Качарава Тимур Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тимур Володимирович Качарава
рос. Тимур Владимирович Качарава
груз. თემურ კაჭარავა
Народився21 серпня 1985(1985-08-21)
військове містечко біля Чорнобиля, Київська область, Українська РСР, СРСР
Помер13 листопада 2005(2005-11-13) (20 років)
Санкт-Петербург, Російська Федерація
Похованняс. Стрєльна, Петродворцовий район, Санкт-Петербург, Російська Федерація
ГромадянствоСРСР СРСР
Росія Росія
Національністьгрузин
Діяльністьантифашист, громадський діяч, музикант
Знання мовросійська
БатькоВолодимир Качарава
МатиІрина Качарава

Тимур Володимирович Качарава (рос. Тимур Владимирович Качарава; груз. თემურ კაჭარავა; 21 серпня 1985, військове містечко, Київська область — 13 листопада 2005, Санкт-Петербург) — російський музикант, фотограф і антифашистський активіст грузинського походження, один з організаторів руху «Їжа замість бомб» у Санкт-Петербурзі. Убитий ввечері 13 листопада 2005 року внаслідок нападу членів російського націонал-соціалістичного угруповання.

Біографія

[ред. | ред. код]

Тимур народився в сім'ї полковника запасу Володимира Качарава та вчительки німецької мови Ірини Качарава в гарнізонному містечку недалеко від Чорнобиля. У зв'язку зі зміною місця служби батька сім'я кілька разів змінювала місце проживання.[1]

З чотирнадцяти років Тимур захоплювався музикою в стилі хардкор. У 2003 році він став одним із творців політизованого хардкор-гурту Sandinista!, був його лідером і гітаристом (єдиний альбом гурту було записано вже після вбивства Качарави). Влітку 2005 року в складі гурту Distress він брав участь у турне Швецією, де група зіграла 5 концертів.[2]

Тимур навчався на 4-му курсі філософського факультету Санкт-Петербурзького державного університету.[2] Ще в підлітковому віці він зацікавився філософією хардкору — став пацифістом, вегетаріанцем, одяг купував тільки в секонд-хенді (вважав, що не можна занадто багато платити за «ганчірки»).[1]

Тимур був активним учасником антифашистської та анархічної спільноти Санкт-Петербурга, неодноразово брав участь в антифашистських демонстраціях. Він був одним з організаторів руху «Їжа замість бомб» у Санкт-Петербурзі, учасники якого готували їжу для безхатченків і годували їх на Володимирській площі; у зв'язку з цією діяльністю він отримував погрози від неонацистів.[1]

Убитий 13 листопада 2005 року. Похований на кладовищі в селищі Стрєльна під Санкт-Петербургом.

Убивство і розслідування

[ред. | ред. код]

Напад

[ред. | ред. код]

За словами свідків, 13 листопада 2005 року, близько 19:00, на площі Повстання Санкт-Петербурга, біля входу в магазин «Буквоїд», на Качараву і його приятеля Максима Згібая напали кілька коротко стрижених молодих людей із ножами, які кричали «Антиантифа». Качарава отримав шість ножових поранень у шию, від яких помер. Згібай, який встиг забігти до торговельного залу, дістав черепно-мозкову травму і поранення грудної клітини й був госпіталізований у важкому стані.[3]

Смерть Качарави викликала великий суспільний резонанс як убивство на ґрунті нацизму і політичних переконань.[4] Студентами університету було зібрано понад три тисячі підписів під петицією до Володимира Путіна з вимогою знайти вбивць.[5] За фактом вбивства було порушено кримінальну справу.

У грудні 2005 року було заарештовано підозрюваних у скоєнні вбивства, які незабаром почали давати свідчення. Однак організатора нападу не затримали та оголосили у федеральний розшук.

31 липня 2007 року колегія присяжних Міського суду Санкт-Петербурга винесла вердикт, визнавши доведеною участь у нападі семи підсудних. Одного з підсудних, Олександра Шабаліна, визнали винним у вбивстві Качарави й нанесенні ножових поранень Згібаю.

7 серпня 2007 року було ухвалено вирок, четверо нападників отримали від 2 до 12 років позбавлення волі, троє отримали умовні терміни. Шабалін був засуджений до 12 років позбавлення волі в колонії суворого режиму за статтями 105 КК РФ (убивство) і 282 КК РФ (збудження національної, расової або релігійної ворожнечі). Водночас усіх нападників було визнано винними в розпалюванні національної, расової чи релігійної ворожнечі. Заступник прокурора міста зазначив: «Обвинувачені навіть і не заперечують того, що були готові напасти на будь-яку групу антифашистів. Качарава і Згібай виявилися найбільш зручними жертвами».[6]

Обвинувальний вирок у справі про вбивство Тимура Качарави правозахисники назвали найбільш значущою перемогою в російських судах у 2007 році.[7]

У грудні 2018 року Смольнинським районним судом Санкт-Петербурга до 1,5 років колонії загального режиму було засуджено Олександра Зеніна, який тривалий час переховувався від слідства і був затриманий у лютому 2018 року. Він зізнався, що розробив план нападу; також, за даними слідства, він брав участь у нападі та завдав Качараві удар ногою по голові. У результаті Зеніну висунули обвинувачення за статтею 282, частина 2.[8][9]

