Національний заповідник «Хортиця»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Церква Покрови на острові «Хортиця»

Націонáльний заповíдник «Хóртиця» — створений у 1965 році, а статус національного отримав 6 квітня 1993 року постановою Кабінету Міністрів України № 254.

До його складу входить сам острів Хортиця і прилеглі острови та скелі: Байда, Дубовий, Ростьобин, Три Стоги, Середня, Близнюки, урочище Вирва на правому березі Дніпра, що мають загальнодержавне та історичне значення. Загальна площа заповідника — 2 386,86 га[1].

Історія створення[ред.ред. код]

Першими кроками по визнанню Хортиці важливим об'єктом природної, культурної та історичної спадщини стало оголошення території острову пам'яткою природи місцевого значення у 1958 році та отримання статусу пам'ятки природи республіканського значення у 1963 році.

Роком народження заповідника все ж став 1965 рік, коли в серпні цього року П. Тронько, тоді заступник Голови Уряду України, разом з колишнім секретарем ЦК КП України А. Скабою та заступником голови Запорізького облвиконкому М. Киценком підготували для керівництва і відстояли ідею про необхідність увічнення пам’яті запорозького козацтва [2]. Доповідь П. Т. Тронька про увічнення пам'ятних місць, пов'язаних з історією козацтва, 31 серпня 1965 р. розглянула Президія ЦК КПУ. Її виголошення супроводжувала, як пише Ю. Данилюк, незвична тиша. Члени і кандидати в члени Президії, крім секретаря ЦК, не поспішали висловити свою власну думку, очікуючи реакції першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста. Його думка і визначила хід обговорення питання, поставленого на порядок денний. П. Шелест висловив надію, що внаслідок проведення великої й цілеспрямованої роботи буде створений величний меморіал, гідний славного історичного минулого українського народу.

Острів Хортиця в місті Запоріжжі, Постановою Ради Міністрів України № 911 від 18 вересня 1965 р. «Про увічнення пам'ятних місць, зв'язаних з історією запорозького козацтва», був оголошений Державним історико-культурним заповідником. З цього часу розпочався процес створення та розбудови заповідника. Політична відлига другої половини 1950-х — початку 1960-х рр. ХХ ст., породжені нею процеси і прийнята Постанова 1965 р. Вселяли надії на позитивні зрушення в національно-культурній сфері республіки.

На острові Хортиця передбачалось здійснити такі заходи:

  • Оголосити о. Велика Хортиця Державним заповідником без права забудови його житловими будинками. 
  • Створити в північній частині острова, навпроти ДніпроГЕСу, тематичний садово-декоративний парк історії запорозького козацтва, прикрасити його й упорядкувати скульптурами видатних козацьких діячів — Северина Наливайка, К. Косинського, Т.Федоровича, Я. Острянина, П.Павлюка, І. Сулими, Б. Хмельницького, Івана Сірка та ін.
  • У центрі цього парку розбити площу 2–3 га, на якій спорудити монумент-панораму, присвячену історії запорозького козацтва.
  • Тематично оформити композиційними скульптурами численні урочища острова на теми: «Прибуття селян на Запоріжжя», «Перед походом», «Козацька рада», «Прибуття Б. Хмельницького на о. Велика Хортиця», «Розправа з польською шляхтою» тощо.
  • На одному з порогів біля Дніпрогесу поставити бронзову скульптурну групу «Козаки в дозорі».
  • Міст, який буде будуватися на о. Велика Хортиця, згідно з Генеральним планом забудови міста, прикрасити скульптурами запорозьких козаків.
  • На Чорній скелі реконструювати козацький курінь, де експонувати побутові речі запорозьких козаків.
  • Перевезти і встановити в урочищі Сагайдачного хату козацького старшини ХVІІІ ст.
  • Реставрувати рів і вал Хортицької козацької засіки.
  • У заплаві Великої Хортиці, де колись причалювали на чайках запорожці, встановити реконструкцію запорозьких чайок у натуральну величину.
  • На території заповідника створити майстерню для виготовлення сувенірів (козацьких люльок, порохівниць та іншого) для туристів і екскурсантів.
  • З часом цей тематичний садово-декоративний парк слід перетворити в етнографічний музей під відкритим небом південних районів України.

