Бородін Олександр Порфирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бородін.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бородін Олександр.
Олександр Бородін
рос. Александр Порфирьевич Бородин
Основна інформація
Повне ім'яОлександр Порфирович Бородін
Дата народження12 листопада 1833(1833-11-12)
Місце народженняСанкт-Петербург, Російська імперія
Дата смерті27 лютого 1887(1887-02-27) (53 роки)
Місце смертіСанкт-Петербург, Російська імперія
Причина смертіінфаркт міокарда
ПохованняТихвінське кладовищеd
Роки активності1847 — 1887
ГромадянствоРосійська імперія
Національністьросіянин
Професіїкомпозитор класичної музики, хімік, піаніст, флейтист, віолончеліст, лікар, оперний композитор, композитор
ОсвітаСанкт-Петербурзький державний університет, Медико-хірургічна академіяd (1856)[1] і Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла
ВчителіЗінін Микола Миколайович[2]
Інструментифлейта, віолончель, піаніно
Жанропера, симфонія, класична музика, романс і камерна музика
Magnum opusString Quartet No. 2d і Князь Ігор[3]
ЧленствоМогутня купка
ЗакладСанкт-Петербурзький державний медичний університет
Нагороди
У шлюбі зEkaterina Protopopovad[4][5][3]
Брати, сестриAleksandra Lukashd
WS: Твори у Вікіджерелах

Q: Цитати у Вікіцитатах

CMNS: Файли у Вікісховищі

Олекса́ндр Порфи́рович Бороді́н (рос. Алекса́ндр Порфи́рьевич Бороди́н; нар. 31 жовтня (12 листопада) 1833(18331112), Санкт-Петербург — пом. 15 (27) лютого 1887, Санкт-Петербург) — російський композитор (член «Могутньої купки») і вчений-хімік.

Бородін Олександр Порфирович

Біографія, творчість

[ред. | ред. код]

Позашлюбний син грузинського князя Л. С. Гедіанова (Лука Гедеванішвілі). При народженні записаний як син кріпосного слуги князя — Порфирія Бородіна. В 1856 закінчив Медико-хірургічну академію; з 1858 — доктор медицини. В 1860-і рр. в Петербурзі займався науковою, педагогічною й громадською діяльністю. З 1862 — ад'юнкт-професор, з 1864 — ординарний професор, з 1877 — академік; з 1874 — керівник хімічної лабораторії Медико-хірургічної академії. Був одним з організаторів і педагогів (1872–1887) вищого навчального закладу для жінок — Жіночих лікарських курсів.

В 1850-і почав писати романси, фортепіанні п'єси, камерно-інструментальні ансамблі. В 1862 познайомився з М. А. Балакірєвим, увійшов у Балакірєвський гурток («Могутню купку»). Під впливом Балакірєва, В. В. Стасова й інших «купкістів» остаточно сформувались музичнно-естетичні погляди Бородіна як послідовника М. Глінки, прихильника російської національної школи в музиці, визначився самостійний зрілий стиль композитора.

Творча спадщина Бородіна порівняно невелика за обсягом. У своїх творах Бородін часто звертається до теми величі російського народу, любові до батьківщини, волелюбності. Музика його вирізняється епічною широтою, мужністю, у той же час глибоким ліризмом.

Найвизначніший твір Бородіна — опера «Князь Ігор», що є зразком національного героїчного епосу в музиці. Через велику завантаженість науковою й педагогічною роботою Бородін писав повільно. Опера створювалася протягом 18 років, не була закінчена (після смерті Бородіна оперу дописали й дооркестрували за матеріалами автора М. Римський-Корсаков і Олександр Глазунов; поставлена в 1890 р., Маріїнський театр, Петербург). Опера відзначається монументальною цілісністю образів, потужністю й розмахом народних хорових сцен, яскравістю національного колориту. «Князь Ігор» розвиває традиції епічної опери Глинки «Руслан і Людмила».

Бородін — один із творців російських класичних симфонії та квартета. Його 1-а симфонія (1867), що з'явилася одночасно з першими зразками цього жанру у Римського-Корсакова і П. І. Чайковського, започаткувала героїко-епічний напрямок російського симфонізму. Вершиною російського й світового епічного симфонізму є його 2-а («Богатирська») симфонія (1876). До числа визначних зразків камерно-інструментального жанру належать квартети Бородіна (1-й — 1879, 2-й — 1881).

Бюст Бородіна на його могилі у Санкт-Петербурзі

Композитор — тонкий майстер камерно-вокальної музики. Зразок його вокальної лірики — елегія «Для берегов отчизны дальней» на слова О. Пушкіна. Бородін уперше ввів у романс образи російського богатирського епосу, а з ними — визвольні ідеї 1860-х рр. («Спящая княжна», «Песня тёмного леса» й ін.). Писав також сатиричні, гумористичні пісні («Пиха» й ін.). Для творів Бородіна характерно глибоке проникнення в лад російської народної пісні, а також музики народів Сходу (в «Князі Ігорі», симфоніях, симфонічній картині «У Середній Азії»).

Яскрава, самобутня творчість Бородіна вплинула на російських і закордонних композиторів. Традиції Бородіна продовжили радянські композитори (Сергій Прокоф'єв, Ю. А. Шапорін, Георгій Свірідов, Арам Хачатурян та інші). Велике значення цих традицій для розвитку національних музичних культур народів Закавказзя й Середньої Азії.

