate the rest of society...The fetishisation of womens’ bodies and their regular reduction to breasts is something that New York artist Cindy Hinant is acutely aware of.» 
  6. Fredrickson, Barbara L.; Roberts, Tomi-Ann (June 1997). Objectification theory: toward understanding women's lived experiences and mental health risks. Psychology of Women Quarterly (Sage) 21 (2): 173–206. doi:10.1111/j.1471-6402.1997.tb00108.x. 
  7. http://search.proquest.com/docview/1855654799
  8. Lee, Janet (September 1994). Menarche and the (hetero)sexualization of the female body. Gender & Society (Sage) 8 (3): 343–362. doi:10.1177/089124394008003004. 
  9. American Psychological Association, (APA) (2010). Report of the American Psychological Association task force on the sexualization of girls, executive summary. American Psychological Association (Washington, DC). Процитовано 19 February 2007. 
  10. Jensen, Robert (1997). Using pornography. У Dines, Gail; Jensen, Robert; Russo, Ann. Pornography: the production and consumption of inequality. New York, New York: Oxford University Press. с. 133. ISBN 978-0-19-510556-8. 
  11. Frith, Katherine; Shaw, Ping; Cheng, Hong (March 2005). The construction of beauty: a cross-cultural analysis of women's magazine advertising. Journal of Communication (Wiley) 55 (1): 56–70. doi:10.1111/j.1460-2466.2005.tb02658.x. 
  12. Schama, Simon (1989). The cultural construction of a citizen: II Casting roles: children of nature. У Schama, Simon. Citizens: a chronicle of the French Revolution. New York: Knopf Distributed by Random House. ISBN 978-0-394-55948-3. 
  13. Heldman, Caroline (August 2011). Sexualizing Sarah Palin: the social and political context of the sexual objectification of female candidates. Sex Roles (Springer) 65 (3): 156–164. doi:10.1007/s11199-011-9984-6. 
  14. Fredrickson, B. L., & Roberts, T. (1997). Objectification Theory. Psychology of Women Quarterly, 21(2), 173—206. Retrieved September 26, 2017.
  15. Bartky, Sandra Lee (1990). On psychological oppression. У Bartky, Sandra Lee. Femininity and domination: studies in the phenomenology of oppression. New York: Routledge. с. 26. ISBN 978-0-415-90186-4. 
  16. Kaschak, Ellyn (1992). Engendered lives: a new psychology of women's experience. New York, New York: Basic Books. с. 12. ISBN 978-0-465-01349-4. 
  17. Goldenberg, Jamie L.; Roberts, Tomi-Ann (2004). The beast within the beauty: an existential perspective on the objectification and condemnation of women. У Greenberg, Jeff; Koole, Sander L.; Pyszczynski, Tom. Handbook of experimental existential psychology. New York: Guilford Press. с. 71–85. ISBN 978-1-59385-040-1. 
  18. Fredrickson, Barbara L.; Harrison, Kristen (February 2005). Throwing like a girl: self-objectification predicts adolescent girls’ motor performance. Journal of Sport and Social Issues (Sage) 29 (1): 79–101. doi:10.1177/0193723504269878. 
  19. Levy, Ariel (2006). Female chauvinist pigs: women and the rise of raunch culture. London: Pocket Books. ISBN 978-1-4165-2638-4. 
  20. Dougary, Ginny (25 September 2007). Yes we are bovvered. The Times (London). Процитовано 23 May 2010. 
  21. McKay, Tajare' (30 September 2013). Female self-objectification: causes, consequences and prevention. McNair Scholars Research Journal (McNair Scholars Program) 6 (1): 53–70.  Pdf.
  22. Calogero, Rachel M.; Davis, William N.; Thompson, J. Kevin (January 2005). The role of self-objectification in the experience of women with eating disorders. Sex Roles (Springer) 52 (1): 43–50. doi:10.1007/s11199-005-1192-9. 
  23. Doob, Christopher B. (2013). Social inequality and social stratification in US society. Upper Saddle River, New Jersey: Pearson Education, Inc. ISBN 978-0-205-79241-2. 
  24. Moradi, Bonnie; Huang, Yu-Ping (December 2008). Objectification theory and psychology of women: a decade of advances and future directions. Psychology of Women Quarterly (Sage) 32 (4): 377–398. doi:10.1111/j.1471-6402.2008.00452.x. 
  25. Wolf, Naomi (2002) [1992]. The beauty myth: how images of beauty are used against women. New York: Perennial. ISBN 978-0-06-051218-7. 
  26. Stoltenberg, John (2000). Sexual objectification and male supremacy. Refusing to be a man: essays on sex and justice. London New York: UCL Press. с. 38. ISBN 978-1-84142-041-7. 
  27. MacKinnon, Catharine (1993). Only words. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. ISBN 978-0-674-63934-8. 
  28. Dr. James Dobson. The Interim: Canada's life and family newspaper (Toronto, Ontario, Canada: via True Media). 12 January 1997. Процитовано 1 August 2012. 
  29. Shalit, Wendy (2000). A return to modesty: discovering the lost virtue. New York: Touchstone. ISBN 978-0-684-86317-7. 
  30. Reisman, Judith A. (1991). "Soft porn" plays hardball: its tragic effects on women, children, and the family. Lafayette, Louisiana: Huntington House Publishers. с. 32–46, 173. ISBN 978-0-910311-92-2. 
  31. Holz, Adam R. (2007). Is average the new ugly?. Plugged In Online (Focus on the Family). 
  32. National Coalition for the Protection of Children & Families (July 1997). Subtle Dangers of Pornography (special report by the National Coalition for the Protection of Children & Families). Pure Intimacy (website) (Focus on the Family). Процитовано 1 August 2012. 
  33. Shalit, Wendy (2000). Modesty revisited. orthodoxytoday.org. Fr. Johannes Jacobse. 
  34. Paglia, Camille (1991). Sexual personae: art and decadence from Nefertiti to Emily Dickinson. New York: Vintage Books. ISBN 978-0-679-73579-3. 
  35. McElroy, Wendy (2006). A feminist overview of pornography, ending in a defense thereof. WendyMcElroy.com. 

Подальше читання[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Користувальницький контент
Стаття «Сексуальна об'єктивація»
є частиною Вікіпроекту «Фемінізм». Ви можете долучитись чи допомогти.