Нервова анорексія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нервова анорексія
Спина хворої на нервову анорексію
Спина хворої на нервову анорексію
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 F50.1F50.2
CMNS: Нервова анорексія на Вікісховищі

Нервова аноре́ксія (лат. anorexia nervosa, грец. ανορεξία νευρική) — хвороба, що характеризується критичним зниженням маси тіла, часто небезпечним для життя, тяжкою втратою апетиту.

Епідеміологія[ред. | ред. код]

За даними досліджень у країнах Західної Європи розповсюдженість анорексії серед жінок складає 0,9-4,3 %, а серед чоловіків — 0,2-0,3 %[1] >. Розлади харчування в значній мірі обумовлені культурою. Наприклад, у Північній Америці анорексія виникає серед іммігрантів і національних меншин рідше, ніж серед основної частини населення[2]. Ці міжкультурні відмінності осіб досить помітні, коли підлітки з інших культур знайомляться із західними ідеалами ваги й зовнішнього вигляду. Через короткий час рівень розладів і порушень харчування у них значно зростає[3]. Підлітки з національних меншин, сім'ї яких належать до верхнього середнього класу, піддаються особливому ризику через своє прагнення бути прийнятими в панівну білу культуру або в результаті того, що вони виявляються під впливом двох різних систем культурних цінностей[4].

Історія[ред. | ред. код]

Дівчина до лікування нервової анорексії (1866) і після лікування (1870) – ілюстрація з медичних робіт англійського лікаря сера Вільяма Галла (1816-1890)

Найбільш ранній медичний опис нервової анорексії (1689) належить Річарду Мортону (1637-1698). Мортон був одним з видатних лікарів XVII століття. Про свою першу пацієнтку Мортон пише так: « ... і на вісімнадцятому році свого життя, в липні місяці, вона впала в повну пригніченість від безлічі турбот і пристрастей в своєму розумі, але без будь-яких симптомів гіпохромії, наступного за цим ... її апетит почав знижуватися, і її травлення стало поганим, її плоть стала млявою і пухкої, і вона виглядає блідою ...». Дівчина проконсультувалася з лікарем Мортоном вже після того, як була хвора протягом двох років, і тільки тому, що вона часто знепритомнювала. Мортон описував її як «скелет, тільки покритий шкірою» (англ. Skeleton only clad in skin)[5].

Нервова анорексія привернула до себе увагу медиків і в 1873 році, коли два лікарі вперше описали цей розлад. Сер Вільям Галл (Gull), англійський лікар, дав назву цьому розладу і вперше описав його як специфічне захворювання[6]; приблизно в цей же час у Парижі психіатр Шарль Ласег (Lasegue) описав анорексію з соціальної та психологічної точок зору[7]. Обидва дослідники помітили, що хвороба сильніше поширена в найбільш заможних соціальних класах, що змусило Ласега припустити зв'язок між відсутністю батьківської любові (що вважався відносно поширеним явищем серед заможних сімей) і стурбованістю їжею. Конфлікт між батьками і дітьми міг підштовхнути деяких дівчаток-підлітків до відмови від їжі як способу вираження своїх відкинутих почуттів. Відповідно, на рубежі століть приписуваними лікуванням анорексії була «парентектомія», відбирання дитини з сімейної обстановки, що поєднувалося з насильницьким годуванням за допомогою будь-яких необхідних засобів[8].

Ідеальні параметри тіла змінюються з часом і культурними уподобаннями. Фігури на полотнах Рубенса вважалися привабливими і бажаними до початку XIX ст., але потім уявлення про ідеальну фігуру змінились під впливом серйозних культурних змін. У вікторіанський період утримання від їжі відповідало превалюючим соціальним поглядам. Добрий апетит розглядався як нестримний прояв чуттєвості і відсутність самоконтролю; вважалося, що жінки повинні проявляти пасивну байдужість щодо сексу та їжі. Тим самим, утримання жінок від їжі стало морально, духовно і соціально бажаним, головним чином як прагнення швидше до духовної, ніж до фізичної краси[9]. Нервова анорексія, згідно з визначеннями лікарів на рубежі ХХ ст., Була симптомом неадекватного вибору в коханні, позбавлення соціальних можливостей і проявом конфліктів з батьками. Стрункість була символом асексуальності та аристократичності, що давало мати значну соціальну дистанцію від трудових класів[10].

