Постмодерна теологія
| Постмодернізм |
|---|
| Наступний після модернізму |
| Постмодерн |
| У різних сферах |
| Критика постмодернізму |
Постмодерністська теологія, зокрема знана як континентальна філософія релігії — філософсько-богословська течія, яка інтерпретує теологію у світлі постгайдеггерівської континентальної філософії, включаючи феноменологію, постструктуралізм і деконструкцію.[1] Декотрі християнські постмодерністи стверджують, що характерним типом мислення, який покладається в основу теорії постмодерного богослов'я, лежить через фундаментальних християнських мислителів, таких як Августин Блаженний і Тома Аквінський, а також відомими містиками, як от Мейстер Екхарт і Ангелус Сілезіус. [2]
Попри наведене визначення, деякі дослідники уникають найменування "постмодерне християнство", оскільки значення терміну "постмодерн" часто є предметом дискусій навіть серед тих, хто користується широким вжитком слова. Тому стверджується, що він майже не має визначеного значення, і здебільшого слугує символом емоційно забарвленої боротьби ідеологій. Щобільше, мислителі, яких вважають постмодерністами, такі як Жак Дерріда та Філіп Лаку-Лабарт, відмовилися працювати під постмодерністською маркою, вважаючи за краще натомість конкретно охоплювати один проект, що походить від європейського Просвітництва та його попередників. А все-таки, постмодерністське християнство та його складові думки продовжують залишатися актуальними.
Постмодерністське богослов'я виникло в 1980-х і 1990-х роках, коли кілька філософів, які взяли філософа Мартіна Гайдеггера за загальну точку відліку, почали публікувати впливові книги з богослов'я. Деякі з найвідоміших робіт цієї епохи включають книгу Жана-Люка Маріона 1982 року "Бог без буття" (Dieu sans l’être), Марка Ч. Тейлора 1984 року "Помилка", Чарльза Вінквіста 1994 року "Бажання теології" (Desiring Theology), Джона Д. Капуто 1997 року "Молитви і сльози Жака Дерріда" (The Prayers and Tears of Jacques Derrida), і Карла Рашке 2000 року "Кінець теології" (The End of Theology).
Радикальна ортодоксія є формою континентальної філософської теології, на яку вплинули роботи реформатського богослова Карла Барта, католицьких богословів Анрі Марі де Любака та Ганса Урса фон Бальтазара, а також католицького філософа-феноменолога Жана-Люка Маріона. Головним чином радикальна ортодоксія прагне дослідити класичні християнські твори та пов'язані з ними неоплатонічні тексти з сучасної філософсько-континентальної перспективи. Для представників зазначеного напрямку роботи таких письменників, як Августин Блаженний і Псевдо-Діонісій Ареопагіт, становлять цінні джерела знань і сенсу, актуальні для сучасного суспільства і християнства в цілому. Джон Мілбанк, Кетрін Піксток, Грем Уорд і Джеймс К. А. Сміт є основними прихильниками радикальної ортодоксії у сучасності. Рух також пов'язаний з постлібералізмом — течією в богослов'ї, головним прихильником якої є Стенлі Хауервас, що відкидає ліберальні герменевтичні методи і просвітницькі припущення щодо епістемології.
Ґерменевтика релігії є ще однією формою континентального філософського богослов'я. Система герменевтичної інтерпретації, розроблена Полем Рікером, справила потужний вплив на християнство. Центральною темою герменевтики релігії є те, що Бог існує поза межами людської уяви. Видатним представником руху є ірландський філософ Річард Керні (нар. 1954 р.).
Недогматичне богослов'я або "слабке богослов'я" - це спосіб мислення про богослов'я з деконструктивної точки зору. Цей стиль мислення зобов'язаний Жаку Дерріда, особливо у світлі його ідеї "слабкої сили". Слабке богослов'я є слабким тому, що воно використовує підхід до богослов'я, який не є догматичною перспективою. Прихильники слабкого богослов'я стверджують, що домінуючі сучасні пояснення в богослов'ї за своєю суттю є ідеологічними, тоталізуючими і войовничими. У відповідь на це слабке богослов'я виражає себе через акти тлумачення.
На думку американського богослова Джона Д. Капуто, особливий інтерпретаційний акт слабкого богослов'я породив концепцію слабкості Бога. У цьому напрямі парадигма Бога як всепоглинаючої фізичної або метафізичної сили вважається помилковою. На зміну старому Богу-сили приходить ідея Бога як безумовного твердження без сили. Як твердження без сили, Бог слабкого богослов'я не втручається в природу ні фізично, ні метафізично. Слабке богослов'я наголошує на відповідальності людини діяти в цьому світі тут і зараз. Оскільки Бог мислиться як слабкий, слабке богослов'я підкреслює "слабкі" людські чесноти прощення, гостинності, щирості та сприйнятливості. У кожній з цих чеснот діє метафорична "сила безсилля"[6].
Джон Д. Капуто і Джанні Ваттімо нещодавно завершили роботи, які розвивають ідею слабкого богослов'я. До них також приєднався Славой Жижек, який розглядав подібні теми у своїх роботах. Раніше богослови визволення, такі як Юрген Мольтманн, досліджували поняття кенозису та самопорожньої природи Бога у Христі. Пітер Роллінз, один з провідних прихильників руху Виникаючих Церков, також рухався в напрямку радикального богослов'я і набув значного впливу на різні напрямки постмодерністського християнства
Ліберальне християнство, яке іноді називають "ліберальною теологією", має спорідненість з деякими сучасними формами постмодерністського християнства, яке на початку нехай і стояло в опозицію проти протестанського лібералізму. Ліберальне християнство — це загальний термін, що охоплює різні філософські течії в християнстві 19-го і 20-го століть.
