Марія Луїза Бурбон-Пармська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марія Луїза Бурбон-Пармська
Maria Luisa di Borbone-Parma
Марія Луїза Бурбон-Пармська
Марія Луїза Бурбон-Пармська
1-а княгиня-консорт Болгарії
Початок правління: 20 квітня 1893
Кінець правління: 31 січня 1899
Попередник: не було
Наступник: Елеонора Ройсс цу Кьостриць
Дата народження: 17 січня 1870(1870-01-17)
Місце народження: Рим
Дата смерті: 31 січня 1899(1899-01-31) (29 років)
Місце смерті: Софія, Болгарія
Поховання Cathedral of St Louisd
Чоловік: Фердинанд I Кобург
Діти: Борис, Кирило, Євдокія, Надєжда
Династія: Пармські Бурбони,
Саксен-Кобург-Готська
Батько: Роберт I Пармський
Мати: Марія Пія Бурбон-Сицилійська
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Марія Луїза.

Марія Луїза Бурбон-Пармська (італ. Maria Luisa di Borbone-Parma), повне ім'я Марія Луїза Піа Тереза Анна Фердинанда Франческа Антонієтта Маргеріта Джузеппіна Кароліна Бьянка Лючія Аполлонія Бурбон-Пармська (італ. Maria Luisa Pia Teresa Anna Ferdinanda Francesca Antonietta Margherita Giuseppina Carolina Bianca Lucia Apollonia di Borbone-Parma); 17 січня 1870 — 31 січня 1899) — італійська принцеса з династії Пармських Бурбонів, донька колишнього герцога Парми Роберта I та сицилійської принцеси Марії Пії, дружина князя Болгарії Фердинанда I, матір царя Болгарії Бориса III.

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Марія Луїза з'явилась на світ 17 січня 1870 року у Римі. Вона стала первістком у родині колишнього герцога Парми Роберта I та його першої дружини Марії Пії Бурбон-Сицилійської, народившись за дев'ять місяців після їхнього весілля. Хрещеним батьком новонародженої став Папа Римський Пій IX.

Її батько успадкував герцогство Парма в дитячому віці та правив за допомогою регентів. Ще до його повноліття в країні спалахнуло повстання, і землі були захоплені сусідніми країнами. У 1861 році вони, в свою чергу, увійшли до складу об'єднаного Королівства Італія. Роберт, тим не менш, продовжував користуватися титулом.

Герцогська родина залишалась заможною та володіла нерухомістю як в Італії, так і за кордоном. Їй належала вілла Піаноре на півночі Італії. У 1883 році Роберт Пармський успадкував замок Шамбор від свого дядька, а у 1889 році — придбав замок Шварцау-ам-Штайнфельде поблизу Відня в Австрії.[1]

Виховувалася Марія Луїза у Швейцарії та Біарриці під наглядом англійських гувернанток. Вона вільно володіла п'ятьма мовами, полюбляла малювати та була музично обдарованою. Її талант у грі на фортепіано та гітарі оцінювався набагато вище середнього. Багато часу принцеса присвячувала читанню, була знайома з творами Данте Аліг'єрі та Джакомо Леопарді.

У родині, окрім Марії Луїзи, народилося ще одинадцятеро дітей, з яких восьмеро досягли дорослого віку, але душевно здоровими були лише сестра Беатріса та брат Еліас. У 1882 році матір померла, і за два роки батько оженився вдруге із Марією Антонією Португальською, донькою короля-вигнанця Мігеля I. До одруження та від'їзду Марії Луїзи у них народилося п'ятеро спільних дітей, наймолодшою з яких була принцеса Зіта.[2]

На початку 1890-х років батько провів перемовини із матір'ю князя Болгарії Фердинанда I Клементиною Орлеанською щодо їхнього шлюбу із Марією Луїзою. Про заручини молодої пари було оголошено у австрійській резиденції Пармських Бурбонів — замку Шварцау у серпні 1892 року. До того дня наречені ніколи не бачили одне одного. Матір нареченого у листі до королеви Вікторії так описувала майбутню невістку: «На жаль, вона не дуже красива, однак, це її єдиний недолік, оскільки вона приваблива, добра, дуже дотепна, розумна та приємна дівчина».

Шлюб князя мав стати першим у Болгарії після звільнення з-під влади Османської імперії та здобуття країною незалежності.[3] Народ з радістю зустрів новину. З нагоди цього весілля дружина прем'єр-міністра почала активну діяльність зі збору коштів на подарунок майбутній княгині — тіару. Коштів було зібрано достатньо, й австрійським придворним ювеліром Кохертом була виготовлена чудова тіара з рубінами, діамантами і смарагдами, яка також могла бути розібрана на окремі браслети, брошки та кольє. Прикраса стала презентом від болгарських Національних зборів.[4]

Княгиня Болгарії[ред. | ред. код]

Весілля 23-річної Марії Луїзи та 32-річного князя Фердинанда відбулося об 11-й годині ранку 20 квітня 1893 року[5] на віллі Піаноре в Камайоре. Вінчання пройшло у місцевій капличці, до якої спеціально з цієї нагоди збудували дерев'яний фасад.[6][7] Церемонію провів архієпископ Лукки.