Починаючи з 1930-х років, сьогоднішні установки і уявлення про идеальну жіночу фігуру і зовнішность були сформовані рекламодавцями, кінозірками, модельєрами одягу і аналогічними впливами, і привели до того, що стрункість стала об'єктом культурних переваг. Значимість харчування для жіночої ідентичності, роль сім'ї та соціального класу в формуванні уявлень про ідеальну фігуру і харчові переваги, а також використання регулированя ваги як замінника саморегулювання і контролю в юності і сьогодні залишаються основними причинами розладів харчування. За останню четверть століття значущими і потенційно небезпечними ускладнюючими факторами були визнані не скільки додаткові аспекти розладів харчування, таких як постійне утримання від їжі, акцент на надмірну активність і булімічні симптоми обжерливості і очищення кішківника[11].

Причини[ред. | ред. код]

Хвороба часто виникає на нервовому ґрунті (вона ж — невротична анорексія), особливо у підлітків, молодих дівчат, рідше чоловіків. Нервову анорексію часто супроводжує підвищене почуття голоду, булімія.

Це розлади харчування, які можуть мати доволі подібні вияви і різне походження. В основі психіатричного генезу нервової анорексії нерідко лежить спотворене уявлення про власне тіло та змінене ставлення до процесу харчування.

Хвороба найчастіше трапляється в осіб жіночої статі, рідше в чоловіків і виявляється «добровільним» схудненням. Здебільшого все починається в підлітковому віці, особливо в періоді статевого дозрівання. Дитина починає худнути, апетит зникає, навіть виникає відраза до їжі, починаються розлади менструального циклу у дівчат. І все це супроводжується підвищеною, збудженою фізичною активністю. Людині здається, що її вага надмірна, і така особа починає багато часу присвячувати різним дієтам. Часто виникають вкрай патологічні типи поведінки, наприклад провокування блювання, приховування їжі, надмірні виснажливі фізичні вправи, навіть зловживання проносними, сечогінними препаратами та засобами, що пригнічують апетит.

Фактори ризику[ред. | ред. код]

  • Генетичні та конституційні.

Як правило, розлади харчування носять сімейний характер. Дослідження, що проводилися в останнє десятиліття, встановили, що у родичів пацієнтів з анорексією або булімією, особливо у родичів жіночої статі, розлад харчування виникає в 4-5 разів частіше, ніж серед населення в цілому[12].Дослідження близнюків, в яких легше контролювати генетичні фактори, показали, що успадковання анорексії складає 58%, а це свідчить, що етіологічну роль відіграють і загальні генетичні, і загальні середові фактори ризику [13]. Деяким людям може бути властива біологічна вразливість, яка взаємодіє з соціальними і психологічними факторами, збільшуючи ймовірність розвитку у них розладів харчування [14]. Наприклад, успадковані риси особистості, такі як емоціойна нестійкість і слабкий самоконтроль, створюють передумови того, що індивід відповість на стрес емоційною реакцією, що в свою чергу може призводити до імпульсивного прийому їжі в спробі позбутися від почуттів, пов'язаних зі стресом.

  • Нейробіологічні фактори.

Оскільки серотонін регулює відчуття голоду і апетит, цей нейротрансміттер виявився в центрі уваги як можлива причина і анорексії, і булімії [15].Крім того, причина захворювання може критися в дисфункції інших нейромедіаторах, таких як дофамін, норадреналін. Дослідження наочно продемонстрували дисфункцію всіх зазначених вище медіаторів у пацієнтів з розладами харчової поведінки. Харчові дефіцити – дефіцит цинку грає роль в анорексії, але не є причиною хвороби. Є докази, що це може бути фактор, який поглиблює патологію анорексії. У 1994 році рандомізоване дослідження з плацебо показало, що цинк (14 мг в день) подвоїв швидкість збільшення маси тіла в порівнянні з пацієнтами, які приймали плацебо[16].

