Качарава Тимур Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тимур Володимирович Качарава
рос. Тимур Владимирович Качарава
груз. თემურ კაჭარავა
Народився21 серпня 1985(1985-08-21)
військове містечко біля Чорнобиля, Київська область, Українська РСР, СРСР
Помер13 листопада 2005(2005-11-13) (20 років)
Санкт-Петербург, Російська Федерація
Похованняс. Стрєльна, Петродворцовий район, Санкт-Петербург, Російська Федерація
ГромадянствоСРСР СРСР
Росія Росія
Національністьгрузин
Діяльністьантифашист, громадський діяч, музикант
Знання мовросійська
БатькоВолодимир Качарава
МатиІрина Качарава

Тимур Володимирович Качарава (рос. Тимур Владимирович Качарава; груз. თემურ კაჭარავა; 21 серпня 1985, військове містечко, Київська область — 13 листопада 2005, Санкт-Петербург) — російський музикант, фотограф і антифашистський активіст грузинського походження, один з організаторів руху «Їжа замість бомб» у Санкт-Петербурзі. Убитий ввечері 13 листопада 2005 року внаслідок нападу членів російського націонал-соціалістичного угруповання.

Біографія

[ред. | ред. код]

Тимур народився в сім'ї полковника запасу Володимира Качарава та вчительки німецької мови Ірини Качарава в гарнізонному містечку недалеко від Чорнобиля. У зв'язку зі зміною місця служби батька сім'я кілька разів змінювала місце проживання.[1]

З чотирнадцяти років Тимур захоплювався музикою в стилі хардкор. У 2003 році він став одним із творців політизованого хардкор-гурту Sandinista!, був його лідером і гітаристом (єдиний альбом гурту було записано вже після вбивства Качарави). Влітку 2005 року в складі гурту Distress він брав участь у турне Швецією, де група зіграла 5 концертів.[2]

Тимур навчався на 4-му курсі філософського факультету Санкт-Петербурзького державного університету.[2] Ще в підлітковому віці він зацікавився філософією хардкору — став пацифістом, вегетаріанцем, одяг купував тільки в секонд-хенді (вважав, що не можна занадто багато платити за «ганчірки»).[1]

Тимур був активним учасником антифашистської та анархічної спільноти Санкт-Петербурга, неодноразово брав участь в антифашистських демонстраціях. Він був одним з організаторів руху «Їжа замість бомб» у Санкт-Петербурзі, учасники якого готували їжу для безхатченків і годували їх на Володимирській площі; у зв'язку з цією діяльністю він отримував погрози від неонацистів.[1]

Убитий 13 листопада 2005 року. Похований на кладовищі в селищі Стрєльна під Санкт-Петербургом.

Убивство і розслідування

[ред. | ред. код]

Напад

[ред. | ред. код]

За словами свідків, 13 листопада 2005 року, близько 19:00, на площі Повстання Санкт-Петербурга, біля входу в магазин «Буквоїд», на Качараву і його приятеля Максима Згібая напали кілька коротко стрижених молодих людей із ножами, які кричали «Антиантифа». Качарава отримав шість ножових поранень у шию, від яких помер. Згібай, який встиг забігти до торговельного залу, дістав черепно-мозкову травму і поранення грудної клітини й був госпіталізований у важкому стані.[3]

Смерть Качарави викликала великий суспільний резонанс як убивство на ґрунті нацизму і політичних переконань.[4] Студентами університету було зібрано понад три тисячі підписів під петицією до Володимира Путіна з вимогою знайти вбивць.[5] За фактом вбивства було порушено кримінальну справу.

У грудні 2005 року було заарештовано підозрюваних у скоєнні вбивства, які незабаром почали давати свідчення. Однак організатора нападу не затримали та оголосили у федеральний розшук.

Суд

[ред. | ред. код]

31 липня 2007 року колегія присяжних Міського суду Санкт-Петербурга винесла вердикт, визнавши доведеною участь у нападі семи підсудних. Одного з підсудних, Олександра Шабаліна, визнали винним у вбивстві Качарави й нанесенні ножових поранень Згібаю.

7 серпня 2007 року було ухвалено вирок, четверо нападників отримали від 2 до 12 років позбавлення волі, троє отримали умовні терміни. Шабалін був засуджений до 12 років позбавлення волі в колонії суворого режиму за статтями 105 КК РФ (убивство) і 282 КК РФ (збудження національної, расової або релігійної ворожнечі). Водночас усіх нападників було визнано винними в розпалюванні національної, расової чи релігійної ворожнечі. Заступник прокурора міста зазначив: «Обвинувачені навіть і не заперечують того, що були готові напасти на будь-яку групу антифашистів. Качарава і Згібай виявилися найбільш зручними жертвами».[6]

Обвинувальний вирок у справі про вбивство Тимура Качарави правозахисники назвали найбільш значущою перемогою в російських судах у 2007 році.[7]

У грудні 2018 року Смольнинським районним судом Санкт-Петербурга до 1,5 років колонії загального режиму було засуджено Олександра Зеніна, який тривалий час переховувався від слідства і був затриманий у лютому 2018 року. Він зізнався, що розробив план нападу; також, за даними слідства, він брав участь у нападі та завдав Качараві удар ногою по голові. У результаті Зеніну висунули обвинувачення за статтею 282, частина 2.[8][9]

Пам'ять

[ред. | ред. код]

