Зоїл (філософ)
| Зоїл | ||||
|---|---|---|---|---|
| дав.-гр. Ζωίλος | ||||
| Народження |
400 до н. е. Амфіполіс, Амфіполіс[d], Серрес, Центральна Македонія, Македонія та Фракіяd, Греція | |||
| Смерть |
320 до н. е. Хіос | |||
| Знання мов |
| |||
| Діяльність |
| |||
| Літературний напрям | Кініки | |||
| Зазнав впливу |
| |||
| Історичний період | елліністичний період | |||
|
| ||||
 Зоїл у Вікісховищі | ||||
Зоїл (дав.-гр. Ζωίλος; 400 до н. е., Амфіполіс, Македонія та Фракіяd — 320 до н. е., Хіос) — оратор, грецький філософ (кінік), літературний критик IV—III століть до н. е., родом з Амфіполя, що у Фракії, звідки й один з його епітетів: «фракійський раб». З часу римських поетів століття Августа, Зоїл — загальне ім'я критика заздрісного, в'їдливого і дріб'язкового.
Характер і зовнішність[ред. | ред. код]
Цікаві відомості збереглися у римського письменника I—II століть Клавдія Еліана:
|
Зоїл з Амфіполя, який писав проти Гомера, Платона та інших, був учнем Полікрата, а сам Полікрат написав звинувачувальний твір проти Сократа. Зоїла називали «риторичним псом». А виглядав у нього був ось який: мав відпущену бороду, наголо стриг голову і носив до колін гіматій. Про людей відгукувався тільки погано, умів ставати для багатьох ненависним і був страшенно уїдливий. Якось один із філософів запитав його, чому він усім говорить прикрі речі, і почув відповідь: «Бо я не можу, як мені того хочеться, зробити їм зло». | 
|
— [1] | ||
Зоїл — критик Гомера[ред. | ред. код]
За насмішки і знущання над Гомером Зоїл був прозваний «Бичем Гомера» (Όμηρομάσιξ); називали його також «собакою красномовства». Наскільки можна судити за вцілілими, досить численними, його критичними зауваженнями, за назвами його творів і суджень про нього Лонгіна і Порфирія, стародавніх знавців літератури, Зоїл належав до числа софістів допитливих, дотепних, але які дуже мало розуміються на поезії і зовсім не враховують, оцінюючи давні поетичні твори, світогляду і смаків суспільства, для якого твору ці спочатку й призначалися.
В гніві на ахеян Аполлон метає свої смертоносні стріли спочатку в мулів і собак (Іл. I, 50); на думку Зоїла — це непристойний наговір на божество, «бо чим завинили перед ним мули і собаки»? При звістці про смерть Патрокла, Ахілл віддається безмірній скорботі і обливається слізьми (Іл. XVIII, 22-35); слідом за Платоном Зоїл повторює, що смерть не слід вважати злом, що сльози і розпач — доля жінок; «навіть Гекуба, при вигляді тягнутого за колісницею тіла Гектора, не виявляє такої несамовитості, якою Гомер наділяє тут свого героя».
У зображенні Пріама, який випрошує в Ахілла останки сина, Зоїл знаходив кілька невідповідностей: Гермес не проводжав Пріама до Ахіллового шатра, троянський старець запасся раніше пропуском від Ахілла. Пріам і Ахілл не могли говорити так, як вони говорять у Гомера; але безглуздіше всього втручання в справу Аполлона, з метою зберегти нетлінним труп Гектора (XXIV, 470 сл.).
Про Діомеда поет повідомляє, що Афіна «полум'я йому від щита та шолома запалила незгасне» (V, 4). «Це верх безглуздя, — вигукує Зоїл — Що ж станеться з героєм? Він повинен негайно перетворитися на попіл». Ці й подібні приклади Зоїлової критики Гомера не більш дивні, ніж багато зауважень Платона проти царя поетів; в тому ж напрямку критикували гомерівські поеми Арістотель і граматики александрійські, попередником яких був Зоїл.
Від інших критиків того ж роду він відрізнявся, ймовірно, лише більшою наполегливістю в пошуку всіляких недоліків у Іліаді й Одіссеї. Пліній Старший дві книги своєї «Природної історії» склав за Зоїлом; Лонгін вважав вельми дотепним вираз Зоїла: «ті поросята» про супутників Одіссея, перетворених Цирцеєю на свиней. Викривачі Гомера з'являються в літературі вже з VII століття до н. е.; але вони виступали в інтересах моралі та релігійного спіритуалізму, а Зоїл — викривач Гомера в ім'я здорового глузду.
Образ Зоїла в літературі[ред. | ред. код]
Ім'я «Зоїл», як загальне ім'я для позначення недоброзичливого і дошкульного критика, набуло поширення в російській літературі XIX століття. Наприклад, широко відома епіграма Федора Тютчева «Нехай від заздрості серця зоїлів ниють…». У Пушкіна згадується в поемі «Руслан і Людмила». У повісті «Панночка-селянка»: «Агломан зносив критику так само нетерпляче, як і наші журналісти. Він скаженів і прозвав свого зоїла ведмедем провінціялом». Присутній Зоїл також у відомій епіграмі Пушкіна:
Охотник до журнальной драки,
Сей усыпительный зоил
Разводит опиум чернил
Слюною бешеной собаки.1824
Образ Зоїла також присутній і в Г. Р. Державіна в оді «Феліца»:
Что будто самым крокодилам,
Твоих всех милостей зоилам,
Всегда склоняешься простить.
У театральній рецензії І. А. Крилова "Примітка на комедію «Сміх і горе» (1793 рік) є такі рядки: Якби лайка безграмотних зоїлів визначала падіння творів, то, анітрохи не вагаючись, поставив я мого автора поряд з двома або трьома дріб'язковими волокітами Пегаса, яких імені не згадую тільки для того, щоб не зруйнувати спокійною невідомості, котрою ці добродушні люди насолоджуються в нагороду за свою авторську невтомність. Але мене не упереджує ні те, ні інше: зоїли не були задоволені Расіновою Федрою, лаяли Мольєрового Тартюфа і Мізантропа…
Пізніше, у XX столітті, Акутаґава Рюноске використовував ім'я «Зоїл» у фантастичному оповіданні «Мензура Зоїлі». У ньому був описаний однойменний прилад для вимірювання художньої цінності творів.
У пісні радянського барда Юлія Кіма «Про чарівну силу мистецтва» є рядки:
|
|
...Щоб суто покарати нікчемного зоїла, В залізо руки закувати — щоб хули не клав. Оригінальний текст (рос.) ...Дабы сугубо наказать презренного зоила, В желе́зы руки заковать — дабы хулы не клал. |
|
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Клавдій Еліан, 2020, с. 219—220, XI.10.
Література[ред. | ред. код]
- ВТ-ЭСБЕ+ // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
- Шталь И. В. Логический предел софистического метода литературной критики (Зоил из Амфиполя) // Древнегреческая литературная критика. М.: Наука, 1975. — С. 335—360.
- Fàbricii, «Bibiliotheca Graeca» (I, 550 sq.);
- Lehrs, Karl. «De Aristarchi studiis Homericis» (III, 9).
- Клавдій Еліан. Строкаті історії / Переклад з давньогрецької, передмова Дзвінки Коваль. — Львів : Апріорі, 2020. — 320 с. — ISBN 978-617-629-495-5.
Посилання[ред. | ред. код]
- Словник «Античні письменники» [Архівовано 21 жовтня 2020 у Wayback Machine.]