  • Соціокультурні фактори

Особливості сучасної західної культури практично зумовлюють появу розладів харчування [17]. Особиста свобода, акцент на негайне задоволення бажань, доступність їжі в будь-який час дня і ночі, відсутність нагляду та культурний ідеал дієти і фізичних вправ з метою схуднення стають вагомими факторами впливу[18]. Ці фактори сприяють тому, що прагнення до худорби і акцент на форму тіла і зовнішність стають ключем до успіху. Дієта і «швидкі і прості» програми похудання є ще одним культурним феноменом, виявляється, що 80% дівчаток-підлітків дотримуються дієти з метою контролю своєї ваги [19]. Стурбованість фізичною привабливістю виявлена ​​також серед дітей, яким всього 7-8 років [20]. До того ж частіше хочуть схуднути жінки з груп з високим соціально-економічним статусом, ніж з груп з низьким рівнем життя. Школи та коледжі, інтернати, де соціальний вплив підвищує уразливість підлітків, є середовищем, що ілюструє зв'язок між соціально-економічним статусом і розладами харчування [21]. Дані підтверджують погляд, що на відносини, від яких залежить ідентичність і самооцінка молодих жінок, надмірно впливають на зовнішню привабливість і уявлення про фігуру[22] і це знову вказує на соціальний тиск як на вагомий фактор, що обумовлює розлади харчування. Коган, Бхалла, Сефа Деде і Ротблум (Cogan, Bhalla, Sefa Dedeh & Rothblum ) вивчили міжкультурні тренди в установках по відношенню до огрядності і худобі і то, як вони впливають на паттерни дієти серед молодих жінок зі Сполучених Штатів і Гани . Жінки з Гани, в порівнянні з американками, вважали ідеальними для обох статей значніші параметри тіла. Американки надавали більшого значення показниками стриманності в їжі та порушенню харчової поведінки і вважали, що зайва вага перешкоджає соціальному визнанню[23].

  • Сімейні фактори

Дослідники і клініцісти, розглядаючи причини розладів харчування, надають великого значення ролі сім'ї та батькіської психопатології зокрема. Конфлікти всередині сім'ї можуть мати причинну роль у розвитку розладів харчування в деяких дітей [24]. Зважаючи на важливість участі сім'ї у формуванні цінностей підлітка, зрозуміло, що сімейні про процеси можуть сприяти заклопотаності вагою і контролем за дієтою. Наприклад, мати, яка незадоволена вагою своєї дочки або чи сама сідає на дієту і закликає доньку робити те ж саме, може ненавмисно стати співучасницею у розвитку розладів харчування. Також батьки, які виявляють байдужість чи надто вимогливі або критично налаштовані[25] і ті, що мають алкогольну або наркотичну залежність[26] можуть закласти основу для виникнення харчових розладів у дітей. Молоді люди, які одужують після розладів харчування, можуть також мати справу із суворим контролем і критикою з боку інших членів сім'ї, що може негативно позначатися на одужанні[27].

Класифікація[ред. | ред. код]

Сучасна психіатрична класифікація розрізняє два типи нервової анорексії:

  1. перший тип — «рестриктивний» — відзначається обмеженням споживання їжі без застосування проносних чи провокування блювання;
  2. другий тип — «проносний», при якому з'являються згадані вище вчинки. Страх поповніти не зменшується. Особа постійно бачить себе надто опасистою, навіть тоді, коли починає нагадувати собою кістяк. Серцебиття стає рідким, тиск крові знижується, втрачається статевий потяг, починається облисіння. Такий стан треба диференціювати з органічним захворюванням — синдромом Симондса (пухлина в гіпофізі), при якому, як звичайно, спочатку виникає схуднення, без втрати апетиту, який іноді може навіть не порушуватись.

