Ряска горбата
| Ряска горбата | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Однодольні (Monocotyledon) |
| Порядок: | Частухоцвіті (Alismatales) |
| Родина: | Кліщинцеві (Araceae) |
| Рід: | Ряска (Lemna) |
| Вид: | Ряска горбата (L. gibba)
|
| Біноміальна назва | |
| Lemna gibba L., 1753
| |
Ряска горбата (Lemna gibba) — вид плаваючих водних рослин родини кліщинцевих (Araceae). Космополітичний вид, поширений у тропіках і помірних областях по всьому світу. Формація ряски горбатої занесена до Зеленої книги України. Лікарська рослина.[1][2]
Опис[ред. | ред. код]
Стебло видозмінене, листоподібне, без листків, зверху плоске, знизу кулясто опукле. Стебла за формою від широко яйцеподібних до округлих, зверху зеленуваті, знизу іноді червонувато-коричневі, асиметричні, 2—7 × 2—4 (5—7 ) мм, плавають по одному. Корені ниткоподібні, одиночні, до 15 см завдовжки.[1][3]
На генеративному пагоні розвивається суцвіття розміром 0,8—1 мм. Воно складається з трьох дуже редукованих квіток — 2 чоловічих та 1 жіночої. Жіночі квітки мають одну маточку, чоловічі — одну тичинку. Плід — горішкоподібний, однонасінний, нерозкривний, розміром 0,5—1 × 0,3—1,2 мм, з крилом близько 0,2 мм. Насіння 0,7—0,9 × 0,4—0,6 мм, з 8—16 ребрами.[1][3]
Хромосоми 2n = 40.
Поширення[ред. | ред. код]
Космополітичний вид, поширений у тропіках і помірних областях по всьому світу, за винятком Південно-Східної Азії та Австралії. Натуралізований в Японії. У горах зустрічається до висоти 1200 м. н. р. м.[1][3]
В Україні спорадично трапляється по всій території, крім Криму. У лісостеповій і степовій зоні тримається долин річок[1][3][4][5]
Життєвий цикл[ред. | ред. код]
Цвіте дуже рідко, у травні — червні. Запилення відбувається у воді (гідрофілія). Насіння поширюється водою (гідрохорія), але відіграє незначну роль у розмноженні. Основною формою розмноження є вегетативне.[3][4]
Екологія[ред. | ред. код]
Ряска горбата — некореневий, вегетативно рухливий, водний (гідрофіт, плейстофіт) трав'янистий багаторічник. Рослина світлолюбна (геліофіт), відносно вибаглива до умов живлення (мезотроф) і невибаглива до температури середовища (еврітерм — може зростати і зростає майже у всіх кліматичних поясах Землі).[4]
В Україні зростає в мезоевтрофних і евтрофних непроточних і слабопроточних прісноводних водоймах зі слабо-кислою або нейтральною реакцією середовища, помірним поверхневим і значним протягом вегетації коливанням рівня води, на ділянках з її товщею 20—60(80) см, мулисто-піщаними та мулистими донними відкладами. На прибережних мілководдях озер, стариць, рукавів, заток та русел річок, на ділянках з тривалим поверхневим підтопленням. Зниження рівня води до 30 см стимулює розвиток угруповань. Тримається в зоні повітряно-водних та прикріплених з плаваючими листками водних макрофітів.[1][2]
При сприятливих умовах ряска горбата здатна утворювати рідкісну рослинну асоціацію — безкореневовольфієво-горбаторяскову (Lemnetum (gibbae) wolffiosum (arrhizae)), яку відносять до формації ряски горбатої (Lemneta gibbae). Для асоціації характерний густий травостій (80—100 %). Вона складається з двох під'ярусів. Наводний під’ярус густий (70—80 %). Його формує едифікатор — ряска горбата (40—60 %) — і вольфія безкоренева (30—50 %), а також ряска мала, спіродела багатокоренева, сальвінія плаваюча (усі по 1—3 %). Підводний під'ярус розріджений, його утворюють кушир плоскоостий, різуха морська, рдесник кучерявий (усі до 1%) та ін. Загалом переважають плюризональні види, а також види, що зростають у водоймах лісостепової і степової зон — кушир занурений, рдесники сарматський і гребінчастий, водопериця колосиста тощо.[2]
Охорона[ред. | ред. код]
На регіональному рівні в Україні вид занесений до Червоних списків рослин Закарпатської, Київської, Львівської, Хмельницької та Чернігівської областей.[6]