Пам'ять

[ред. | ред. код]

У червні 2007 року в Санкт-Петербурзі у творчому центрі «ПікАрт» у рамках проєкту «Зі світом по Пітеру» проходила фотовиставка Тимура Качарави. Виставка була названа за однією з фотографій, зробленою Тимуром за 3 місяці до загибелі, на якій зображено напис на стіні «Don't kill me I'm in love».[10]

11 листопада 2007 року в багатьох містах Росії та інших країн світу (Франція, США, Велика Британія, Білорусь, Україна, Литва, Румунія) пройшли акції руху «Їжа замість бомб» пам'яті Тимура.[11][12][13]

Місце біля входу в магазин «Буквоїд» на площі Повстання стало місцем проведення щорічних акцій пам'яті Тимура 13 листопада.[14][15][16] Там же, 20 січня 2009 року, розпочалася хода в пам'ять про вбитих напередодні в Москві Станіслава Маркелова та Анастасію Бабурову.[17]

13 листопада 2011 року активісти на Дзвінковій вулиці заклеїли вивіски з її назвою написами «вулиця Тимура Качарави (колишня Дзвінкова)».[18]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в Артём Костюковский (8 жовтня 2006). Тимка (рос.). «Огонёк», № 40. Архів оригіналу за 15 березня 2020. Процитовано 31 липня 2019. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |datepublished= (довідка)
  2. а б Скинхеды убили питерского рок-музыканта (рос.). KM.RU. Архів оригіналу за 15 березня 2020. Процитовано 31 липня 2019.
  3. В центре Петербурга убит студент (рос.). Вести. 14 листопада 2005. Архів оригіналу за 2 травня 2013. Процитовано 19 серпня 2008.
  4. Анна Плотникова (21 листопада 2005). Антифашистское движение в России (рос.). Портал «Го́лоса Америки». Архів оригіналу за 7 квітня 2012. Процитовано 19 серпня 2008.
  5. Владимира Путина просят проконтролировать. Поиск убийц Тимура Качаравы (рос.). «Коммерсантъ-Санкт-Петербург» № 229. 6 грудня 2005. Архів оригіналу за 3 вересня 2012. Процитовано 19 серпня 2008.
  6. Осуждены убийцы антифашиста Тимура Качаравы (рос.). Коммерсант.ru. 7 серпня 2007. Архів оригіналу за 15 липня 2015. Процитовано 19 грудня 2018.
  7. Правозащитники составили рейтинг наиболее значимых побед в российских судах в минувшем году (рос.). «Эхо Москвы в Санкт-Петербурге». 15 січня 2008. Архів оригіналу за 16 січня 2008. Процитовано 19 серпня 2008.
  8. Фигурант дела об убийстве антифашиста Тимура Качаравы осуждён на 1,5 года (рос.). Коммерсантъ Санкт-Петербург. 19 грудня 2018. Архів оригіналу за 20 грудня 2018. Процитовано 19 грудня 2018.
  9. Вера Черенева (19 грудня 2018). В Петербурге осуждён участник смертельного нападения на антифашиста (рос.). Российская газета. Архів оригіналу за 20 грудня 2018. Процитовано 19 грудня 2018.
  10. На Невском проспекте открылась фотовыставка Тимура Качаравы (рос.). REGNUM-Балтика. 6 червня 2007. Архів оригіналу за 8 травня 2013. Процитовано 19 серпня 2008.
  11. Вчера состоялась международная акция памяти антифашиста Тимура Качаравы, убитого два года назад (рос.). Новая газета. 12 грудня 2007. Архів оригіналу за 12 листопада 2007. Процитовано 6 квітня 2022.
  12. Акция Food Not Bombs памяти Тимура Качаравы в Париже (рос.). Индимедиа. 12 листопада 2007. Архів оригіналу за 7 квітня 2012. Процитовано 19 червня 2008.
  13. Памяти Тимура Качаравы (рос.). ПолитПортал. 13 листопада 2007. Процитовано 19 серпня 2008.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  14. Повідомлення «Ехо Москвы в Санкт-Петербурге». (рос.) 13 листопада 2008: 9:27[недоступне посилання], 17:59[недоступне посилання], 20:22
  15. «Я без Тимки как без рук»: что об убитом антифашисте Тимуре Качараве говорят его мать и петербуржцы, пришедшие на ежегодную акцию памяти (рос.). Бумага. 14 листопада 2012. Архів оригіналу за 1 березня 2020. Процитовано 1 березня 2020.
  16. Портреты убитого антифашиста Качаравы поставили вдоль Лиговского. Его убийца два года как на свободе (рос.). Фонтанка.ру. 13 листопада 2019. Архів оригіналу за 1 березня 2020. Процитовано 1 березня 2020.
  17. В Петербурге в память о Маркелове и Бабуровой зажгут свечи (рос.). Росбалт-Петербург. 20 січня 2009. Архів оригіналу за 7 квітня 2012. Процитовано 7 вересня 2009.
  18. Колпаков, Павел (13 листопада 2011). Друзья убитого антифашиста переименовали петербургскую улицу в его честь (рос.). Мой район. Архів оригіналу за 15 листопада 2011. Процитовано 15 листопада 2011.

Посилання

[ред. | ред. код]