Питовранов Євгеній Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Питовранов Євгеній Петрович
Народився 20 березня 1915(1915-03-20)
Саратов, Російська імперія
Помер 30 листопада 1999(1999-11-30) (84 роки)
Москва, Росія
Поховання Троєкуровське кладовище
Країна  СРСР
Діяльність політик
Alma mater Московський державний університет шляхів сполучення
Учасник німецько-радянська війна
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Військове звання генерал-лейтенант і комісар державної безпеки
Партія КПРС
Нагороди
орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Червоного Прапора орден Червоного Прапора орден Вітчизняної війни I ступеня орден Вітчизняної війни I ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден Трудового Червоного Прапора орден Дружби народів орден Червоної Зірки орден Червоної Зірки орден Червоної Зірки орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани» медаль «За відвагу» ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За оборону Москви» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Ветеран праці» медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» медаль «40 років Збройних Сил СРСР» медаль «50 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Почесний співробітник держбезпеки

Євгеній Петрович Питовранов (20 березня 1915(19150320), село Князєвка Петровського повіту Саратовської губернії, тепер Саратовської області — 30 листопада 1999, Москва) — генерал-лейтенант держбезпеки, керівник радянської розвідки і контррозвідки, діяч держбезпеки Узбецької РСР; у відставці — голова Президії Торгово-промислової палати СРСР і Італо-радянської торгової палати. Нагороджений Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 жовтня 1948 «за успішне виконання спеціального завдання Уряду» по боротьбі з націоналістичним підпіллям в Західній Україні. Депутат Верховної Ради СРСР 2-го скликання.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в родині священника (потім сільського вчителя) і вчительки. У 1930 році закінчив 8 класів єдиної трудової школи, у 1933 році — школу фабрично-заводського училища Рязано-Уральської залізниці (де навчався на токаря), з березня до грудня 1933 року — секретар комітету ВЛКСМ школи ФЗУ.

З грудня 1933 року працював токарем на Саратовському паровозоремонтному заводі, через травму тимчасово працював черговим по станції Саратов-1, у березні 1934 року обраний секретарем комітету ВЛКСМ станції.

У вересні 1934 — листопаді 1938 року — студент Московського електромеханічного інституту інженерів залізничного транспорту, після 4-го курсу направлений на роботу до НКВС.

Під час навчання в інституті, в жовтні 1937 року вступив у ВКП(б).

Службу розпочав оперуповноваженим 3-го відділу ГУДБ НКВС СРСР, 15 грудня 1938 року направлений до УНКВС по Горьковській області: в.о. начальника 3-го відділу УДБ УНКВС, з лютого 1939 року — начальник 1-го, з червня 1939 року — 2-го відділів Економічного відділу УНКВС.

З 31 травня 1940 до 26 лютого 1941 року — заступник начальника УНКВС по Горьковській області.

26 лютого — 31 липня 1941 року — начальник УНКВС по Горьковській області.

З 23 серпня 1941 до 25 грудня 1942 року — заступник начальника УНКВС по Горьковській області.

25 грудня 1942 — 7 травня 1943 року — начальник УНКВС по Кіровській області.

7 травня 1943 — 22 березня 1944 року — начальник УНКДБ по Кіровській області.

22 березня 1944 — лютий 1945 року — начальник УНКДБ по Куйбишевській області.

З 10 лютого 1945 до 4 червня 1946 року — народний комісар (з 1946 року — міністр) державної безпеки Узбецької РСР.

4 червня — 7 вересня 1946 року — заступник начальника Другого головного управління МДБ СРСР (управління контррозвідки).

7 вересня 1946 — 31 грудня 1950 року — начальник Другого головного управління МДБ СРСР (управління контррозвідки).

31 грудня 1950 — 29 жовтня 1951 року — заступник міністра державної безпеки СРСР.

29 жовтня 1951 року заарештований по неправдивому звинуваченню у т.зв. «справі Абакумова». Був підданий тортурам, але неправдивих свідчень не надав. 2 листопада 1952 року Питовранова звільнили з ув'язнення зі зняттям звинувачень.

З 5 січня до 11 березня 1953 року — начальник Управління з розвідки за кордоном ГРУ МДБ СРСР.

17 березня — 21 травня 1953 року — заступник начальника 2-го Головного управління МВС СРСР.

21 травня — 17 липня 1953 року — 1-й заступник начальника Першого Головного Управління МВС СРСР.

У липні 1953 року його відряджають у Берлін, де з липня 1953 до березня 1954 року працював Уповноваженим МВС СРСР у Німецькій Демократичній Республіці (НДР). З березня 1964 до 23 березня 1957 року — Уповноважений КДБ при РМ СРСР у Німецькій Демократичній Республіці (НДР).

Одночасно, з 18 травня 1954 до 16 листопада 1955 року — начальник Інспекції з питань безпеки при Верховному комісарі СРСР у Німеччині та заступник Верховного комісара СРСР у Німеччині, з 16 листопада 1955 року — старший радник КДБ при РМ СРСР при органах МДБ НДР. Упродовж 1953—1957 років під керівництвом Питовранова Апарат Уповноваженого провів низку заходів із зриву антирадянських планів НАТО.

23 березня 1957 — 20 лютого 1960 року — начальник 4-го Управління КДБ при РМ СРСР.

5 березня 1960 — грудень 1961 року — старший консультант КДБ при зовнішньополітичній розвідці Китайської Народної республіки, де допомагав становленню органів розвідки цієї держави. Надалі, під час відклику з КНР радянських радників КДБ залишався єдиним радянським відомством, що зберігало зв'язки з Китаєм.

З грудня 1961 до 27 лютого 1962 року перебував у розпорядженні Управління кадрів КДБ при РМ СРСР.

З 27 лютого 1962 до 14 грудня 1965 року — начальник Вищої школи КДБ СРСР ім. Ф. Е. Дзержинського.

У травні 1964 року закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПРС (заочно).

З січня 1966 року — в діючому резерві КДБ СРСР.

У 1966 році Питовранов обраний заступником, а з 1971 року — 1-м заступником голови Президії Торгово-промислової палати СРСР.

З 14 березня 1983 до 19 січня 1988 року очолював Торгово-промислову палату СРСР; упродовж ряду років був також віце-президентом Італо-радянської (пізніше італо-російської) торгової палати.

З січня 1988 року — персональний пенсіонер у Москві.

Помер 30 листопада 1999 року в Москві. Похований на Троєкуровському кладовищі.

Звання[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]