Бородін — автор більш ніж 40 робіт з хімії. Учень М. Зініна. Докторську дисертацію написав на тему: «Про аналогії фосфорної і миш'якової кислоти в хімічних і токсикологічних відносинах». Розробив оригінальний спосіб одержання бромозамінних жирних кислот дією брома на срібні солі кислот; одержав перше фторорганічне з'єднання — фтористий бензоїл (1862); досліджував ацетальдегід, описав альдоль і реакцію альдольної конденсації.

Ім'ям Бородіна названий Російський Державний квартет імені О. П. Бородіна. До кінця 1970-х років ім'ям Бородіна називалась одна з вулиць в Києві, однак після реконструкції ця вулиця зникла[6]. Також на його честь названий астероїд 6780 Бородін[7].

Список творів

[ред. | ред. код]

Опери

[ред. | ред. код]
  • Богатирі (1868)
  • Млада (спільно з іншими композиторами, 1872)
  • Князь Ігор (1869–1887)
  • Царська наречена (1867–1868, начерки, втрачені)

Твори для оркестру

[ред. | ред. код]
  • Симфонія № 1 Es-dur (1866)
  • Симфонія № 2 h-moll «Богатирська» (1876)
  • Симфонія № 3 a-moll (1887, закінчена та оркестрована Глазуновим)
  • Симфонічна картина «У Середній Азії» (1880)

Камерно-інструментальні ансамблі

[ред. | ред. код]
  • струнне тріо на тему пісні «Чим тебе я засмутила» (g-moll, 1854-55)
  • струнне тріо (Велике, G-dur, до 1862)
  • фортепіанне тріо (D-dur, до 1862)
  • струнний квінтет (f-moll, до 1862)
  • струнний секстет (d-moll, 1860-61)
  • фортепіанний квінтет (c-moll, 1862)
  • 2 струнних квартети (A-dur, 1879; D-dur, 1881)
  • Серенада в іспанському роді з квартету B-la-f (колективний твір, 1886)

Твори для фортепіано

[ред. | ред. код]
у дві руки
  • Патетичне адажіо (As-dur, 1849)
  • Маленька сюїта (1885)
  • Скерцо (As-dur, 1885)
у три руки
  • Полька, Мазурка, Похоронний марш і Реквієм з Парафраз на незмінну тему (колективне твір Бородіна, М. А. Римського-Корсакова, Ц. А. Кюї, А. К. Лядова, 1878) і це все за допомогою Бородіна
у чотири руки
  • Скерцо (E-dur, 1861)
  • Тарантела (D-dur, 1862)

Твори для голосу та фортепіано

[ред. | ред. код]

На власні слова

[ред. | ред. код]
  • Морська царівна (1868)
  • Спящая княжна (1867)
  • Фальшивая нота. Романс (1868)
  • Песня тёмного леса[8], (1868)
  • Море. Балада (1870)
  • Арабська мелодія (1881)
  • чоловічий вокальний квартет без супроводу — Серенада четырёх кавалеров одной даме (слова Бородина, 1868-72)[8]

Перекладені українською

[ред. | ред. код]
О.Бородін «Всяк час шануючи вітчизну»
Переклад українською Ю. Отрошенка. Виконує Ганна Колесник-Ратушна
Проблеми з програванням файлу? Див. довідку.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Н. Грушке Бородин, Александр Порфирьевич // Русский биографический словарь — СПб: 1908. — Т. 3. — С. 266–272.
  2. ↑ В. Як. Зинин, Николай Николаевич // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1894. — Т. XIIа. — С. 593–594.
  3. ↑ а б https://www.francemusique.fr/personne/alexandre-borodine
  4. ↑ http://www.rsc.org/diversity/175-faces/all-faces/alexander-borodin/
  5. ↑ https://www.classicfm.com/composers/borodin/guides/discovering-great-composers-alexander-borodin/
  6. ↑ Див. www-енциклопедію Києва [Архівовано 4 січня 2007 у Wayback Machine.]
  7. ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
  8. ↑ а б в Перекладена українською
  9. ↑ Бородін. А. Пісня темного лісу /Укр. пер. Б.Тена. — К.: ДВОММЛ, 1962. — 4 с.
  10. ↑ Серенада: Квартет /Укр. пер. В.Сосюри. — К.: Держ. вид-во України, [Б.р.]. −5с.- Літ. текст: укр., рос.
  11. ↑ Юрій Отрошенко. П'єси і переклади співаної поезії — К. : «Арт Економі» — 2012 — 388 с.

Література

[ред. | ред. код]
  • Александр Порфирьевич Бородин. Его жизнь, переписка и музыкальные статьи (с предисл. и биографич. очерком В. В. Стасова), СПБ. 1889.
  • Хубов Г., А. П. Бородин, М., 1933.
  • Фигуровский Н. А., Соловьев Ю. И. Александр Порфирьевич Бородин. — М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1950. — 212 с.
  • Ильин М., Сегал Е., Александр Порфирьевич Бородин, М., 1953.
  • Дианин С.. Бородин: Жизнеописание, материалы и документы, 2 изд., М., 1960.
  • Сохор А. Н. Александр Порфирьевич Бородин: Жизнь, деятельность, муз. творчество. М.-Л.: Музыка, 1965. — 826 с.
  • Зорина А. Г. Александр Порфирьевич Бородин. (1833–1887). — М., Музыка, 1987. — 192 с., вкл. (Русские и советские композиторы).
  • Kuhn E. (Hrsg.): Alexander Borodin. Sein Leben, seine Musik, seine Schriften. — Berlin: Verlag Ernst Kuhn, 1992. ISBN 3-928864-03-3

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Alexander Borodin
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бородін_Олександр_Порфирович&oldid=36529409