З сучасного погляду ці заходи були надто креативними, сміливими, прогресивними і, водночас, не обґрунтованими, за думкою першого директора заповідника А. Сокульського, з точки зору науки. 3 листопада 1965 р. У м. Запоріжжі відбувся перший конкурс проектів історико-культурного заповідника на о. Хортиці. І попереду було ще п'ять років пошуків, проектування, конкурсів і відбору найперспективніших пропозицій. Проекти Хортицького заповідника удосконалювались до 1970 р., конкурси проводились щорічно. Протягом цього періоду був виконаний значний комплекс наукових, проектних, пошукових робіт, що став основою для втілення проекту в експозитивне вирішення. В серпні 1970 р. Міністерство культури України, Академія наук України, Запорізький облвиконком визначились щодо плану тематично-експозиційної спрямованості Державного історико-культурного заповідника запорозького козацтва на острові Хортиця.

Державний історико-культурний заповідник мав складатись із:

  • Музею історії запорозького козацтва з п'ятьма діорамами.
  • Етнографічного розділу.
  • Тематичного парку.

З 1 вересня 1970 року було сформовано дирекцію Державного історико-культурного заповідника запорозького козацтва на о. Хортиця. Першими співробітниками заповідника стали історики Л. Костенко, Т. Шевченко, В. Шевченко, інженер В. Борисов. Дещо пізніше в заповіднику працювали В. Шелест, Л. Юхимчук, Г. Ухань, В. Єрмак, Г. Ткаченко, О. Абліцов, С. Хуповка, В. Баранник, Д. Коваленко, Т. Мовшиць, В.Антипенко та ін. Плинності кадрів до середини 80-х рр. ХХ ст. майже не спостерігалось. Це були люди, які йшли не лише працювати в заповіднику, а служити великій ідеї Батьківщини. Кожен із них вів нелегку, під час виснажливу нервову боротьбу з численними «землекористувачами» заповідної землі, опором місцевої національно деградованої влади .

Як зазначає А. Сокульський «…Завдання перед колективом стояли складні, їх виконання контролювали М. Киценко (щотижня) й апарат облуправління культури, який до 1972 р. очолював історик і прекрасний літератор С. Кириченко. Найважливішим для колективу науковців було вивчити історію українського козацтва, запорозьких січей, матеріальну й духовну культуру запорожців, щоб одразу включитись у наукове проектування і розробку урядової програми увічнення пам'яток запорозького козацтва. Тодішній стан історичної науки про козацтво був настільки вульгаризований схоластичними компартійними схемами класового підходу, що годі було й говорити про науково об'єктивне відтворення найяскравішого явища в середньовічній і новітній історії українців. На праці Д. Яворницького, В. Антоновича, М. Грушевського, А. Кримського, І. Крип'якевича посилатись було заборонено, не кажучи вже про істориків з еміграції. Всі, хто був причетний до створення Хортицького козацького заповідника, — М. Киценко, С. Кириченко, колектив заповідника, київські вчені і митці, що так чи інакше були пов'язані з реалізацією урядової програми УРСР щодо козацтва, перебували під подвійним контролем. Перший — офіційний — відділ пропаганди й агітації обкому КПУ, а другий — нелегальний — обласного управління КДБ».

Протягом 1971—1972 рр. велось будівництво зони обслуговування, де мали бути стоянки для автотранспорту, кафе на 100 місць, екскурсійне бюро і службові приміщення. Спорудження будівлі музею здійснювалось повільно. «За 1971—1975 рр. кошти, що виділялись на спорудження меморіального комплексу, не використовувались. У 1976 р. З 95 тис. було використано лише 66 тис. крб.; у 1977 із 140 — лише 52 тис. крб.; у 1978 із 190 тис. Крб. використано 34,7 тис. крб.».

Однак колектив заповідника не припиняв роботу. Уже в середині літа 1972 р. академічні інститути схвалили тематико-експозиційний план Музею історії запорозького козацтва. І не дивлячись на це, 28 вересня 1973 р. ЦК КПУ скасував своє попереднє рішення про увічнення пам'яті місць, пов'язаних з історією запорозького козацтва, й поставив нове завдання: спорудити на о. Хортиця Музей історії міста Запоріжжя, який мав стати філією Запорізького краєзнавчого музею. Ідейно-тематичне спрямування музею, як і всього комплексу, повинно було відображати основні події історії Запоріжжя, передусім революційну боротьбу за встановлення радянської влади та соціально-економічні перетворення, здійснені в Запоріжжі з перемогою соціалізму.

На зведеному кургані біля музею замість скульптурної групи «Козаки в дозорі» рекомендувалося встановити монумент «Дружба народів СРСР» на честь робітничого класу. Етнографічна частина комплексу взагалі вилучалася з будь-яких тематико експозиційних планів. 

