Голос Америки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Голос Америки
VOAlogo.png

Тип ЗМІ Інтернаціональна система телерадіомовлення
Країна США
Власник Уряд США
Рік заснування 1942 р.
Головний офіс Вашингтон, округ Колумбія

Веб-сторінка: http://www.voanews.com/ www.ukrainian.voanews.com/

"Голос Америки" (англ. Voice of America, скор. VOA) — інтернет видання, телеканал та радіостанція зі штаб-квартирою у Вашингтоні (США), що веде мовлення англійською та 45 іншими мовами. Основу ефіру «Голосу Америки» становлять новини, інформаційні та культурні програми.

Історія виникнення[ред.ред. код]

Радіостанція «Голос Америки» вперше вийшла в ефір 24 лютого 1942 року. «Ми будемо говорити про Америку і війну, новини можуть бути добрими чи поганими — ми будемо повідомляти вам правду», — такими словами радіостанція почала мовлення. «Голос Америки» створювався на противагу геббельсівській пропагандистській машині. За американськими законами державним радіостанціям забороняється здійснювати мовлення безпосередньо для американських громадян. Метою цього є спроба захистити громадян США від пропагандистських заяв свого власного уряду[1][2].

Приватне короткохвильове радіомовлення в Америці[ред.ред. код]

До Другої світової війни всі американські короткохвильові станції були в приватній власності[3]. Відомі короткохвильові мережі, що були під приватним контролем включили в Національну Компанію Телерадіомовлення (NBC)  або її ще називали «Біла мережа», яка мовила на шести мовах[4]. Також ці станції включили в міжнародну мережу Латиноамериканського Системного Телерадіомовлення (Columbia Broadcasting System), яка складалась з 64 станцій, розташованих у 18 різних країнах[5]. Експериментальне мовлення програм почалося в 1930-х роках, було задіяно менше, ніж 12 передавачів[6].

У 1939 році, Федеральна комісія із зв'язку встановила наступну політику: Ліцензіат міжнародної мовної станції надає лише послуги міжнародного мовлення, яке відображатиме культуру цієї країни і яке сприятиме міжнародній добрій волі, взаєморозуміння і співпраці. Будь-яка програма призначена виключно для, і спрямована на аудієнцію в континентальній частині Сполучених Штатів не відповідає вимогам, що пред'являються до цієї служби[7].

Спостерігачі у Вашингтоні розуміли, що це політика задля добросусідства Держдепартаменту. Але багато з них визнали, що це була спроба прямої цензури[8].  

У 1940 році Управління координації Міжамериканських справ, почало свою діяльність разом із напів-незалежним агентством державного департаменту США на чолі з Нельсоном Рокфеллером. Короткохвильові сигнали в Латинську Америку вважалися життєве необхідними і мали велике  значення для боротьби з нацистською пропагандою[9]. Спочатку, Управління координації інформації відправляли релізи кожній станції окремо, але згодом стало зрозуміло, що це неефективний засіб передачі новин[3].

Друга Світова Війна[ред.ред. код]

Ще до японського нападу на Перл-Гарбор, офіс уряду США Координатора Інформації вже розпочав надання військових новин і коментарів, комерційним американським короткохвильовим радіостанціям для використання на добровільній основі[10]. Пряме мовлення програм почалося приблизно через сім тижнів після того, як США долучилась до Другої Світової Війни. Перша передача  почалась з прямого ефіру з Німеччини, цей ефір мав назву Stimmen aus America («Голоси з Америки»), це було 1 лютого 1942 року.  Під час ефіру було проголошено «Бойовий гімн Республіки», він включав в себе зобов'язання: «Сьогодні, і кожен день з цього моменту, ми будемо з вами, з Америки, щоб говорити про війну. Новини можуть бути хорошими чи поганими для нас, але ми завжди будемо казати вам правду»[11]. Франклін Делано Рузвельт, 32-й президент Сполучених Штатів схвалив цю трансляцію. Драматург Роберт Шервуд, який працював спічрайтером президента, придумав термін «The Voice Of America», щоб описати короткохвильову мережу, яка почалася своє мовлення з 1 лютого, на 270 Медісон-Авеню в Нью-Йорку.

Управління Військовою Інформацією, яке було створено у середині 1942 року, офіційно співпрацювало з «Голосом Америки». Станція «Голос Америки» досягла угоди з британською мовною корпорацією, щоб останні поділилися середніми хвилями передавачів у Великобританії, і мовити в Тунісі, в Північній Африці, Палермо і Барі, та в Італія, коли союзники захопили в ці території. Управління Військовою Інформацією також налаштувати американські радіостанції в Європі[12].

