Поль Рікер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Поль Рікер
Paul Ricœur
Поль Рікер.jpg
Народження 27 лютого 1913(1913-02-27)[1][2]
Валанс
Смерть 20 травня 2005(2005-05-20)[3][1][2] (92 роки)
Шатне-Малабрі
Громадянство (підданство) Flag of France.svg Франція
Знання мов
  • французька[4]
  • англійська мова[4]
  • Діяльність
  • професор університету[d]
  • Викладав Faculty of Arts of Paris[d], University of Strasbourg[d], Protestant Faculty of Theology in Paris[d], Університет Париж X Нантер, Université catholique de Louvain[d], Чиказький університет і Q3268651?
    Член Modern Language Association[d][5], Американська академія мистецтв і наук і Нідерландська королівська академія наук
    Науковий ступінь доктор філософії[d][6] (1950) і агреже з філософії[d] (1935)
    Alma mater Faculty of Arts of Paris[d][6], University of Rennes[d][7] і Émile Zola school in Rennes[d]
    Вчителі Roland Dalbiez[d] і Габрієль Марсель
    Відомі студенти Marguerite Léna[d]
    Нагороди

    Поль Рікер (фр. Paul Ricœur; 27 лютого 1913, Валанс, Франція — 20 травня 2005, Шатне-Малабрі, Франція) — французький філософ, поряд із Гайдеггером і Гадамером один із провідних представників філософської герменевтики, нової гілки філософії, що виросла з кореня феноменології.

    Біографія[ред. | ред. код]

    Мати Поля незабаром померла після того, як народила його. Батько, викладач англійської мови, загинув на фронті на початку Першої світової війни (1915). Батьки батька виховували сироту в протестантському дусі. Формували його головним чином книги, зокрема коментарі до Послання до Римлян Карла Барта і його ж робота «Слово Божий і слово людське».

    У 1935 році Поль Рікер одружився, згодом у нього було п'ятеро дітей.

    Із 1935 року Рікер викладає філософію в ліцеї й активно, аж до початку Другої світової війни, вивчає німецьку мову.

    У 1939 році Рікер добровольцем вирушає на фронт, але потрапляє до полону. У цій ситуації вимушеної відчуженості він на досвіді пізнає філософію пограничних ситуацій: екзистенціальні стани поразки, відчаю, самоти. Але саме тут, волею долі, йому випала нагода й осмислити їх теоретично: Рікер читає в оригіналі роботи Карла Ясперса, що мали на нього величезний вплив. Інші інтелектуали-полонені порадили йому також вивчити праці Едмунда Гуссерля. Ще не дуже розібравшись у феноменології, Рікер став переводити «Ідєї-i» Гуссерля. Заворожений роботами Гуссерля і розумінням деяких нових речей, що відкрилося йому, Рікер продовжив цю роботу вже після війни. Але почалося все саме за таких незвичайних обставин. (Втім, враховуючи біографію Декарта, ці обставини не доводиться вважати такими вже несподіваними).

    Праці Рікера високо цінував його давній друг Кароль Войтила (майбутній Папа римський). Останніми роками життя Поль Рікер часто їздив в екуменічну общину брата Роже Шютца в Тезі, щоб, за його власними словами, пережити те, у що вірив усім серцем.

    Філософія[ред. | ред. код]

    Поль Рікер виробив зважений варіант філософії герменевтики. На його думку, тенденція західної філософії до досягнення прозорості «Я», почата філософією рефлексії Декарта і фактично продовжена Кантом (див. роботу Рікера «Кант і Гуссерль»), має бути доповнена вивченням суті самого розуміння.

    Поль Рікер був професором Сорбонни (Франція) і університету Чикаго (США). Лауреат Премії Кіото (2000). У 1995 році присвоєно звання почесного професора НаУКМА.

    Основні праці[ред. | ред. код]

    • «Габріель Марсель і Карл Ясперс» (1947)
    • «Філософія волі» (в 2-х томах, 1950—1960)
    • «Кант и Гуссерль» (вид. 1954)
    • «Школа феноменології» (1986)
    • «Право і справедливість», Видавництво: Дух і Літера, 2002. — 216 с. Пер. з фр. Мова укр. ISBN 966-7888-25-8

    Джерела[ред. | ред. код]

    • Рикер, Поль // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — С. 549. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
    • Mongin (Olivier), Paul Ricœur, Paris, Seuil, 1994; rééd. Poche Points, 1998.
    • Thomasset (Alain), Paul Ricoeur: une poétique de la morale, Leuven, Peeters, BETL 124, 1996.
    • Greisch (Jean), Paul Ricœur: l'itinérance du sens, Grenoble, Jérôme Millon, 2001.
    • Fiasse (Gaëlle), Paul Ricoeur, lecteur d'Aristote, dans: Éthique à Nicomaque VIII—IX, éd. Guy Samama, Paris, Ellipses, p. 185—189, 2001
    • Fiasse (Gaëlle), L'autre et l'amitié chez Aristote et Paul Ricoeur. Analyses éthiques et ontologiques, Louvain, Peeters, Éditions de l'Institut supérieur de Philosophie (BPL, 69), 2006.
    • Michel Johann, Paul Ricœur. Une philosophie de l'agir humain, éditions du Cerf, coll. Passages, avril 2006.
    • Fiasse (Gaëlle), Paul Ricœur. De l'homme faillible à l'homme capable, Paris, Presses universitaires de France, 2007
    • Dosse (François), Paul Ricœur, le sens d'une vie, Paris, La Découverte, 1997. Edition revue et actualisée: Paris, La Découverte 2008.
    • (éd.) Larisa Cercel, Übersetzung und Hermeneutik / Traduction et herméneutique, Bucarest, Zeta Books, 2009, (ISBN 978-973-1997-06-3).
    • Abel (Olivier), Le Oui de Paul Ricœur, Paris, Les petits Platons, 2010.

    Переклади українською[ред. | ред. код]

    • Рікер П. Навколо політики. — К.: Дух і літера, 1995. — 335 с.
    • Рікер П. Право і справедливість. — К.: Дух і літера, 2000. — 216 с.
    • Рікер П. Сам як інший. — К.: Дух і літера, 2000. — 458 с.
    • Рікер П. Про інтерпретацію // Після філософії: кінець чи трансформація? / упоряд. К. Байнес. — К.: Четверта хвиля, 2000. — С. 312—333.
    • Рікер П. Історія та істина. — К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2001. — 396 с.
    • Рікер П. Держава та насильство // Незалежний культурологічний часопис «Ї». — № 25. — 2002. — С. 79-94.
    • Рікер П. Інтелектуальна автобіографія. Любов і справедливість. — К.: Дух і літера, 2002. — 114 с.
    • Рікер П. Ідеологія і утопія. — К.: Дух і літера, 2005. — 386 с.

    Примітки[ред. | ред. код]

    Посилання[ред. | ред. код]