Ці пропозиції перекреслювали всі заходи, як писав П. Тронько, розпочаті в 1965 р. на виконання прийнятої 18 вересня 1965 року постанови Уряду.

Робота над новою тематикою заповідника тліла роками, у кінці 1970-х рр. спинилось будівництво споруди музею, за «власним бажанням» у 1979 р. Звільнився директор заповідника — Арнольд Сокульський. Йшов час, на Хортиці змінювалися директори. Проте колектив заповідника не розпався, «продовжував вивчати історію козацтва, водночас розшукуючи й збираючи матеріали соціалістичної доби як того вимагали обставини, що склалися у зв'язку з реформуванням заповідника».

Два роки потому в заповідник повернувся перший директор. Його зустрів: нульовий цикл будівлі музею, відсутність затвердженого тематико- експозиційного плану, художніх ескізів оформлення музейної експозиції й екстер'єрів музейного комплексу, незакінчене будівництво блоку обслуговування. Колектив заповідника, ядро якого становили Т. Шевченко, Л. Юхимчук, В. Єрмак зберігся, і на чолі з повернутим директором, розпочалась робота по спорудженню і оформленню музею. 14 жовтня 1983 р. перша черга музейного комплексу була відкрита. На Хортиці запрацював Музей історії Запоріжжя. Оформлявся музей за проектом художника-монументаліста і головного художника комплексу А. Гайдамаки. З групою художників-ковалів і дизайнерів з Києва і Хмельницького, він і колектив заповідника впорались із завданням. Інтер'єр музею був вирішений на гідному художньому рівні, в експозиційних прийомах були використані нові погляди і художнє мислення. Художні діорами виконувались художником Студії ім. М. Грекова М. Овечкіним та народним художником України СРСР О. Троценком. Проіснувала ця експозиція без істотних змін з 1983 до 1988 р., коли була повернута на Хортицю козацька тематика, писала Апанович О. 

У 1988 році музею на острові Хортиця повернули статус «Музею історії запорозького козацтва». А з отриманням Українською державою незалежності, пропагувались і національні цінності. Відзначались пам'ятні дати: 180 років з дня народження Т. Шевченка, 300 років від дня народження кошового останньої Січі П. Калнишевського, 310-та річниця кошового Чортомлицької Січі І. Сірка, 225-річчя зруйнування російським царатом Нової Січі (1775), 220-річчя Хотинської війни, 50 років з дня смерті видатного дослідника козацтва Д. Яворницького, фестиваль козацької пісні «Хортиця», у 1991 р. За сценарієм М. Ткача, а в 1992 р. — А. Сокульського та режисерами Б. Шарварко і Д. Мухарським були проведені театральні вечірні вистави на о. Хортиці, присвячені 500 річчю виникнення козацтва.

Сучасний стан[ред.ред. код]

Для історії 50 років, начебто, невеликий відрізок часу. Але в історії заповідника «Хортиця» він вмістив нелегкий і непростий шлях, сповнений сміливими сподіваннями й розчаруваннями, злетами і розпачем невиправданих надій у вирі політичної боротьби навколо ідеї увічнення пам'яті запорозького козацтва та його видатних представників. У роки національного відродження Заповіднику надається статус Національного. Згідно Статуту, він є комплексною культурно-освітньою та науково-дослідною установою, створеною з метою збереження пам'ятних місць, пов'язаних з історією запорозького козацтва, та відтворення природного середовища о. Хортиці. До складу Заповідника входять території: Хортиця та прилеглі до нього острови і скелі Байда, Дубовий, Розстьобин, Три Стоги, Середня, Близнюки, урочище Вирва на правому березі Дніпра. Загальна площа заповідника становить 2359, 34 га. Заповідник «Хортиця» має особливу історико-культурну, природну, екологічну, наукову, естетичну цінність і підлягає комплексній охороні, згідно з законодавством України.

У 2005 році нарешті заповідник отримав акт на володіння землею острову Хортиця. А у 2009 році у його структурі було створено філію «Кам'янська Січ», що розташовується біля селища Республіканець Херсонської області.

На початку ХХІ ст. склалась більш-менш зрозуміла, прозора структура заповідника, в штатному розкладі якого понад 150 співробітників. 

Науково-дослідною і просвітницькою роботою займаються сім відділів, в яких працюють 29 наукових співробітників, в тому числі і генеральний директор заповідника. 

