Ернст I (герцог Саксен-Кобург-Готи)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ернст I
нім. Ernst I.
Ернст I
Ернст I
Портрет пензля Вільяма Кордена, між 1842 та 1844 роками, Королівська колекція
1-й герцог Саксен-Кобург-Готи
Початок правління:18 листопада 1826
Кінець правління:29 січня 1844
Інші титули:герцог Саксен-Кобург-Заальфельду (1806—1826)
Попередник:Франц Фрідріх
(як герцог Саксен-Кобург-Заальфельду)
Наступник:Ернст II
Дата народження:2 січня 1784(1784-01-02)[1][2][3]
Місце народження:Кобург, Саксен-Кобург-Заальфельд
Країна:Священна Римська імперія
Дата смерті:29 січня 1844(1844-01-29)[1][2][3] (60 років)
Місце смерті:Гота, Саксен-Кобург-Гота
ПохованняCemeteries in Coburgd
Дружина:1) Луїза Саксен-Гота-Альтенбурзька
2) Марія Вюртемберзька
Діти:Від першого шлюбу: Ернст, Альберт
Від другого шлюбу: не було
Поза шлюбом: Ернст Август, Берта, Ернст Альбрехт, Роберт
Династія:Саксен-Кобург-Готська
Батько:Франц Фрідріх
Мати:Авґуста Ройс-Еберсдорфська
Нагороди:
орден Підв'язки орден Андрія Первозванного орден Святого Георгія IV ступеня Орден Святого Олександра Невського орден Святої Анни I ступеня Королівський угорський орден Святого Стефана орден Чорного орла орден Рутової корони Військовий орден Святого Генріха орден Червоного орла 1-го класу Золота зброя «За хоробрість» орден дому Саксен-Ернестіне

Ернст I (нім. Ernst I.), повне ім'я Ернст Антон Карл Людвіг (нім. Ernst Anton Carl Ludwig), (нар. 2 січня 1784 — пом. 29 січня 1844) — герцог Саксен-Кобург-Заальфельду у 1806—1826 роках, герцог Саксен-Кобург-Готи у 1826—1844 роках. Син попереднього герцога Саксен-Кобург-Заальфельду Франца та графині Ройсс цу Еберсдорф Августи. Походив з Ернестинської лінії Веттінів, заснував Саксен-Кобург-Готську династію.

Зайняв блискуче положення на міжнародній арені, завдяки шлюбам родичів із представниками правлячих династій.[4]

Перебував на службі у прусській і російській арміях. Мав чин генерала кінноти російського війська (1832). Брав участь у кількох війнах антинаполеонівських коаліцій. Кавалер численних орденів.

Актичний діяч Віденського конгресу. 1826 року шляхом обміну територій з Саксен-Майнінгеном, збільшив свої володіння майже вдвічі. Новостворена країна, названа Саксен-Кобург-Гота, складалася з двох окремих герцогств, поєднаних особистою унією. 1821 року дарував Саксен-Кобург-Заальфельду конституцію, яка згодом діяла у Саксен-Кобурзі. Розгорнув активне будівництво, в першу чергу, реставрацію своїх резиденцій.

Біографія

[ред. | ред. код]

Дитинство

[ред. | ред. код]
Портрет принца в ранньому віці, 1844, Осборн-гаус

Народився 2 січня 1784 року у Кобурзі. Був четвертою дитиною та старшим сином у родині спадкоємного принца Саксен-Кобург-Заальфельду Франца та його другої дружини Августи Ройс-Еберсдорфської. Мав старших сестер Софію, Антуанетту та Юліану. Згодом сімейство поповнилося п'ятьма молодшими дітьми, з яких дорослого віку досягли донька Вікторія та сини Фердинанд і Леопольд. Герцогством у цей час правив їхній дід Ернст Фрідріх.

У 1786—1800 роках родина мешкала у Prinzenpalais в Кобурзі. Діти зростали у скромних умовах, оскільки країна була обтяжена боргами.[5] 8 вересня 1800 року Франц став правлячим герцогом.