На честь цієї події була випущена пам'ятна медаль, яку вручали на весіллі гостям з боку князя Фердинанда.[8] Святкування відвідали члени Орлеанського дому, династії Кобургів, Дон Карлос, який залишив свято відразу після церемонії, та болгарські міністри. Як весільний подарунок Фердинанд підніс дружині корону з діамантами.[9] Чимало прикрас також подарували молодій княгині родичі.[4]

Марія Луїза із чоловіком, 1893

Подружжя оселилося в князівському палаці в Софії.[10] Літньою резиденцією став Евксиноград на північ від Варни на березі Чорного моря.[11] У 1898 році для герцогської родини почав зводитися мисливський будинок Царська Бистриця поблизу Боровця.

До свити княгині входили: обер-гофмейстеріна Ана Александрова де Сен-Крістоф, придворні дами Марія Петрова-Чомакова та Роза Пападопова, баронеса Пауліна Боксберг та секретар граф де Кела. Болгарської мови її навчав Добрі Ганчев.[12]

Чоловік не знаходив Марію Луїзу привабливою, але прагнув продовжити династію. За шість років у подружжя народилося четверо дітей:

  • Борис (1894—1943) — наступний цар Болгарії у 1918—1943 роках, був одруженим із Джованною Савойською, мав сина та доньку;
  • Кирило (1895—1945) — князь Преславський, одружений не був, дітей не мав;
  • Євдокія (1898—1985) — принцеса Болгарії, одружена не була, дітей не мала;
  • Надєжда (1899—1958) — принцеса Болгарії, дружина герцога Вюртемберзького Альбрехта Ойгена, мала п'ятеро дітей.

Відомо, що Фердинанд був бісексуальним, однак сучасники стверджували, що ближче до середини життя він більшу увагу приділяв жіночій статі.[13]

Евксиноград

За наполяганням своїх підданих та з метою домогтися свого визнання як болгарського правителя від російського імператора, влітку 1895 Фердинанд вирішив охрестити старшого сина у православній вірі.[14][15] Марія Луїза, яка була ревною католичкою, марно протестувала проти цього рішення. Після перехрещення первістка у православ'я у лютому 1896, залишила Болгарію на три місяці, переїхавши до Больє-сюр-Мер на Лазурному березі у Франції.

Влітку 1897 року князівська пара здійснила подорож до Лондона, де була присутньою на Діамантовому ювілеї королеви Вікторії. Наступного року вони із старшим сином відвідала Росію, де у Санкт-Петербурзі зустрілися із царем Миколою II. Марія Луїза мала великий успіх під час цього візиту.

Політичною діяльністю княгиня не займалася. Була почесним шефом 8-го приморського піхотного полку, 2-го кінного полку та 5-го Дунайського піхотного полку Його Величності герцога Пармського.

Розчарування в особистому житті та часті пологи послабили здоров'я княгині. Страждаючи від пневмонії, Марія Луїза померла за двадцять чотири години після народження молодшої дитини 31 січня 1899 року. Її поховали у крипті собору Святого Людовіка в Пловдиві.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

  • На честь Марії Луїзи названо одну з центральних вулиць Софії — бульвар Княгиня Марія Луїза.

Генеалогія[ред. | ред. код]

Карло II
 
Марія Терезія Савойська
 
Карл Беррійський
 
Кароліна Бурбон-Сицилійська
 
Франциск I
 
Марія Ізабелла Іспанська
 
Карл Тешенський
 
Генрієтта Нассау-Вайльбурзька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Карло III
 
 
 
 
 
Марія-Луїза Французька
 
 
 
 
 
Фердинанд II
 
 
 
 
 
Марія Тереза Австрійська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Роберт I Пармський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Марія Пія Бурбон-Сицилійська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Марія Луїза
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Історія замка Шварцау [1] (нім.)
  2. ↑ У майбутньому — остання імператриця Австро-Угорщини.
  3. ↑ Болгарська тіара [2] [Архівовано 6 травня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
  4. ↑ а б Королівський журнал. Прикраси княгині Болгарії [3] [Архівовано 19 березня 2015 у Wayback Machine.] (нім.) (англ.)
  5. ↑ Портал «Хронос». Біографічний вказівник. Фердинанд I Кобург [4] [Архівовано 5 квітня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  6. ↑ Вілла Бурбонів у Піаноре [5] [Архівовано 20 березня 2016 у Wayback Machine.] (італ.)
  7. ↑ Сади у Тоскані [6][недоступне посилання з липня 2019] (англ.)
  8. ↑ Зображення медалі [7] [Архівовано 3 липня 2015 у Wayback Machine.]
  9. ↑ Королівський журнал. Корона Марії Луїзи [8] [Архівовано 18 листопада 2016 у Wayback Machine.] (нім.)
  10. ↑ Царський палац у Софії [9] [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (болг.)
  11. ↑ Евксиноград [10] [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] (болг.)
  12. ↑ Княгиня Марія Луїза Бурбон-Пармська [11] [Архівовано 19 вересня 2020 у Wayback Machine.] (болг.)
  13. ↑ Constant, S. Foxy Ferdinand, 1861-1948, Tsar of Bulgaria, Sidgwick and Jackson, London. 1979.
  14. ↑ Фердинанд I, князь Болгарії [12] [Архівовано 19 травня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  15. ↑ Борис III, хрещеник Миколи II [13] [Архівовано 22 липня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)

Література[ред. | ред. код]

  • Theo Aronson. Crowns in conflict: the triumph and the tragedy of European monarchy, 1910-1918, John Murray Publishers, London. 1986. ISBN 0-7195-4279-0
  • Constant, S. Foxy Ferdinand, 1861-1948, Tsar of Bulgaria, Sidgwick and Jackson, London. 1979. ISBN 0-283-98515-1

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Марія_Луїза_Бурбон-Пармська&oldid=41886416