Захаркін Іван Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Захаркін Іван Григорович
Народився27 січня 1889(1889-01-27)
Тюріноd, Шацький повітd, Рязанська губернія, Російська імперія
Помер15 жовтня 1944(1944-10-15)[1] (55 років)
Одеса, Українська РСР, СРСР
·автомобільна аварія
ПохованняДругий християнський цвинтар
Країна Російська імперія
 Російська республіка
 РРФСР
 СРСР
Діяльністьвійськовослужбовець
Alma materВійськова академія імені М. В. Фрунзе
Знання мовросійська
УчасникПерша світова війна, Громадянська війна в Росії, вторгнення СРСР до Польщі (1939) і німецько-радянська війна
Військове званнягенерал-полковник
ПартіяКПРС
Нагороди
орден Червоного Прапора орден Червоного Прапора орден Червоного Прапора орден Червоного Прапора орден Суворова 2 ступеня орден Червоної Зірки медаль «За оборону Москви» Георгієвський хрест IV ступеня медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії» Георгіївський хрест
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Захаркін.
Могили генерал-полковника Івана Захаркіна і віце-адмірала Гаврила Жукова на Другому Християнському кладовищі в Одесі

Іва́н Григо́рович Заха́ркін (27 січня 1889(1889-01-27), Тюріноd, Шацький повітd, Рязанська губернія, Російська імперія — 15 жовтня 1944(1944-10-15), Одеса) — радянський військовий діяч, генерал-полковник (1943), командувач військ Одеського військового округу. Депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 25 січня 1889(18890125) року в селянській родині в селі Тюрино, тепер Шацького району Рязанської області, Росія. У російській імператорській армії з 1910 року, служив рядовим і старшим унтер-офіцером, після демобілізації в травні 1914 року працював робітником у місті Новочеркаську.

У серпні 1914 року мобілізований у діючу армію. Учасник Першої світової війни на Південно-Західному фронті в Галичині. Служив на посаді старшого унтер-офіцера піхотного полку. У жовтні 1914 року був поранений, нагороджений Георгіївським хрестом 4-го ступеня. У 1915 році, перебуваючи в госпіталі (Брянська губернія) після поранення, здав екстерном повний курс реального училища, після чого був зарахований в 3-тю Московську школу прапорщиків, яку закінчив у травні 1916 року. З червня 1916 до лютого 1918 року воював на Південно-Західному фронті на посадах молодшого офіцера взводу і роти, потім — начальника кулеметної команди. У лютому 1918 року направлений до Москви як представник свого полку. Член РКП(б) з 1918 року.

У Червоній армії з 1918 року. У роки громадянської війни воював на Південному фронті: командир батальйону, полку, бригади. У листопаді 1918 року був поранений і вибув з фронту. З 1920 року був у розпорядженні Вищої ради народного господарства РРФСР.

У 1921 році закінчив Військову академію РСЧА. Служив начальником оперативного управління штабу Вітебського району, начальником оперативного відділу штабу Північно-Кавказького військового округу, начальником штабу 15-го стрілецького корпусу, командиром 66-го стрілецького полку, начальником відділу бойової підготовки штабу Приволзького військового округу, начальником піхотної школи в місті Ульяновську.

У 1930 році закінчив курси партполітпідготовки командирів-одноначальників при Військово-політичній академії. З квітня 1930 року — командир і комісар 64-ї стрілецької дивізії, з листопада 1931 року — викладач Військової академії імені Фрунзе.

З липня 1937 року — начальник штабу Київського військового округу. З травня 1938 року — начальник штабу Харківського військового округу.

26 червня 1938 року був обраний депутатом Верховної Ради УРСР першого скликання по Петропавлівській виборчій окрузі № 217 Дніпропетровської області.

З липня 1938 року по серпень 1941 року — заступник командувача військ Московського військового округу.

У 1939 році брав участь у Польському поході Червоної армії на посаді командувача 10-ї армії.

Під час німецько-радянській війні з 15 серпня 1941 року — командувач військ 43-ї армії Резервного фронту. З 20 серпня 1941 року — командувач військ 49-ї армії Резервного фронту (з 3 жовтня — у складі Західного фронту). З червня 1943 року — заступник командувача військ Центрального, з 20 жовтня 1943 року — Білоруського фронту.

З 23 березня 1944 року — командувач військ Одеського військового округу, розташованого у прифронтовій зоні. 15 жовтня 1944 року загинув під Одесою в автомобільній катастрофі. Похований в Одесі, на 2-му Християнському кладовищі.

Звання

[ред. | ред. код]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Захаркин Иван Григорьевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • http://encyclopedia.mil.ru/encyclopedia/heroes/USSR/more.htm?id=12104321@morfHeroes [Архівовано 23 лютого 2022 у Wayback Machine.]
  • Велика Вітчизняна. Командарми. Військовий біографічний словник. Під загальною ред. Вожакина — Москва; Жуковський: Кучково поле, 2005.
  • Захаркін Іван Григорович: облікова картка й автобіографія депутата Верховної Ради УРСР // ЦДАВО України, ф. Р-1, оп. 31, спр. 3, арк. 258.
  • Список депутатів Верховної Ради УРСР першого скликання, обраних 26 червня 1938 року // ЦДАВО України, ф. Р-1, оп. 31, спр. 2, арк. 48.
  • Список депутатів, обраних до Верховної Ради УРСР // Вісті [ЦВК УРСР]: газета. — Київ, 1938. — № 148 (5338). — 29 червня. — С. 1.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Захаркін_Іван_Григорович&oldid=41873706