Ернст отримав добру освіту під наглядом батьків. Гувернером спадкоємця та його помічником були призначені полковник Сеньйор з Лозанни та барон Гогенбаум відповідно. Уроки принцу давали також професора Арцберґер та Ернесті.[6] 10 травня 1803 року Ернст був передчасно проголошений повнолітнім через важку хворобу батька. 1805 року той придбав для старшого сина замок Розенау.[7]

У 1790 році малолітній принц був зарахований до російського війська капітаном лейб-гвардії в Ізмайловський лейб-гвардії полк за особистим розпорядженням Катерини II, 19 листопада 1796 наказом імператора Павла I був підвищений до полковника. 19 березня 1801 Олександр I надав йому чин генерал-майора з переведенням до лейб-гвардії Кінного полку. Зв'язки з Російською імперією скріпилися шлюбом його сестри Юліани з великим князем Костянтином Павловичем у лютому 1796 року. Молодший брат Леопольд також поступив на російську військову службу.

Період наполеонівських воєн

[ред. | ред. код]
Портрет пензля Дж. Доу, 1818–1822, замок Еренбург

Восени 1805 року, разом з Леопольдом, приєднався до російської армії в Моравії, перебував у свиті імператора Олександра I під час битви під Аустерліцом. Безпосередньої участі в бойових діях принци не брали. У 1806 повернувся до Кобурга, але вже у жовтні, в ході війни четвертої коаліції, узяв участь у битві при Ауерштедті. Кобург 7 жовтня 1806 року був захоплений французами. Після поразки прусського війська супроводжував короля Фрідріха Вільгельма III через Земмерду, Магдебург і Кюстрин до Ґрауденцу, де розмістили прусський штаб, а звідти — до Кенігсбергу, де захворів на сильну лихоманку на нервовому ґрунті. Під час загрози наступу французів, принца вивезли до Мемелю. Відновлював здоров'я у богемських лазнях.[6] 1807 року відзначився у битвах під Гейльсбергом та Фрідландом.[8]

Номінально став герцогом після смерті батька 9 грудня 1806 року, але фактичної влади не мав через окупацію земель французами і до країни не повертався. 15 грудня Саксен-Кобург-Заальфельд став членом Рейнської конфедерації. Після укладення Тільзитського миру офіційно вступив на престол герцогства 28 липня 1807, зобов'язавшись надсилати кобурзький контингент до наполеонівської армії. Відсторонив міністра Теодора фон Кречманна, який волів увести у країні Кодекс Наполеона. Разом з тим, у вересні 1807 року, разом із братом Леопольдом, відвідав Париж, аби завоювати схильність імператора; їхня зустріч відбулася лише у жовтні. У 1808 році, залишивши на чолі герцогства Леопольда, виїхав до Росії.[9]

Кобурзькі війська у складі французької армії воювали в Тиролі, Іспанії, Східній та Західній Пруссії.[5] Герцог у складі Великої Армії брав участь у Російській кампанії 1812 року та Саксонській кампанії 1813 року, на чолі кірасирської бригади відзначився у битві при Люцені 2 травня 1813, а 18 липня 1813 — вийшов з Рейнського союзу. У складі прусського війська бився при Кульмі та Лейпцизі. 16 грудня 1813 повернувся на російську службу в чині генерал-лейтенанта, в ході Французької кампанії 1814 відзначився в битвах при Брієнні, Ла-Ротьєрі, Арсі-сюр-Об, Сен-Дізьє та Фер-Шампенуазе.[10] У 1813/14 роках командував 5-м німецьким армійським корпусом, який узяв Майнц.[6] 14 липня 1814 року розпустив військо.

На Віденському конгресі відстоював суверенітет Саксонії, за що отримав від саксонського короля у землі на лівому березі Рейну з населенням у 25 тисяч мешканців, які назвав князівством Ліхтенберг. Також завоював дружбу Клемента фон Меттерніха.[6]

Під час «Ста днів», у березні 1815 року виступив у похід на чолі саксонського корпусу, але участі у військових діях не брав.[8]

Правління

[ред. | ред. код]

Саксен-Кобург-Заальфельд входив до складу Німецького союзу від моменту його заснування 8 червня 1815 року. 1 серпня 1821 року герцог дарував країні конституцію, за якою місця та голоси в ландтазі надавалися як дворянству, так і представникам міст і фермерів. Просував науку та мистецтво. Сприяв розвитку освіти, збільшив бібліотеку та колекції мистецтва у Готі, заснував ощадні каси та організації допомоги, покращив мережу доріг.[6] Незважаючи на складну фінансову ситуацію, реалізував амбітну будівельну програму: реконструював замки Розенау, Еренбург,[11] Калленберг і Райнхардсбрунн у неоготичному стилі, що зробило їх одними з найранніших світських будівель романтичного неоготичного стилю в Німеччині; ініціював будівництво придворних театрів у Готі та Кобурзі. Не знайшовши підтримки зі сторони своїх родичів для фінансування цих будівельних проектів, в обхід конституції, до 1837 року карбував неякісні гроші у великих масштабах. Для цього заснував у Готі Новий монетний двір 1828 року.[12] Також проводив політику купівлі нерухомості, яка викликала невдоволення міської адміністрацію Кобурга. Це спричинило запеклі суперечки, й у 1830-х роках призвело до кількох дострокових розпусків ландтагу Кобургу.[13]