Азіатські передачі почались з одного передавача в Каліфорнії у 1941 році; послуги були розширені шляхом додавання передавачів на Гаваях, і після контр захвату Філіппін[13].

Під кінець війни, «Голос Америки» мав з 39 мовлень на 40 мовах[13]. Програмування транслювалось з продюсерських центрів у Нью-Йорку і Сан-Франциско, з більш ніж 1000 програмами з Нью-Йорка. Мовлення складалось з музики, новин, коментарів[14].

Близько половини послуг «Голосу Америки», у тому числі Арабські Служби, були припинені в 1945 році[15]. Наприкінці 1945 року Голос Америки було підпорядковано Держдепартаменту.

Холодна Війна[ред.ред. код]

У 1947 році «Голос Америки» розпочав мовлення для радянських громадян на російській мові під приводом боротьби з «більш шкідливими примірниками радянської пропаганди, спрямованої проти американських лідерів і політики» з боку радянських ЗМІ, відповідно до трактату Джона Б. Уайтона -  Пропаганда часів Холодної війни[16].  Радянський Союз відповів тим, що почав «глушити» радіопередачі «Голосу Америки» 24 квітня 1949.

Чарльз Таєр очолив «Голос Америки» в 1948-49.

Протягом наступних кількох років, уряд США обговорив кращу роль для «Голосу Америки». Таке рішення було прийнято, щоб використовувати передачі «Голосу Америки», як частину своєї зовнішньої політики по боротьбі з пропагандою Радянського Союзу та інших країн.

Арабська служба відновила мовлення 1 січня 1950 року, з півгодинною програмою. Ця програма збільшилась до 14,5 годин на день, за часів Суецької кризи у 1956 року[15].

У 1952 році «Голос Америки» встановили студії і реле центр на борту переобладнаного катера берегової охорони США, який назвали  «Кур'єр». Його цільова аудиторія була Радянський Союз та інші члени Варшавського договору.

Управління Голосу Америки перейшло від Державного департаменту до Інформаційного Агентства США, яке створили в 1953 році[15], щоб мовити по всьому світу, в тому числі в країни за залізною завісою і в Китайську Народну Республіку (КНР).

У 1950-х і 1960-х роках, «Голос Америки» транслював американський джаз, який був дуже популярний у всьому світі. Наприклад, програма спрямована на Південну Африку в 1956 році, була в ефір щоночі, поряд зі спеціальними програмами, такими як The Newport Jazz Festival. Це було зроблено у зв'язку з гастролями музикантів по США, таких як Діззі Гіллеспі, Луї Армстронг, Дюк Еллінгтон, ці гастролі спонсорувались Державним департаментом[17].

Протягом холодної війни, багато з урядів країн на які відбувалось мовлення «Голосу Америки» почали спонсорувати процес «глушіння» цього мовлення. В 1956 році, Польська Народна Республіка зупинила «глушіння» «Голосу Америки», але Народна Республіка Болгарія продовжувала глушити сигнал аж до 1970-х[18]. КНР глушила трансляцію «Голосу Америки» з 1956 року і аж до 1976 року. Девід Джексон, колишній директор Голосу Америки, зазначив: «Уряд Північної Кореї не глушили нас, але вони намагались тримати людей подалі від прослуховування „Голосу Америки“ за допомогою залякування або гірше, але люди знаходили способи, щоб слухати, незважаючи на труднощі. Вони дуже винахідливі …»[19].

Протягом 1960-х і 1970-х років «Голос Америки» освітлював найважливіші новини епохи, наприклад промову Мартіна Лютера Кінга Молодшого – «Я маю мрію». Першу прогулянку Ніла Армстронга на Місяці. А під час Карибської кризи «Голос Америки» вів цілодобове мовлення іспанською мовою.

На початку 1980-х років «голос Америки» витратив $ 1,3 мільярда на  програму з відновлення та поліпшення трансляції з кращими технічними можливостями. Крім того, в 1980-х роках «Голос Америки» увійшов на телебачення, і транслював  регіональні програми на Кубу, Радіо Марті і ТБ Марті. Куба намагалась глушити мовлення, але США протестували.

У вересні 1980 року «Голос Америки» розпочав мовлення в Афганістані мовою дарі і пушту. В 1982 році «Голос Америки» почав транслювати статті уряду США.

