Карл Барт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карл Барт
нім. Karl Barth
Bundesarchiv Bild 194-1283-23A, Wuppertal, Evangelische Gesellschaft, Jahrestagung.jpg
Основні відомості
Народження 10 травня 1886(1886-05-10)
Базель, Швейцарія
Країна: Швейцарія Швейцарія
Альма-матер: Бернський університет, Берлінський університет, Тюбінгенський університет, Марбурзький університет
Заклад: Боннський університет, Вестфальський університет імені Вільгельма, Геттінгенський університет, Базельський університет і Дюкський університет
Конфесія: кальвінізм
Смерть: 10 грудня 1968(1968-12-10) (82 роки)
Базель, Швейцарія
Місце поховання: Friedhof am Hörnli[d]
Праці й досягнення
Рід діяльності: пастор
Основні інтереси: теологія
Звання: професор
Ступінь: доктор теології
Нагороди:
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Карл Барт (нім. Karl Barth; 10 травня 1886, Базель, Швейцарія — 10 грудня 1968, Базель) — швейцарський кальвіністський теолог, відомий як засновник так званої діалектичної теології. Широко визнається найбільшим протестантським теологом 20 століття[1][2].

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство і освіта[ред.ред. код]

Народився 10 травня 1886 року у швейцарському місті Базелі в сім'ї реформатського пастора і професора церковної історії.

Навчався в Бернському, Берлінському, Тюбінгенському та Марбурзькому університетах, у цей період зазнав впливу неокантіанства і теолога Вільгельма Германа.

Швейцарський період: 1910-ті[ред.ред. код]

У 1909 році став помічником пастора реформатської громади в Женеві, а у 1911 році — пастором у місті Зафенвілі (Швейцарія).

У 1919 написав книгу Послання до Римлян (Der Römerbrief, у 1922 здійснив другу повністю перероблену редакцію), коментар до Послання до Римлян апостола Павла.

У 1920-их роки довкола Барта сформувалося коло молодих теологів. Цей напрям у тодішній теології було названо «діалектичною теологією» (інші назви: теологія кризи, неоортодокси).

Німецький період[ред.ред. код]

У 1921 році Карл Барт став позаштатним професором в Ґетінґені, у 1925 році — ординарним професором догматики і новозавітної екзегези в Мюнстерському університеті, а потім — професором систематичної теології в Боннському університеті.

У 1934 році втратив посаду на кафедрі через відмову скласти присягу на вірність Гітлеру, обов'язкову для державних службовців. У тому ж році Барт брав участь у створенні так званої Сповідальної церкви (Bekennende Kirche). До неї увійшли ті члени євангелічних церков Німеччини, які не прийняли нацистський режим. На першому синоді цієї церкви, що відбувся у Бармені, районі Вупперталя, Барт підготував проект теологічної декларації, де підтверджувалася несумісність віри в Ісуса Христа, як Слова Бога і глави церкви з підпорядкуванням земним правителям, які прагнуть обмежити свободу церкви і втручаються у справи віри.

Останні роки[ред.ред. код]

У 1935 році Барт повернувся до Швейцарії, де став професором теології Базельського університету. Далі решту свого життя прожив у Швейцарії.

Помер Барт в Базелі 10 грудня 1968.

Вчення[ред.ред. код]

Вихований у традиціях німецької ліберальної теології, Барт дійшов висновку, що його уявлення про Бога і ситуації людини в світі абсолютно марні і не відповідають реальним потребам парафіян. Барт перечитав Святе Письмо, а також твори реформаторів (особливо Лютера) без упередженості, обумовленої теологічною освітою, і дійшов до висновку, що Бог недоступний людському пізнанню і відкриває себе незалежно від бажання людини. Людина сама по собі не тільки відділена від Бога, але в своєму непослуху ворожа Йому. Таким чином, релігійний досвід і етика, яка спирається тільки на знанні людини про Бога, є не тільки помилковими, але і вводять в оману прикриттям для небажання людини прийняти Бога таким, яким Він є і яким Він відкриває себе в Ісусі Христі.