Етапи розвитку нервової анорексії[ред. | ред. код]

Ззовні часто все розпочинається з невинного бажання схуднути. Для дітей підліткового віку дуже важливою є зовнішність. І найменші відхилення від надуманої норми стають для них катастрофою. Для початку — легка дієта, дотримання якої з першого разу може завершитися невдачею. Відтак дитина замикається в собі, їй здається, що батьки не розуміють її, друзі глузують, а той, хто їй подобається, не звертає на неї уваги.

Під час другої спроби схуднути підліток психологічно готує себе до того, що доведеться боротися з неабияким фізичним бажанням з'їсти щось — і тоді харчі стають ворогом. Якщо не вдається побороти бажання з'їсти бодай найменшу канапку, з'являється інший план. Він полягає в тому, що дівчинка починає виснажувати організм надмірними фізичними навантаженнями, а також активно спричиняти блювання після їжі. Зазвичай батьки неправильно поводяться, помітивши, що з їхньою дитиною щось коїться. Замість того щоб вислухати проблеми та «душевні болі» свого чада, вони влаштовують скандали з різними докорами. Таким чином хворий вбачає в батьках перших ворогів на своєму шляху. Дитина відразу ж перестає довіряти рідним, і чимраз більше на неї тиснути, то більше вона віддалятиметься. Жодні переконування чи вмовляння почати їсти не дадуть результатів. Понад те, якщо хворому постійно говорити про їжу, це лише може погіршити ситуацію і ще більше віддалити від рідних, котрі хочуть допомогти, проте не знають як.

Згодом у хворого на нервову анорексію порушується обмін речовин, відбуваються гормональні зміни, дуже випадає волосся, в дівчат припиняється менструальний цикл. Попри те, що відмова від їжі стає небезпечною для життя, дитина не змінює своєї поведінки та відмовляється визнати себе хворою. Якщо батьки помітили якісь вияви нервової анорексії, то потрібно звертатися за допомогою до лікарів. До тих, які знаються на цій проблемі, або хоча б стикалися. Також потрібно звертатися до психологів, які, можливо, змінять погляди хворого на свої пропорції та масу тіла.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Smink, FR; van Hoeken, D; Hoek, HW (August 2012). «Epidemiology of eating disorders: incidence, prevalence and mortality rates.». Current psychiatry reports. 14 (4): 406–14. PMC 3409365  . PMID 22644309. doi:10.1007/s11920-012-0282-y.
  2. Dolan, 1991
  3. Lake, Staiger & Glowinski, 2000; Pate, Pumariega, Hester & Garner, 1992
  4. Yates, 1989
  5. Pearce JM (2004). "Richard Morton: Origins of Anorexia nervosa". European Neurology. 52 (4): 191–192. PMID 15539770. doi:10.1159/000082033.
  6. Gull, Sir William Withey (1894). T D Acland, ed. Medical Papers. p. 309.
  7. Lasègue E (6 September 1873). "On Hysterical Anorexia". Medical Times and Gazette. See also PMID 9385627
  8. R. Epstein, 1990
  9. Brumberg, 1988
  10. Attie & Brooks Gunn, 1995
  11. Tyrka et al., 2000
  12. Kaye et al., 2000; Strober , Freeman, Lampert, Diamond & Kaye, 2000
  13. Wade, Bulik, Neale & Kendler, 2000
  14. Bulik, Sullivan, Wade & Kendler, 2000
  15. Monteleone, Brambilla, Bortolotti & Maj, 2000
  16. Shay NF, Mangian HF (2000). «Neurobiology of zinc-influenced eating behavior». The Journal of Nutrition 130 (5S Suppl): 1493S-9S
  17. Pinel, Assanand & Lehman, 2000
  18. Attie & Brooks Gunn, 1995
  19. Wilson et al., 1996
  20. Hsu, 1990
  21. Steiner Adair, 1990
  22. Hefferman, 1996; Strong, Williamson, Netemeyer & Geer, 2000
  23. Cogan, Bhalla, Sefa Dedeh & Rothblum, 1996
  24. Minuchin, Rosman & Baker, 1978
  25. Fairburn, 1994
  26. Garfinkel et al., 1995
  27. Herzog, Kronmueller, Hartmann, Bergmann & Kroeger, 2000

Посилання[ред. | ред. код]