Портрет пензля Дж. Гейтера, 1840, Королівська колекція

У 1822 році придбав геррство Грайн в Австрійській імперії, куди входили замок Грайнбург, володіння Айх, Прандегг, Кройцен, Руттенштейн і Целльхоф.[14]

У 1826 році приєднав до своїх володінь Готу, поступившись Заальфельдом на користь герцога Саксен-Мейнінгенського. До нових володінь герцога увійшли амти Гота, Іхтерсгаузен, Теннеберг, Георгенталь, Тонна, Лібенштайн, Целла, Фолькенрода та район Ордруфу. Новостворені герцогства Саксен-Кобург та Саксен-Гота, поєднані особистою унією, очолив під іменем Ернста I. Проголошена у Саксен-Кобург-Заальфельді конституція діяла лише у Саксен-Кобурзі, політичного устрою Саксен-Готи герцог не змінював. У 1834 році продав князівство Ліхтенберг Пруссії за 2 млн талерів, придбавши у 1836—1838 роках на отримані кошти землі в Пруссії та Баварії.

Заснував державне міністерство Кобург-Готи як найвищий адміністративний орган та провів модернову реорганізацію вищих органів влади. При міністерстві діяли: вищі провінційні адміністративні органи, судова колегія, урядова колегія, старша консисторія, камерна колегія, старша податкова колегія та палата військового управління. У разі судових процесів судові колегії обох країн утворювали вищу інстанцію, але найвищою інстанцією був Вищий апеляційний суд у Єні. Було реорганізовано лісове господарство, орендні контори та податкова систему. На додаток до канцелярії юстиції в Готі була заснована кримінальна контора, скасовані вотчинні суди (1839), введено гонорар для адвокатів та нотаріусів (1838).[6]

Герцог зняв перешкоди для вільної торгівлі, уклав торгівельні угоди з сусідніми країнами, скасував монополії (1829). Був створений Митно-торгівельний союз тюринзьких земель, який приєднався до Генерального митно-торгівельного союзу (1833).[6]

Помер 29 січня 1844 року у Готі. Був похований у крипті церкви Святого Моріца у Кобурзі. У 1860 році тіло перепоховали у Герцозькому мавзолеї на Глокенберзькому цвинтарі міста.[15]

Приватне життя

[ред. | ред. код]

Розглядав кілька кандидатур для шлюбу, у тому числі, доньок російського імператора Павла I.

У віці 33 років побрався з 16-річною принцесою Саксен-Гота-Альтенбурзькою Луїзою, заручини з якою пройшли 20 грудня 1816 року. Наречену змальовували гарно освіченою, жвавою та романтичною дівчиною, яка вважала герцога вродливим і добрим.

Вінчання відбулося 31 липня 1817 року у замку Фріденштайн у Готі. За дружиною Ернст отримав великий посаг.[15] У подружжя народилося двоє синів:

Портрет першої дружини, 1820-ті

Перший час шлюб був щасливим, але згодом подружжя почало зраджувати одне одному.[15] 31 березня 1826 року вони оформили офіційне розлучення. Луїза пішла з життя у серпні 1831 року в Парижі.

У віці 48-років Ернст одружився вдруге зі своєю 33-річною небогою Марією Вюртемберзькою, донькою його сестри Антуанетти та Александра Вюртемберзького. Веслля пройшло у замку Еренбург у Кобурзі 23 грудня 1832. Дітей у подружжя не було, герцогиня мала кілька викиднів.