У 1985 році, «Голос Америки Європа» створили, як спеціальний сервіс російською мовою, що передавали через супутник AM, FM, і кабельному по всій Європі. Сервіс транслювався у сучасному форматі, DJ грали в прямому ефірі, були ​​топи музичних хітів, а також новини «Голосу Америки» і локалізовані програми (наприклад, «EuroFax») 24 години на добу. «Голос Америки Європа» зупинив мовлення без попереднього повідомлення громадськості в січні 1997 року, в якості заходу зниження витрат.  Транслювання відновилось у проекті «Голос Америки Express» з 4 липня 1999, який потім став «Голос Америки Music Mix». З 1 листопада 2014 транслюється «Голос Америки 1»(який є ребрендингом «Голос Америки Music Mix»).

У 1989 році Голос Америки почав транслюватись Мандаринською та Кантонською мовами для інформування мільйонів китайців про демократичний рух в країні, в тому числі про демонстрації на площі Тяньяньмень.

Починаючи з 1990 року, США зміцнили міжнародне мовлення, коли створили Бюро Мовлення.

Після холодної війни[ред.ред. код]

Після розпаду радянського блоку у Східній Європі, «Голос Америки» додає багато мовних послуг, щоб впливати на ці регіони. За десятиріччя почали мовити на багатьох мовах: тибетській, курдській (Іран і Ірак), хорватській, сербській, боснійській, македонській і рунді. У 1993 році адміністрація Клінтона радить урізати фінансування Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода, оскільки після холодної інформаційної війни її вплив більше не потрібен в Європі. Цю ідею прийняли дуже холодно, і тоді Клінтон запропонував компроміс – Закон про міжнародне мовлення. Був створена Рада Керування Телерадіомовленням, яка взяла під контроль Раду Міжнародних Мовників, яка раніше фінансувала Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода[20].

У 1994 році президент Клінтон підписав Закон про міжнародне мовлення. Цей закон встановив, що Бюро Міжнародного Мовлення стає частиною Інформаційного Агентства.

У 1994 році «Голос Америки»[21] став першою телерадіомовною службою новин, яка постійно оновлює програми в Інтернеті.  

Скорочення послуг[ред.ред. код]

Арабська служба мовлення була скорочена в 2002 році і замінена новою послугою радіо Близького Сходу, або Радіо Сава, з початковим бюджетом у $ 22 млн. Радіо Сава запропонували в основному західні і близькосхідні популярні пісні з періодичними короткими інформаційними вставками.

У 2004 році, Всесвітня мережа, супутникове телебачення, були об'єднані в «Голос Америки».

У вересні 2008 року, Голос Америки ліквідували службу новин на мові хінді, яка пропрацювала 53 роки[22]. мови хінді після 53 років. Ще раніше, у липні[22] з мовлення пішли радіопрограми російською.  Така ж доля чекала на передачі українською, сербською, македонською та боснійською[23]. Ці скорочення були частиною американського проекту по збільшенню ресурсів задля мовлення в мусульманському світі[22][23].

Оскільки американські інтереси в Південному Судані виросли, у вересні 2010 року «Голос Америки» розпочав мовлення і там, щоб надати безкоштовну інформацію людям[24].

У 2013 році «Голос Америки» закінчив передачі на коротких хвилях і середніх хвилях в Албанії, Грузії, Ірані та Латинської Америки, а також на Близькому Сході та в Афганістані[25]. Це було зроблено у зв'язку зі зменшенням бюджету[25].

На 1 липня 2014 «Голос Америки» скоротив більшу частину своїх передач англійською на коротких хвилях в Азії[26]. Скоротив також короткохвильове мовлення азербайджанською, бенгалі, кхмєрскою, курдського, лао і узбецькою[26]. 11 серпня 2014 року, після 72 років в ефірі закрилась і грецька служба «Голосу Америки»[27][28].

Агентства[ред.ред. код]

«Голос Америки» був частиною декількох агентств. З моменту свого заснування в 1942 році, до 1945 року, він був частиною Управління Військової Інформації, а потім з 1945 по 1953 в якості функції Державного Департаменту. «Голос Америки» був частиною Інформаційного Агентства США в 1953 році. Коли Інформаційне Агентство США було скасовано в 1999 році, «Голос Америки» був поміщений в Раду Керування Мовленням[20]

Закони[ред.ред. код]

Закон Сміта-Мундта[ред.ред. код]

Відповідно до статті 501 Закону Сміта-Мундта 1948, «Голосу Америки» було заборонено транслювати свої передачі для американських громадян до 2013 року[1], коли старий закон модернізували в рамках Закону про національну оборону 2013 року[2]. За мету закону в 1948 році ставили  захист американської громадськості від пропагандистських заходів від власного уряду[29].