У червні 2007 року в Санкт-Петербурзі у творчому центрі «ПікАрт» у рамках проєкту «Зі світом по Пітеру» проходила фотовиставка Тимура Качарави. Виставка була названа за однією з фотографій, зробленою Тимуром за 3 місяці до загибелі, на якій зображено напис на стіні «Don't kill me I'm in love».[10]

11 листопада 2007 року в багатьох містах Росії та інших країн світу (Франція, США, Велика Британія, Білорусь, Україна, Литва, Румунія) пройшли акції руху «Їжа замість бомб» пам'яті Тимура.[11][12][13]

Місце біля входу в магазин «Буквоїд» на площі Повстання стало місцем проведення щорічних акцій пам'яті Тимура 13 листопада.[14][15][16] Там же, 20 січня 2009 року, розпочалася хода в пам'ять про вбитих напередодні в Москві Станіслава Маркелова та Анастасію Бабурову.[17]

13 листопада 2011 року активісти на Дзвінковій вулиці заклеїли вивіски з її назвою написами «вулиця Тимура Качарави (колишня Дзвінкова)».[18]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Артём Костюковский (8 жовтня 2006). Тимка (рос.). «Огонёк», № 40. Архів оригіналу за 15 березня 2020. Процитовано 31 липня 2019. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |datepublished= (довідка)
  2. ↑ а б Скинхеды убили питерского рок-музыканта (рос.). KM.RU. Архів оригіналу за 15 березня 2020. Процитовано 31 липня 2019.
  3. ↑ В центре Петербурга убит студент (рос.). Вести. 14 листопада 2005. Архів оригіналу за 2 травня 2013. Процитовано 19 серпня 2008.
  4. ↑ Анна Плотникова (21 листопада 2005). Антифашистское движение в России (рос.). Портал «Го́лоса Америки». Архів оригіналу за 7 квітня 2012. Процитовано 19 серпня 2008.
  5. ↑ Владимира Путина просят проконтролировать. Поиск убийц Тимура Качаравы (рос.). «Коммерсантъ-Санкт-Петербург» № 229. 6 грудня 2005. Архів оригіналу за 3 вересня 2012. Процитовано 19 серпня 2008.
  6. ↑ Осуждены убийцы антифашиста Тимура Качаравы (рос.). Коммерсант.ru. 7 серпня 2007. Архів оригіналу за 15 липня 2015. Процитовано 19 грудня 2018.
  7. ↑ Правозащитники составили рейтинг наиболее значимых побед в российских судах в минувшем году (рос.). «Эхо Москвы в Санкт-Петербурге». 15 січня 2008. Архів оригіналу за 16 січня 2008. Процитовано 19 серпня 2008.
  8. ↑ Фигурант дела об убийстве антифашиста Тимура Качаравы осуждён на 1,5 года (рос.). Коммерсантъ Санкт-Петербург. 19 грудня 2018. Архів оригіналу за 20 грудня 2018. Процитовано 19 грудня 2018.
  9. ↑ Вера Черенева (19 грудня 2018). В Петербурге осуждён участник смертельного нападения на антифашиста (рос.). Российская газета. Архів оригіналу за 20 грудня 2018. Процитовано 19 грудня 2018.
  10. ↑ На Невском проспекте открылась фотовыставка Тимура Качаравы (рос.). REGNUM-Балтика. 6 червня 2007. Архів оригіналу за 8 травня 2013. Процитовано 19 серпня 2008.
  11. ↑ Вчера состоялась международная акция памяти антифашиста Тимура Качаравы, убитого два года назад (рос.). Новая газета. 12 грудня 2007. Архів оригіналу за 12 листопада 2007. Процитовано 6 квітня 2022.
  12. ↑ Акция Food Not Bombs памяти Тимура Качаравы в Париже (рос.). Индимедиа. 12 листопада 2007. Архів оригіналу за 7 квітня 2012. Процитовано 19 червня 2008.
  13. ↑ Памяти Тимура Качаравы (рос.). ПолитПортал. 13 листопада 2007. Процитовано 19 серпня 2008.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  14. ↑ Повідомлення «Ехо Москвы в Санкт-Петербурге». (рос.) 13 листопада 2008: 9:27[недоступне посилання], 17:59[недоступне посилання], 20:22
  15. ↑ «Я без Тимки как без рук»: что об убитом антифашисте Тимуре Качараве говорят его мать и петербуржцы, пришедшие на ежегодную акцию памяти (рос.). Бумага. 14 листопада 2012. Архів оригіналу за 1 березня 2020. Процитовано 1 березня 2020.
  16. ↑ Портреты убитого антифашиста Качаравы поставили вдоль Лиговского. Его убийца два года как на свободе (рос.). Фонтанка.ру. 13 листопада 2019. Архів оригіналу за 1 березня 2020. Процитовано 1 березня 2020.
  17. ↑ В Петербурге в память о Маркелове и Бабуровой зажгут свечи (рос.). Росбалт-Петербург. 20 січня 2009. Архів оригіналу за 7 квітня 2012. Процитовано 7 вересня 2009.
  18. ↑ Колпаков, Павел (13 листопада 2011). Друзья убитого антифашиста переименовали петербургскую улицу в его честь (рос.). Мой район. Архів оригіналу за 15 листопада 2011. Процитовано 15 листопада 2011.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Качарава_Тимур_Володимирович&oldid=43525292