Мав позашлюбних дітей. Ще до його одруження співачка хору Генрієтта Аделаїда, яку називали Полін Панам, народила герцогу сина:

  • Ернст Август Бельмонт (1809–1832) — лицар фон Галленберг від 1830 року.[16]

Згодом Софі Фермепен де Марто стала матір'ю його доньки:

  • Берта Ернестіна фон Шауенштайн (1817–1896) — дружина свого кузена, Едуарда фон Льовенфельса,[17] мала п'ятеро дітей;

Після розлучення з першою дружиною у герцога народилися сини-близнюки від управительки замком Маргарети Браун:[18]

  • Ернст Альбрехт Бруно (1838—?) — барон фон Брюнек від 1856 року.
  • Роберт Фердинанд (1838—?) — барон фон Брюнек від 1856 року.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Вшанування

[ред. | ред. код]

Генеалогія

[ред. | ред. код]
Франц Саксен-Кобург-Заальфельдський
 
Анна Софія Шварцбург-Рудольштадт
 
Фердинанд Альбрехт II
 
Антуанетта Амалія Брауншвейг-Вольфенбюттельська
 
Генріх XXIX
 
Софія Теодора Кастелл-Ремлінгенська
 
Георг Август Ербах-Шонберг
 
Фердинанда Генрієтта Штольберг-Ґедернська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ернст Фрідріх Саксен-Кобург-Заальфельдский
 
 
 
 
 
Софія Антонія Брауншвейг-Вольфенбюттельська
 
 
 
 
 
Генріх XXIV
 
 
 
 
 
Кароліна Ернестіна Ербах-Шонберзька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Франц Саксен-Кобург-Заальфельдський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Августа Ройсс цу Еберсдорф
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ернст
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Encyclopædia Britannica
  2. ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
  3. ↑ а б Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ 1911 Encyclopædia Britannica/Ernest I.[1] (англ.)
  5. ↑ а б Відомі кобуржці. Герцог Ернст I. [2] (нім.)
  6. ↑ а б в г д е ж August Beck: Ernst I.: Herzog Ernst Anton Karl Ludwig von Sachsen-Koburg-Gotha. In: Allgemeine Deutsche Biographie. Band 6, Duncker & Humblot, Leipzig 1877, стор. 313–317. [3] (нім.)
  7. ↑ Історія замку Розенау. [4] (нім.)
  8. ↑ а б Війна 1812 року. Біографічний довідник. Ернст Саксен-Кобурзький. [5] (рос.)
  9. ↑ Olivier Defrance, Léopold Ier et le clan Cobourg, Bruxelles, Racine, 2004. ISBN 978-2-87386-335-7. — стор. 27.
  10. ↑ Наполеон і революція. Ернст Антон Карл Людвіг (1784—1844). [6]
  11. ↑ Історія Еренбурзького палацу. [7] (нім.)
  12. ↑ Саксен-Кобурзький талер 1827 року. [8] (англ.)
  13. ↑ Im Zeichen von Veste & «Mohr»: Städtische Symbole und Geschichtskultur am Beispiel Coburgs. Inauguraldissertation. Hubertus Habel. [9] (нім.)
  14. ↑ Офіційний сайт замку Грайнбург. Історія. [10] (нім.)
  15. ↑ а б в Ернст І, герцог Саксен-Кобург-Готський. [11] (англ.)
  16. ↑ Panam, Madame Pauline-Adelaide Alexandre. Mémoires d'une jeune Grecque. Madame Pauline-Adélaide Alaexandre Panam, contre S. A. Sérenissime Le Prince-Régnant de Saxe-Cobourg. 2 Bände. Paris, chez L'Auteur, Brissot-Thivars, 1823. [12] (нім.)
  17. ↑ Позашлюбний син великої княгині Російської імперії Анни Федорівни, уродженої Юліани Саксен-Кобург-Заальфельдської, від дрібного французького шляхтича Жюля де Сеньо.
  18. ↑ Маргарета Браун. [13] (англ.)
  19. ↑ Номер Ернст I У Кобурзькому палаці-готелі. [14] (рос.)
  20. ↑ Кобурзький палац. [15] (рос.)

Література

[ред. | ред. код]
  • Carl-Christian Dressel: Die Entwicklung von Verfassung und Verwaltung in Sachsen-Coburg 1800—1826 im Vergleich. Duncker & Humblot Berlin 2007, ISBN 978-3-428-12003-1.
  • Heide Schulz: Freue Dich, Coburg. Die Ode H. C. A. Eichstädts zum Royal Wedding 1840, in: Coburger Geschichtsblätter 20, 2012, стор. 25–54, ISSN 0947-0336.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ернст_I_(герцог_Саксен-Кобург-Готи)&oldid=43123950