Російський неонацизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Російський неонацизм — збірне позначення соціально-політичного явища сучасної Росії, що характеризується явними або прихованими симпатіями до ідей та методів нацистської Німеччини, в більш примітивній, побутовій формі — симпатією до нацистської символіки, антисемітизмом, расизмом (часто у формі нордизму) і ксенофобією (агресія відносно мігрантів та їхніх нащадків із Кавказу і Середньої Азії).

Російський неонацист

Неонацизм в сучасній російській політиці[ред. | ред. код]

Неонацизм в сучасній російській політиці не пропонується явно, тим не менше, його прояви мають глобальний характер. Останнім часом, в умовах авторитаризму, основним ідеологом російського неонацизму виступає Володимир Путін як політичний та національний лідер. Раніше неонацистські ідеї вказували окремі наближені до Путіна політичні фігури, найбільш помітним з яких є Володимир Жириновський.

Неонацистські погляди Володимира Путіна були чітко сформульовані з початком збройної агресії Росії проти України тезами про розділений народ (Кримська промова 18 березня 2014), расову перевагу (квітень 2014).

Неонацизм в російському суспільстві[ред. | ред. код]

Особливості[ред. | ред. код]

Російський неонацизм може набувати як індивідуальних, так і організованих форм. В останньому випадку російський неонацизм являє собою крайню форму російського націоналізму і потрапляє в поле зору ЗМІ у зв'язку зі злочинами, скоєними на ґрунті міжнаціональної ворожнечі та нетерпимості[1]. Крім екстремізму, російський неонацизм часто-густо характеризується найбільш крайньою формою антисемітизму, яка доходить до антихристиянських і антиавраамічних поглядів.

Чимало неонацистів захоплюється музикою блек-метал, у зв'язку з чим особливим авторитетом у них користується Варг Вікернес. Варг Вікернес широко відомий як активний діяч скандинавського неоязичницького руху Асатру, метою якого є відродження дохристиянських вірувань германських народів. У своїх публікаціях він неодноразово писав про те, що християнство — це нав'язана зверху і чужа для германських народів єврейська релігія, а їхньою істинною вірою є язичництво.

Це релігія для здорових громад, утворених декількома людьми, що живуть в гармонії з природою. Це релігія для сильних, чистих, красивих і здорових, і цим людям вона є єдиною релігією, яку варто сповідувати[2].
Оригінальний текст (англ.)
It is a religion for healthy communities made up of a few individuals living in harmony with nature. It is a religion for the strong, the pure, the beautiful and the healthy, and to these people it is still the only religion worth practicing.

Крім зарубіжних музичних нацистських колективів, в Росії наявні свої, такі як групи «Коловрат», «Банда Москви», «Вандал», «Корозія металу» та інші. Думка неонацистів у виборі музики розходиться: російський патріотизм (армійські пісні, пісні під гітару), напрям Oi, язичницький метал тощо.

У компанії російських неонацистів і націоналістів можуть перебувати один або кілька (музичний гурт) чоловік, які пишуть свої пісні та/або вірші на теми батьківщини, народу, їхнього руху і т. ін. Ці пісні своєю тематикою можуть не нагадувати про неонацизм (наприклад: кохання, спорт). Пісні можуть викладатися в Інтернет, але часто-густо вирізняються поганою якістю, аж до відсутності рими в тексті та непрофесіональним поводженням з інструментом.

Окрім музики слід відзначити російську неонацистську і націоналістичну символіку. Думка самих неонацистів на символіці розходиться. Загалом, її можна поділити на кілька типів:

  • імперська символіка — чорно-жовто-білий прапор і герб Російської імперії;
  • символіка ІІІ Райху — прапор зі свастикою, герб нацистської Німеччини, емблема SS, портрет Гітлера, книжка «Моя боротьба», римський салют та інше;
  • російська символіка (визнається меншою мірою) — біло-синьо-червоний прапор, Андріївський прапор, двоголовий орел, православний хрест тощо;
  • міжнародна нацистська символіка — кельтський хрест, нордичні руни та інше;
  • язичницька і псевдоязичницька символіка — коловрат, Сварогів квадрат тощо;
  • символи, використовувані тільки всередині групи (зазвичай такі групи авторитарні) — «нові» прапори/герби/гімни Росії, стилізовані герби або знаки, змінений римський салют (з додатковими рухами рук або ніг, з викриками різних девізів) та інше.