На основі цих суджень Барт розробив радикально христоцентричний підхід. У його головній роботі «Церковна догматика» (Kirchliche Dogmatik, 12 томів, 1932–1967), що залишилася незакінченою, він реконструює з цієї точки зору всю область теології. Створення світу, гріхопадіння людини, історія Ізраїлю, Новий Завіт — все це інтерпретується Бартом крізь призму «події Христа». Серед інших праць Барта — «Слово Бога і теологія» (Das Wort Gottes und die Theologie, 1924), «Протестантська теологія в 19 столітті» (Die Protestantische Theologie im 19.Jahrhundert, 1947).

Послідовники[ред.ред. код]

Невдовзі після смерті Карла Барта, на початку 1970-их років, у Західній Німеччині створюється Товариство Карла Барта, а згодом аналогічне — у Сполучених Штатах Америки.

Твори[ред.ред. код]

Твори, крім зазначених у статті: Нарис догматики. СПб., 1997;

  • Gesammelte Vorträge. — Bd. 1—3. — Мюнхен, 1928—57.
  • Die kirchliche Dogmatik. — Bd 1—9, Zollikon — Цюрих, 1932—55.
  • Theologische Existenz heute. — 9 Aufl. — Базель, 1934.
  • Mensch und Mitmensch. — Геттінген, 1955.

Багато творів Карла Барта перекладено російською мовою. Це «Огляд догматики: Лекції, прочитані в Університеті Бонна в літній семестр 1946 року», «Послання до Римлян», «Мить», «Оправдання і право», «Богослів'я і музика: Три речі про Моцарта», «Вольфганг Амадей Моцарт», «Церковна догматика» та «Вступ в Євангелічну теорію»[3]

Пам'ять[ред.ред. код]

На честь Карла Барта названий астероїд у головному поясі 16459 Барт.

Примітки[ред.ред. код]

  1. McGrath, Alister E (January 14, 2011). Christian Theology: An Introduction. John Wiley & Sons. с. 76–. ISBN 978-1-4443-9770-3. 
  2. Brown, Stuart; Collinson, Diane; Wilkinson, Robert (September 10, 2012). Biographical Dictionary of Twentieth-Century Philosophers. Taylor & Francis. с. 52–. ISBN 978-0-415-06043-1. 
  3. * Барт К. Очерк догматики: Лекции, прочитанные в Университете Бонна в летний семестр 1946 года. — СПб.: Алетейя, 1997. — 271 с.
    • Барт К. Послание к Римлянам. — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2005. — 580 с.
    • Барт К. Мгновения. — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2006. — 160 с.
    • Барт К. Оправдание и право. — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2006. — 149 с.
    • Барт К. Богословие и музыка: Три речи о Моцарте. / Ганс Урс фон Бальтазар, Карл Барт, Ганс Кюнг. — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2006. — 149 с.
    • Барт К. Вольфганг Амадей Моцарт. — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2006. — 60 с.
    • Барт К. Церковная догматика. — Т. 1. — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2007. — 576 с.
    • Барт К. Введение в Евангелическую теологию. — М.: Центр «Нарния», 2006. — 190 с.

Джерела[ред.ред. код]

  • Ворохобов А. В. Сотериологическая значимость Иисуса Христа в качестве самооткровения Бога (Карл Барт) и экзистенциального обращения Абсолюта (Рудольф Бультманн) // Труды Нижегородской Духовной Семинарии: Сборник работ преподавателей и студентов. — Выпуск 7, 2009. — С.7-33.(рос.)
  • Казем-Бек А. Христианский путь Карла Барта // Журнал Московской Патриархии. — 1972. — No9. — С.53-60.(рос.)
  • Теологический Енциклопедический Словарь / Под ред. Уолтера Элвелла. — М.: 2003.(рос.)
  • David L. Mueller. Karl Barth. Edited by Bob E.Patterson. Hendrickson Publishers, 1972.(англ.)
  • Jungel, Eberhand. Karl Barth: A Theological Legacy. / Translated from German by Garrett E. Paul. — USA: Westminster John Knox Pr, 1986.(англ.)

Посилання[ред.ред. код]