Внутрішня політика[ред.ред. код]

Статут «Голоса Америки»[ред.ред. код]

При адміністрації Ейзенхауера в 1959, директор «голосу Амеирки» Гарі Луміс подав формальну заяву, щодо принципів захисту цілісності мовлення "Голосу Америки. 12 липня 1976, принципи були затверджені президентом Джеральдом Фордом. Йде мова: Інтереси Сполучених Штатів подаються через радіо різним народам світу.. Щоб бути ефективним, Голос Америки повинен завоювати увагу і повагу слухачів. Таким чином, ці принципи будуть управляти мовлення  «Голосу Америки»[30].

  1.  «Голос Америки» буде черпати новини тільки із надійного і авторитетного джерела. Новини «Голосу Америки» будуть точними, об'єктивними, і всеосяжними.
  2.  «Голос Америки» представлятиме Америку, а не який-небудь один сегмент американського суспільства, і, отже, буде представляти збалансовану і всеосяжну проекцію значної американської думки та установ.
  3. «Голос Америки» представить політику Сполучених Штатів чітко і ефективно, а також представлятиме відповідальні дискусії і думку про цю політику.

Правило «Два джерела»[ред.ред. код]

За словами колишнього кореспондента «Голосу Америки» Алана Хейла, внутрішня політика «Голосу Америки» така, що будь-яка історія повинна мати два незалежних джерела, або джерелом стає співробітник, який був свідком події[31]

Відділ новин[ред.ред. код]

Голос центральної редакції Америки має сотні журналістів і десятки штатних вітчизняних і зарубіжних кореспондентів, які є співробітниками уряду США або виплачених підрядниками. Вони доповнені сотнями контрактних кореспондентів і стрингерів по всьому світу, які подають інформацію англійською мовою або в однією з інших радіо- і телевізійного мовлення мовою «Голосу Америки».

В кінці 2005 року «Голос Америки» запускає проект «віртуального офісу» в Гонконзі, де журналісти в нічну зміну писали новини для Гонконгу, знаходячись у Вашингтоні. Цей проект був закрит на початку 2008 року.

Короткохвильові частоти[ред.ред. код]

У грудні 2014 року, число передавачів і частот, що використовуються «Голосом Америки» були значно скорочені. «Голос Америки» раніше використовував короткохвильові передачі для покриття деяких областей Африки та Азії. Короткохвильове мовлення раніше робилось наступними мовами: афан, оромо, амхарською, кантонською, китайською, англійською, індонезійською, корейською та суахілі.

Мови[ред.ред. код]

Голос Америки в цей час веде мовлення 45 мовами (мовами, відмічених *, ведеться також телевізійна трансляція):

(У тому числі спеціальною спрощеною англійською)

Число мов мовлення та кількість годин мовлення на кожній мові варіюються залежно від пріоритетів уряду Сполучених Штатів і ситуації у світі. У 2001 році відповідно до інформаційного бюлетеня Міжнародного бюро з телерадіомовлення (IBB) «Голос Америки» транслювався 53 мовами, у тому числі 12 по телебаченню. Наприклад, у липні 2007 «Голос Америки» додав 30 хвилин щоденного мовлення по сомалійському радіо[32].

Мовлення українською[ред.ред. код]

12 грудня 1949 року Голос Америки розпочав мовлення українською на коротких хвилях. В пік холодної війни Українська служба Голосу Америки транслювала по 5 годин радіопрограм на добу, включно з однією годиною для Далекого Сходу РРФСР.

В середині 1992 року, згідно з угодою з Національною радіокомпанією України, крім на коротких хвилях, Голос Америки починає мовити також у внутрішньому радіоефірі України i водночас відкриває корпункт у Києві. В січні 1993 року українське державне телебачення розпочинає трансляцію щотижневого тележурналу Голосу Америки «Вікно в Америку». У грудні 1999 року Голос Америки створює мережу власних кореспондентів в Україні. У грудні 2004 року, після низки прямих включень з «5-им каналом» під час Помаранчевої революції, дебютує щоденна телепрограма новин Голосу Америки «Час-Time». Крім цього Голос Америки проводить регулярні та спеціальні прямі ефіри з різними телеканалами в Україні. Загалом Голос Америки щотижня транслює понад три години телепрограм української мовою. 31 грудня 2008 року, після понад 59-ти років в ефірі, Голос Америки припинив радіомовлення українською. Нині ведеться лише телевізійне мовлення українською — 2 програми на добу («Час-Time» та «Вікно в Америку»).