З листопада 2007 року Національний заповідник «Хортиця» очолює свідома, смілива, активна людина — Остапенко Максим Анатолійович. Розпочав свою роботу в заповіднику ще в 1989 р. на посаді лісничого відділу охорони природи, через деякий час був переведений на посаду молодшого, а згодом старшого і провідного наукового співробітника у відділ охорони пам'яток історії та культури. Був завідуючим відділу музею, а з 2005 р. працював заступником директора з наукової роботи НЗХ. З його ім'ям пов'язані знаменні відкриття на острові Хортиця:

  • Скіфське городище у балці Совутиній;
  • Святилище доби бронзи на висоті Брагарня;
  • Культові споруди доби бронзи в районі балки Молодняга;
  • Підводні археологічні пам'ятки, знайдені в руслі Старого Дніпра: «Запорозька Чайка», бригантина.

Важливим етапом для розбудови Національного заповідника «Хортиця» стало прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження заходів щодо розвитку Національного заповідника «Хортиця» на 2001—2005 рр.» (16.05.2001 р. № 202-р.) та розроблення Концепції розвитку заповідника. З ІІ пол.. 90-х рр. головним завданням співробітників заповідника, який очолював тоді Г. Кропивка, кандидат історичних наук, стало розробка і складання Генерального плану розвитку Національного заповідника «Хортиця». Допомагав заповіднику Державний проектний інститут «Запоріжцивільпроект». Ця робота завершилась у 2005 р. Державна цільова національно культурна програма розвитку Національного заповідника «Хортиця» на період до 2016 р. Вимальовує перспективи заповідника. З боку науково-дослідної роботи:

  • проведення комплексних історико-етнографічних та археологічних досліджень;
  • придбання обладнання для проведення підводних археологічних робіт;
  • проведення комплексних екологічних досліджень та організація моніторингу флори і фауни заповідника.

В рамках забезпечення охорони та збереження об'єктів культурної спадщини:

  • музеєфікація залишків кам'яних споруд в балці Ганнівці, благоустрій прилеглої території;
  • розроблення проектно-кошторисної документації та музеєфікація хортицького ретраншементу;
  • проведення археологічних досліджень, розроблення проектно-кошторисної документації та здійснення І етапу музеєфікації комплексу фортифікаційних споруд XVI—XVIII ст. на о. Байда (Мала Хортиця);
  • проведення археологічних досліджень, розроблення проектно-кошторисної документації та здійснення І етапу музеєфікації скіфського городища в балці Совутиній;
  • проведення археологічних досліджень, розроблення проектно-кошторисної документації та здійснення І етапу музеєфікації місця розташування Кам'янської Січі XVIII ст.;
  • розроблення науково-проектної документації, консервація та реставрація фондових колекцій, зокрема козацьких суден;
  • проведення реставраційно-реабілітаційних робіт з укріплення узбережжя в місці розташування пам'ятки історії національного значення Кам'янська Січ XVIII ст. Планується створення нових музеїв на острові Хортиця, ремонт та реконструкція існуючих:
  • розроблення проектно-кошторисної документації та будівництво першої черги Музею судноплавства та судно будівництва;
  • будівництво Музею археології «Курган»;
  • завершення будівництва історико-культурного комплексу «Запорозька Січ»;
  • реконструкція покрівлі музею історії запорозького козацтва;
  • проведення реекспозиції Музею історії запорозького козацтва, створення нових експозиційних розділів та виставок;
  • розробка проектно-кошторисної документації та упорядження території, прилеглої до Музею історії запорозького козацтва, а саме, зведення полімерного куполу над оглядовим майданчиком, пішохідної естакади, спорудження меморіально-архітектурної композиції на кургані поряд з Музеєм.

Є в заповіднику певні проблеми і з розвитком туристичної інфраструктури. З цього питання планується:

  • відведення та облаштування рекреаційних зон для відпочинку та обслуговування відвідувачів;
  • облаштування автостоянок, автомобільних доріг о. Хортиці;
  • будівництво готельного комплексу на 100 місць;
  • облаштування туристичного маршруту «Скіфський шлях»;
  • створення туристичного об'єкту «Козацький зимівник»;
  • створення інформаційного туристичного центру та сучасної системи зовнішньої навігації на території заповідника.

Потребує поповнення музейний фонд заповідника. Обов'язковим є придбання експонатів для історико-культурного комплексу «Запорозька Січ». І у зв'язку з підвищеною за останній період увагою до заповідника «Хортиця», організовувати заходи загальнодержавного значення: проведення культурно-мистецьких, патріотичних заходів з нагоди державних свят та пам'ятних дат, пов'язаних з історією запорозького козацтва.