Символіка може застосовуватися різними групами як спрямовано, так і комбіновано. Атрибутику можна придбати переважно через Інтернет. В Інтернет-магазинах, з такою символікою можна придбати: кільця, запальнички, браслети, годинники, ножі тощо. При цьому нацистська символіка повинна проходити як «для історичної реконструкції».

Російські неонацисти, зазвичай, пропагують і намагаються вести здоровий спосіб життя (ЗСЖ): заняття спортом, пробіжки, відмова від куріння і вживання алкогольних напоїв. Тема ЗСЖ також розкрита у музиці («Коловрат» — «Пряма лінія»).

Нацисти також виступають за расову чистоту влади, телебачення та економіки — влада, телеканали і банки на думку нацистів належать не слов'янському народу (теорія жидомасонської змови). Багато нацистів схиляється до ідей націонал-соціалізму, народництва та расової демократії. Деякі нацисти при цьому вбачають політичний ідеал в устрої Давньої Русі — у справедливості принципу національного слов'янського «віча». Тим не менш, є чимало і прибічників авторитарної ролі «вождя». Також російські неонацисти відчувають себе співпричетними до міжнародного неонацистського руху і використовують німецькі (Легіон Вервольф, Шульц-88) та англійські (Mad Crowd) назви і прізвиська.

Володимир Мірзоєв так охарактеризував це явище:

« По-моєму, наш російський неонацизм - це і є неоязичництво, у буквальному сенсі — поклоніння племені, ґрунту та її вождю, поклоніння хибним богам[3] «

До специфіки російського неонацизму слід віднести його різнорідність і строкатість поглядів. Тут можна зустріти і ревізію історії в дусі аріософії, і авторитетність російських колабораціоністів з числа білогвардійців (генерал Краснов). Також іноді героями окремих груп російських нацистів стають «козаки Вермахту» («Батька фон Панвіца») або російські «борці з азійськими ордами»: Святослав, Євпатій Коловрат і Дмитро Донський. Нерідко підкреслюється спорідненість Північної Русі зі стародавньою «арійською» Європою (Новгородський хрест), або навпаки — особлива спорідненість зі стародавньою «арійською» Індією і «ведичною цивілізацією» стародавньої Русі".

Через відмінності поглядів серед неонацистів виникають конфлікти: використання символіки (чорно-жовто-білий прапор або біло-синьо-червоний), музичного напряму (існує ще нацистський реп, який не визнається більшістю неонацистів як «негритянське» мистецтво), політичні розбіжності (біла демократія або авторитарний режим) тощо.

Основні ідеї та засади російських нацистів[ред. | ред. код]

Антисемітизм, антиюдаїзм, антихристиянство і антиісламізм[ред. | ред. код]

Джерелами антисемітизму є:

  1. переконаність у жидомасонській змові;
  2. причини знищення євреїв у нацистській Німеччині;
  3. особиста неприязнь;
  4. авраамічні релігії, зосібна християнство, яке, на думку неонацистів, нав'язане євреями.
Докладніше: Антиюдаїзм

Антихристиянство, серед російського населення взагалі, може пояснюватися тим, що це не «їхня» традиційна релігія. Традиційною релігією, як сказано вище, вважається слов'янське і нордичне язичництво. Незважаючи на це, є православні російські неонацисти, які сприймають православ'я як пам'ятку російської культури і невід'ємну частину своєї історії. Християнство може також служити джерелом антисемітизму ("євреї вбили Ісуса").

Докладніше: Антиісламізм

Антиісламізм є невід'ємною частиною російського націоналізму в цілому. У світі існує невеликий відсоток нацистів-ісламістів, але в Росії про таке явище мало що відомо.

Ісламізм, на думку російських неонацистів, є небезпечною організацією, культура якої протиставлена російській культурі.

Расизм[ред. | ред. код]

Докладніше: Расизм

Нацистська расова політика[ред. | ред. код]

Телегонія[ред. | ред. код]

Докладніше: Телегонія

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Владимир И. Илюшенко. Ксенофобия, национализм, фашизм: лики русского неонацизма. — Академия, 2005. — 263 с.

Посилання[ред. | ред. код]