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Chuck, Elizabeth (July 20, 2013). Taxpayer money at work: US-funded foreign broadcasts finally available in the US. NBC News. 
  2. а б Hudson, John (14 July 2013). U.S. Repeals Propaganda Ban, Spreads Government-Made News to Americans. Foreign Policy. Процитовано 16 July 2013. 
  3. а б Berg,, Jerome S. (1923-1945). On the Short Waves,Broadcast Listening in the Pioneer Days of Radio. (us). McFarland. с. 105. ISBN ISBN 0-7864-0506-6. 
  4. Library of Congress. "NBC Resources Held by the Recorded Sound Section.". Library of Congress. 
  5. Chamberlain, A.B. (March 1942). "CBS International Broadcast Facilities". Proceedings of the IRE, Volume 30,. с. Page(s): 118 – 129. 
  6. Dizard, Wilson P (2004). Inventing Public Diplomacy: The Story of the U.S. Information Agency. Lynne Rienner Publishers. с. p. 24. ISBN ISBN 1-58826-288-X. 
  7. Rose, Cornelia Bruère (1971). National Policy for Radio Broadcasting. Ayer Publishing. с. Page 244. ISBN ISBN 0-405-03580-2. 
  8. Time magazine (Monday, July 24, 1939). "NABusiness.". 
  9. Dizard. ibid. с. p. 24. 
  10. Roberts, Walter R. The Voice of America: Origins and Recollections. 
  11. Roberts, Walter R. UNC.edu See also: Kern, Chris. A Belated Correction: The Real First Broadcast of the Voice of America. Процитовано 2010-10-03. 
  12. Dizard, ibid, p. 24-25
  13. а б Dizard, ibid, p. 25
  14. Sterling and Kittross, op. cit., p. 263
  15. а б в Rugh 2006, op. cit., 13
  16. Cold War Propaganda by John B. Whitton, The American Journal of International Law, Vol. 45, No. 1 (Jan., 1951), pp. 151—153
  17. Appy, Christian G. Cold War Constructions: The Political Culture of United States Imperialism. 2000, University of Massachusetts Press; ISBN 1-55849-218-6, page 126.
  18. Broadcasting Yearbook, 1976 and 1979 editions.
  19. Jackson, David. «The Future of Radio II.» World Radio TV Handbook, 2007 edition. 2007, Billboard Books. ISBN 0-8230-5997-9. p 38.
  20. а б Raghavan, Sudarsan V., Stephen S. Johnson, and Kristi K. Bahrenburg. "Sending cross-border static: on the fate of Radio Free Europe and the influence of international broadcasting, " Journal of International Affairs, Vol. 47, 1993, access on 2011-03-25.
  21. Kern, Chris (2008-01-15). The Voice of America: First on the Internet. 
  22. а б в Lakshmi, Rama (12 September 2008). India Set to Lose Voice of America. Washington Post. Процитовано 3 December 2014. 
  23. а б Voice of America to Cut Language Services. propublica.org. 3 July 2008. Процитовано 3 December 2014. 
  24. Abedje, Ashenafi. "Voice of America Expands its Sudan Programming, " Voice of America News, September 17, 2010. Retrieved on 2011-03-25
  25. а б VOA Reducing Radio Frequencies. insidevoa.com. 26 March 2013. Процитовано 3 December 2014. 
  26. а б Voice of America Makes More Cuts to International Shortwave Broadcast Schedule. arrl.org. 1 July 2014. Процитовано 3 December 2014. 
  27. Voice of America Ends Greek Broadcasts. bbg.gov. 11 August 2014. Процитовано 3 December 2014. 
  28. After 72 years on air, VOA's Greek Service goes silent. Kathimerini. 12 August 2014. Процитовано 3 December 2014. 
  29. Broderick, James F., and Darren W. Miller. Consider the Source: A Critical Guide to 100 prominent news and information sites on the Web. Medford, NJ: Information Today, 2007. ISBN 0-910965-77-3, ISBN 978-0-910965-77-4. p. 388
  30. VOA. VOA Charter. VOA. Процитовано April 22, 2011. 
  31. Columbia University Press. Interview with Alan Heil, author of Voice of America
  32. FAQs, How do you make decisions to cut or add languages or programs?. bbg.gov. Процитовано 3 December 2014. 

Посилання[ред.ред. код]