Зараз заповідник «Хортиця» має сталий імідж науково-дослідної та рекреаційно освітньої установи, за якою закріпилися риси активності, ініціативності, творчого об'єднання зацікавлених навколо «колиски» запорозького козацтва — острова Хортиці. А об'єднання загальних зусиль дозволить закріпити на загальнодержавному рівні за островом Хортиця статусу історико-культурного національного символу та створити найпопулярніший центр міжнародного туризму. І на цьому шляху є досить вагомі досягнення, яскравим доказом успішності та правильності обраного 50 років тому шляху є  статистика відвідуваності туристичних об'єктів заповідника, що кожного року складає цифру у 250 000 відвідувачів. Люди з усіх куточків країни, з ближнього і дальнього зарубіжжя прагнуть приїхати на Хортицю і наше завдання допомогти їм це зробити, а головне зберегти острів для нащадків.

16 листопада 2016 року співробітники Національного заповідника «Хортиця» підготували цікаву виставку, створену з урахуванням сучасних тенденцій експонування, що дозволяють побачити за новим і звичайні речі. Виставка «Still Life» працювала тільки в день III науково-практичному семінарі «Сучасний музейний простір: проблеми, перспективи, інновації», організованому Національним заповідником «Хортиця» за підтримки комбінату «Запоріжсталь», але в майбутньому в заповіднику планують освоювати це виставковий простір. Виставкова зала «За порогами» заповідника «Хортиця» була відкрита на другому поверсі будинку № 3 по бульвару Центральному, над «Будинком взуття»[3].

Земноводні тварини[ред.ред. код]

Фауна України включає 20 видів земноводних. На території Запорізької області зустрічається 6 видів амфібій, у тому числі 1 вид хвостатих і 5 видів безхвостих. З них на острові Хортиця, який входить до складу Національного заповідника «Хортиця», зареєстровані всі 6 видів земноводних.

Земноводні острова Хортиця

Анотований список видів[ред.ред. код]

Тритон звичайний – Lissotriton vulgaris (Linnaeus, 1758). Зустрічається у південній частині о. Хортиця. Довжина тіла (з хвостом) до 12 см. Активний з середини березня до початку жовтня. До липня-серпня тримається мілководних водойм, потім мігрує на сусідні прибережні ділянки. Зимує на суші у підстилці, купах листя, старих пеньках та під поваленими деревами.

Джерелянка червоночерева – Bombina bombina (Linnaeus, 1761). Зустрічається у південній частині о. Хортиця. Довжина тіла до 6 см. Населяє заболочені мілководні ділянки плавневих водойм. Активна з кінця березня до кінця жовтня. Зимує на суші у пустотах ґрунту, норах гризунів, ямах з купами листя, льохах.

Землянка звичайна – Pelobates fuscus (Laurenti, 1768). Зустрічається у південній частині о. Хортиця. Довжина тіла до 8 см. Активна з кінця березня до середини жовтня. До середини травня тримається плавневих водойм, потім мігрує на сусідні прибережні ділянки з піщаним ґрунтом. Зимує глибоко зариваючись у ґрунт та у норах гризунів.

Райка звичайна – Hyla arborea (Linnaeus, 1758). Дві молоді особини знайдені у 1989 році в одному з плавневих озер о. Хортиця. Після цього цей вид амфібій у заповіднику не реєструвався.

Ропуха зелена – Bufo viridis Laurenti, 1768. Зустрічається по всій території заповідника. Довжина тіла до 12 см. Населяє різноманітні біотопи, у тому числі антропогенні. Активна з середини березня до початку листопада. Навесні на 2-3 тижні мігрує до водойм для розмноження. Зимує у норах гризунів, ямах із листям та хмизом, пустотах ґрунту, старих льохах тощо

Жаба озерна – Pelophylax ridibundus (Pallas, 1771). Є найбільш чисельним видом амфібій заповідника і зустрічається по всій його території. Довжина тіла до 16 см. Тримається заболочених ділянок водойм, покидаючи їх тільки для полювання та міграції до сусідніх водойм. Активна з середини березня до початку листопада. Зимує у мулі на дні водойм.

Проблеми охорони[ред.ред. код]

Внаслідок знищення та забруднення природного середовища більшість видів амфібій стали рідкісними і тому занесені до різних природоохоронних документів. Так, всі види земноводних заповідника знаходяться під охороною Бернської конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі, причому 4 види з них підлягають особливій охороні (джерелянка червоночерева, райка звичайна, землянка звичайна, ропуха зелена).

Панорами[ред.ред. код]

Панорама Дніпрогесу з боку Хортиці
Панорама знаменитого мосту через Дніпро з Хортиці
Панорама заповідного острову Хортиця

Джерела[ред.ред. код]