Попри найменування, ліберальне християнство завжди було досить консервативним. Слово "ліберальний" у ліберальному християнстві не обов'язково означає лівий, а скоріше вживається у тому розумінні, яке виводиться ще з доби Просвітництва. Загалом, лібералізм епохи Просвітництва стверджував, що людина є політичною істотою і що свобода думки й вираження поглядів має бути однією з найвищих людських цінностей. Розвиток ліберального християнства багато в чому завдячує працям філософів Іммануїла Канта та Фрідріха Шлейєрмахера.
У 19 столітті ліберальні християни прагнули встановити людське вчення Ісуса як стандарт для світової цивілізації, вільної від культових традицій і слідів "язичницької" віри в надприродне. Як наслідок, ліберальні християни надавали менше значення чудесним подіям, пов'язаним з життям Ісуса, ніж його вченню. Зусилля щодо видалення "забобонних" елементів з християнської віри сходить до християнських інтелектуальних реформаторів, таких як Еразм і деїсти 15-17 ст. Дебати про те, чи була віра в чудеса просто забобоном чи необхідною для прийняття божественності Христа, становили кризу в церкві 19 століття, на вирішення якої була зроблена спроба досягти богословського компромісу.
Біблія Джефферсона, також відома за оригінальною назвою "Життя і мораль Ісуса з Назарету" (англ. The Life and Morals of Jesus of Nazareth), була задумана Томасом Джефферсоном для звеличення вчення Ісуса шляхом вилучення деяких частин Нового Заповіту, що містять описи надприродних подій, джерелом яких, на думку Джефферсона, було неправильне розуміння таких подій чотирма євангелістами.
Багато ліберальних християн 20-го століття перебували під впливом філософів Едмунда Гуссерля і Мартіна Гайдеггера; прикладами видатних ліберальних християнських мислителів є Рудольф Бультман і Джон А.Т. Робінсон (1919-1983).
Християнський екзистенціалізм — це форма християнства, яка значною мірою спирається на праці Серена К'єркегора. К'єркегор започаткував філософську школу, коли відреагував на претензії Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля на універсальне знання і те, що він вважав порожніми формальностями церкви 19-го століття. Християнський екзистенціалізм наголошує на невизначеності віри, індивідуальній пристрасті та суб'єктивності пізнання.
Хоча праці К'єркегора спочатку не були сприйняті, вони набули широкого поширення на початку 20-го століття. Пізніше християнські екзистенціалісти синтезували к'єркегорівські теми з роботами таких мислителів, як Фрідріх Ніцше, Вальтер Беньямін та Мартін Бубер.
Пауль Тілліх, Лінкольн Свейн, Габріель Марсель і Джон Маккуорі є прикладами важливих християнських письменників-екзистенціалістів, які спиралися на фундаментальних неортодоксних мислителів, таких як Карл Барт і Еміль Бруннер, які подібним чином ігнорували позитивізм традиціоналістського протестантизму.
- Caputo, John D. (2004). "Jacques Derrida (1930–2004)", Journal of Cultural and Religious Theory, Vol. 6, No. 1, December 2004.
- Caputo, John D. The Weakness of God: A Theology of the Event. Bloomington: Indiana University Press, 2006. ISBN 0-253-34704-1
- Caputo, John D. What Would Jesus Deconstruct?: The Good News of Postmodernity for the Church. Grand Rapids: Baker Academic, 2007.
- Engel, Ulrich (2001). "Religion and Violence: Plea for a 'weak' theology in tempore belli", New Blackfriars, Vol. 82, No. 970, pp. 558–560, December 2001.
- Heltzel, Peter G. (2006). "The Weakness of God: A Review of John D. Caputo's The Weakness of God: A Theology of the Event", Journal of Cultural and Religious Theory, Vol. 7, No. 2, Spring/Summer 2006.
- Marion, Jean-Luc. God Without Being. Chicago: University of Chicago Press, 1995.
- Raschke, Carl (2000). The End of Theology. Denver, CO: The Davies Group, 2000. Originally published as The Alchemy of the Word: Language and the End of Theology, Missoula, MT: Scholars Press, 1979).
- Raschke, Carl (2006). "The Weakness of God... and of Theological Thought for that Matter", Journal for Cultural and Religious Theory, Vol. 8, No. 1, Winter 2006.
- Rubenstein, Mary-Jane (2009). Strange Wonder: The Closure of Metaphysics and the Opening of Awe (New York: Columbia University Press, 2009 [cloth], 2011 [paper]).
- Rubenstein, Mary-Jane (2018). Pantheologies: Gods, Worlds, Monsters (New York: Columbia University Press, 2018 [cloth], 2021 [paper]).
- Smith, James K.A. Who's Afraid of Postmodernism?: Taking Derrida, Lyotard, and Foucault to Church. Grand Rapids: Baker Academic, 2006.
- Swain, Lincoln. The Why People: Faith, False Prophets and End Times Detroit: Atomic Quill Press, 2011.
- Taylor, Mark C. Erring: A Postmodern A/Theology. Chicago: University of Chicago Press, 1987.
- Taylor, Victor. "From Alchemy to Revolution: A Conversation with Carl A. Raschke", Journal for Cultural and Religious Theory, Vol 12, No. 3, Spring 2014, 149-60.
- Winquist, Charles. Desiring Theology. Chicago: University of Chicago Press, 1994.
- ↑ Raschke, Carl (2017). Postmodern Theology: A Biopic.
- ↑ John W. Riggs, Postmodern Christianity: Doing Theology in the Contemporary World, Trinity Press International, 2003, "Introduction" & passim. ISBN 978-1-56338-364-9.