Миколай Куницький
Миколай Куницький | |
---|---|
Mikołaj Kunicki | |
Прізвисько | Муха Міхальський |
Народження | 18 листопада 1914 |
Смерть |
5 липня 2001 (86 років) Замостя, Люблінське воєводство, Республіка Польща |
Країна | Республіка Польща |
Вид збройних сил |
Збройні сили Польщі Шуцманшафт Радянські партизани |
Роки служби |
1939 1943 1943—1944 |
Звання |
командир роти поліції колаборації; командир партизанського загону |
Командування |
104-й батальйон Шутцманшафт; Партизанський загін бригади ім. Сталіна |
Війни / битви | |
Нагороди |
Миколай Куницький псевд. Муха Міхальський (нар. 18 листопада 1914 р. в Холмській губернії, пом. 5 липня 2001 р.) — поляк, командир польсько-радянського збірного Партизанського загону бригади ім. Сталіна у званні капітана. Загін складався переважно з волинських поляків підпорядкованих радянському командуванню, і складався із близько 200 вояків.
Довоєнний професійний унтерофіцер Війська Польського, у 1939 році брав участь у Вересневій кампанії, воював при обороні Варшави. У 1939 році втік з німецького полону і повернувся до рідного дому. До 1941 року перебував з матір'ю в Городці поблизу Кобриня (у власності Марії Родзевичівни). У 1942 році отримав повістку до шуцманшафт у Кобрині. З березня по листопад 1942 р. проходив навчання в Німецькій військовій школі в Кобрині (диверсійно-саботажна). Закінчив школу у званні фельдфебеля. З січня 1943 р. командир роти 104-го батальйону Шутцполіцай (нім. Schutzmannschaftsbataillon 104), яка ліквідувала, серед іншого, війська УПА в околицях Висоцька. Після нападу українських ополченців на польські села та відмови німецького командування помститися українцям він разом зі своєю ротою (150 солдатів) дезертував.
У березні 1943 року він вступив у контакт із радянськими партизанами, а потім дезертував із групою солдатів, убивши німецький командний склад. Увійшов до групи генерала Василя Бегми. 3 серпня 1943 р. прийняв командування дивізією Об'єднаних польських партизан ім. Тадеуша Костюшка на Волині, підпорядкованого Головному штабу в Москві та генералу Бегмі. Нижче міста Сарни на той час працювала 27-а стрілецька Волинська дивізія Армії Крайової. До весни 1944 року брав участь у боях із німецькою армією та частинами УПА на Волині у трикутнику Камінь-Каширський — Сарни — Дубник. 11 і 12 червня 1944 року загін Куницького брав участь у битві на Поритому взгір'ї біля села Момоти-Якубове, співпрацюючи з підрозділом НВО-АК «Батька Яна», яким командував Францішек Пшисєнзняк.
У липні 1944 року Куницький об'єднав свій загін поблизу Отрит у Бещадських горах із польським загоном самооборони Юзефа Павлусевича. У той час він також співпрацював із загоном радянських партизан під командуванням Леоніда Беренштейна[1]. Поблизу Кривого (гора Столи) на полонині Ветлинській його партизани отримали повітряні скидання припасів. Загін Куницького вів численні бої з меншими німецькими частинами, українською поліцією, а потім і УПА. Його кінні розвідники вивішували в бещадських селах попередження, спрямовані щодо УПА проти спроб погромів польського населення. У Поляні партизани Куницького спалили, серед іншого, нафтову шахту, і вони розбили батальйон української поліції.
У серпні 1944 року в районі Хрещатої Куницький і його підрозділ вели бої проти штурмових німецьких взводів 168 і 254 піхотних дивізій, де німці зазнали великих втрат.
29 вересня 1944 року частина після згоди командування в Києві перейшла на радянський бік фронту і була розформована. У Вовковиї 4-а рота Павлусевича була розформована.
У 1946 році Куницький виступив як свідок захисту Францішека Пшисежняка, за що був заарештований. У 1988 році був військовим консультантом польсько-радянського фільму Przerawa[2].
Був занесений серед інших до списків, які вбивали українських націоналістів на Волині, описів формування загонів самооборони проти УПА на Волині, співробітництва польських партизан із радянськими проти УПА в липні 1943 р., бої з УПА в Бещадських горах та повідомляє про діяльність польських партизанів у Ліському повіті.
Як полковник у відставці часів Польської Народної Республіки жив у Замості[3].
- взводний — 1935 р.[4]
- фельдфебель — 1942
- компанієфюрер — 1943 (переведений як капітан після приходу до партизан)
- полковник — після війни
- Партизанський Хрест — Польща
- Медаль Перемоги і Свободи 1945 р. — Польща
- Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» — Радянський Союз[5]
- Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» — Радянський Союз
та інші
- Радянські партизани:
- Загін партизанської бригади ім. Жукова
- Загін партизанської бригади ім. Фрунзе
- Загін партизанської бригади ім. Молотова
- Загін партизанської бригади ім. Хрущова
- Загін партизанської бригади ім. Будьонного (командир Іван Яковлєв)
- Загін партизанської бригади ім. Суворова (командир Сергій Саньков)
- Загін партизанської бригади ім. Кірова (командир Михайло Надєлін, комісар Василь Бєляков)
- Армія Людова:
- 1-а бригада АЛ Люблінщина (командир кап. Ігнацій Борковський «Віцек»)
- Бригада AL Ванда Василевська (командир кап. Станіслав Шелест)
- Миколай Куницький. Щоденники капітана «Мухи» (Полісся, Волинь, Бещади). ред. ПН, Варшава 1959 р. 437
- [2], Mikołaj Kunicki, "Pamiętnik Muchy"
- ↑ [1], Katia Guzarov
- ↑ Przeprawa (Pierieprawa) w bazie Film polski. Архів оригіналу за 29 серпня 2013. Процитовано 14 грудня 2021.
- ↑ Legendarny pułkownik „Mucha” – gościem sanockich górników. Sanocka Fabryka Autobusów. Nr 29 (356) z 10-20 października 1985: 6. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 14 грудня 2021.
- ↑ Kunicki, 1971.
- ↑ «Wielki Leksykon Uzbrojenia. Wrzesień 1939», Tom 17 (Pistolet Vis wz. 35), str. 55
|