Формація ряски горбатої (Lemneta gibbae) занесена до Зеленої книги України. Категорія охорони 4 (угруповання із звичайним типом асоційованості домінуючого виду, що стали рідкісними внаслідок впливу антропогенних чинників і знаходяться під загрозою зникнення при подальшій дії несприятливих факторів). Статус охорони: рідкісні угруповання (характеризуються низьким ступенем трапляння і займають незначні площі).[2]
Для збереження і відновлення природних популяцій виду необхідні наступні заходи: 1) дотримання заповідного режиму на територіях природно-заповідного фонду; 2) пошук і заповідання нових місцезростань виду; 3) моніторинг за станом популяцій.[2]
В Україні рослина охороняється в Дунайському біосферному заповіднику, Канівському і Дніпровсько-Орільському природних заповідниках, Національному заповіднику «Хортиця», регіональному ландшафтному парку «Ізмаїльські острови» (Одеська область), ботанічному заказнику «Інгулецький лиман» (Херсонська область) та ін.[2][5][7]
Практичне значення[ред. | ред. код]
Лікарська рослина. З лікувальною метою використовують усю рослину. У висушеному вигляді рослина містить 2—4 % протеїну, флавоноїди, антоціани, ряд макро- і мікроелементів. Містить велику кількість вуглеводів, целюлози, геміцелюлози в порівнянні з іншими водними рослинами. Виявляє жарознижуючі, сечогінні, десенсибілізуючі й антимікробні властивості. У вітчизняній і зарубіжній народній медицині препарати ряски приймають усередину при кропивниці, астмі, запаленнях дихальних шляхів, як протигрипозний і загальнозміцнюючий засіб. Зовнішньо, у вигляді припарок, як болезаспокійливий засіб рослину використовують при ревматизмі й подагрі.[8]
У галузі охорони довкілля рослина використовується безпосередньо при обробці стічних вод, у біотехнології — для виробництва біоетанолу.
Джерела. Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987. — С. 469. (рос.)(укр.)
- ↑ а б в г д е Зелена книга України / Під заг. ред. Я. П. Дідуха. — К. : Альтерпрес, 2009. — 448 с. (с. 341—342)
- ↑ а б в г д Флора УРСР. — К. : Вид-во АН УРСР, 1950. — Т. 3 / Ред. : М. І. Котов, А. І. Барбарич. — 430 с. (с. 15—17)
- ↑ а б в Тарасов В. В. Флора Дніпропетровської і Запорізької областей. Судинні рослини: монографія. — Дніпропетровськ : Ліра, 2012 — Видання друге. — 296 с. (с. 209—210)
- ↑ а б Корещук К. Е., Петроченко В. И. Флора высших растений острова Хортица // Природа острова Хортица : Сборник науч. трудов Национального заповедника «Хортица» / Под ред. В. И. Петроченко. — Запорожье : Днепровский металлург, 1993. — Вып. 1. — С. 4–61
- ↑ Офіційні переліки регіонально рідкісних рослин адміністративних територій України : довідник / Укл. : Т. Л. Андрієнко, М. М. Перегрим. — К. : Альтерпрес, 2002. — 148 с.
- ↑ Петроченко В. І., Дронова А. О. Вища водна рослинність Національного заповідника «Хортиця» // Мій рідний край — Запоріжжя : Матеріали обл. краєзн. конф., Запоріжжя, 15–17.11.2007 р. Ч. 1. / Ред. : О. В. Жаков, В. І. Петроченко. — Запоріжжя, 2008. — С. 45–49
- ↑ Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник / Відп. ред. А. М. Гродзінський. — К. : Вид-во «Українська Енциклопедія», УВКЦ «Олімп», 1992. — 544 с. (с. 390)
Література[ред. | ред. код]
- Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987. — С. 469. (рос.)(укр.)
- Зелена книга України / Під заг. ред. Я. П. Дідуха. — К. : Альтерпрес, 2009. — 448 с. (с. 341—342). — ISBN 978-966-542-2
- Тарасов В. В. Флора Дніпропетровської і Запорізької областей. Судинні рослини: монографія. — Дніпропетровськ : Ліра, 2012 — Видання друге. — 296 с. (с. 209—210). — ISBN 966-551-166-1
- Флора УРСР. — К. : Вид-во АН УРСР, 1950. — Т. 3 / Ред. : М. І. Котов, А. І. Барбарич. — 430 с. (с. 15—17)
Посилання[ред. | ред. код]
- Flora Vascular (ісп.)
|
