Рикетсіози: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
уточнення
Рядок 147: Рядок 147:
[[Категорія:Інфекційні захворювання]]
[[Категорія:Інфекційні захворювання]]
[[Категорія:Захворювання за алфавітом]]
[[Категорія:Захворювання за алфавітом]]
[[Категорія:Трансмісивні хвороби]]

Версія за 22:18, 25 березня 2017

Рикетсіози
Спеціальність інфекційні хвороби
Причини Rickettsia
Препарати oxytetracyclined[1], тетрациклін[1], хлорамфенікол[1] і доксициклін[1]
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 A75-A79
eMedicine ped/2015
MeSH D012288
CMNS: Rickettsioses у Вікісховищі

Рикетсіо́зи (англ. Rickettsiosis, Rickettsial Infection) — це велика група гострих трансмісивних інфекційних захворювань, які спричинюють своєрідні внутрішньоклітинні мікроорганізми — рикетсії.

Історія назви

Термін Rickettsia вперше застосував у 1916 р. засновник вчення про рикетсії та рикетсіози, бразильський вчений Г. да Роша Ліма до роду мікроорганізмів, першого представника якого виділив із крові хворого на плямисту гарячку Скелястих гір у 1909 р. американський дослідник — Говард Тейлор Рікеттс. Надалі хвороби, що спричиняються рикетсіями, стали називати рикетсіозами.

Класифікація рикетсіозів

Сьогочасне поділяння рикетсіозів значно відрізняється від того, що існувало у ХХ столітті. Класифікацію рикетсій постійно змінюють через удосконалення методів ідентифікації та підходів до критерію роду та видів. В родині Rickettsiaсeae на сучасному етапі виділяють род Rickettsia, який включає щонайменше 22 види, що спричинюють хвороби у людей. Захворювання, які породжують істинні представники роду Rickettsia (за К. Вільямсом з співавт., 2007 рік), поділяють на:

Строго кажучи саме перераховані вище хвороби і є істинними рикетсіозами, що введені до «Берджийського довідника бактеріологічної систематики» (англ. Bergey's Manual of Systematic Bacteriology, 1984 рік). З них не всі поширені в Україні — можуть виникнути епідемічний[2] та ендемічний висипні тифи, марсельська гарячка, везикульозний рикетсіоз. Як видно з представленої класифікації, велику кількість рикетсійних хвороб ще не класифікували[3]. З них астраханська плямиста гарячка та TIBOLA (кліщова лімфаденопатія) (DEBONEL) були вже зафіксовані в Україні у окремих хворих.

У XX столітті до рикетсіозів відносили ще збудників, які на сьогоднішній час виділені в інші класифікаційні групи через їхню значну відмінність від справжніх рикетсій. Це Ку-гарячка, яку колись розглядали в особливій групі пневмотропних рикетсіозів, нині звідти виключена, а збудника віднесли до окремої родини Coxiellaceae. Волинська або траншейна (окопна) гарячка, пароксизмальний рикетсіоз,[4]що колись відносили до групи пароксизмальних рикетсіозів, нині виведені з групи рикетсіозів, їх збудники внесені до особливої родини Bartonellaceae, куди входять й збудники хвороби котячої подряпини, системного бартонельозу, тощо. Хоча Ку-гарячка й волинська гарячка в МКХ-10 і внесені до блоку «Рикетсіози», але треба пам'ятати, що МКХ-10 створили ще в 1993 році, й тому в подальшій МКХ-11 такі зміни, що відбулися, будуть ймовірно враховані. У деяких сучасних джерелах продовжують невиправдано відносити ці хвороби до рикетсіозів[5]

Загальна характеристика рикетсій

Рикетсії — облігатні внутрішньоклітинні бактерії, паразити, що не розмножуються всередині вакуолей клітин хазяїна та не паразитують у лейкоцитах. Розмножуються вони в цитоплазмі клітин. Розміщуючись спочатку біля ядра, рикетсії поступово заповнюють всю клітину, що призводить до її загибелі. Рикетсії здатні утворювати ендотоксин, зв'язаний з їхньою мембраною. При нагріванні та обробці формаліном він втрачає токсичність, але зберігає свої антигенні властивості, що дає змогу використовувати це для формування у людей штучного імунітету. Найбільшу антигенну активність має оболонка рикетсій. Подібність антигенної структури різних видів призводить до формування перехресного імунітету, що необхідно враховувати при проведенні серологічних реакцій. Рикетсії не утворюють L-форм під впливом антибіотиків, що обумовлює відсутність резистентності до них.

Рикетсії нестійкі у навколишньому середовищі: при нагріванні до 60˚С гинуть через декілька хвилин, швидко нейтралізуються під дією 0,5% розчину формаліну, фенолу, етеру, спирту; проте добре переносять висушування до 2 місяців та більше. Для забарвлення рикетсій застосовують методику Романовського-Гімза. За Грамом вони забарвлюються негативно. Поліморфізм рикетсій обумовлений фазою їх розвитку: ниткоподібні форми — рання фаза, палички та коки — кінцева. Форми, які фільтруються — незрілі, вони набувають патогенності та імуногенності лише після пасажів на курячих ембріонах.

Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Rickettsiaceae.

Особливості епідеміологічного процесу

Інфікування рикетсіями відбувається через шкіру та слизові оболонки. Збудники тифів та рикетсіозів із групи плямистих гарячок, потрапляють в організм людини при укусі інфікованими членистоногими. Кліщі — переносники збудників плямистих гарячок і цуцугамуші, впорскують рикетсії в шкіру людини при укусі. Воші та блохи, переносники відповідно епідемічного та ендемічного висипних тифів, відкладають інфіковані випорожнення на шкіру; хвороба виникає тоді, коли мікроорганізми проникають всередину макроорганізму через ранки на шкірі. Для більшості рикетсіозів характерна ендемічність, що пояснюють певним видовим спектром вразливих тварин, які складають резервуар і джерело інфекції, та комах-переносників.

Примітки

  1. ↑ а б в г NDF-RT
  2. ↑ Як правило, це рецидивна форма епідемічного висипного тифу — хвороба Брілла-Цінссера
  3. ↑ Некласифіковані рикетсіози не ввійшли до МКХ-10, їх відносять до підрозділу «Рикетсіоз неуточнений»
  4. ↑ Відкрили і описали його тільки в Україні в 1945-50 рроках, нині в природних умовах не фіксують.
  5. ↑ Под ред. Н.Д. Ющука, Ю.Я. Венгерова. Инфекционные болезни: национальное руководство. — Москва : «ГЭОТАР-медиа», 2009. — 1049 с. — («Национальные руководства») — ISBN 978-5-9704-1000-4. (рос.)

Джерела

Додаткова література

  • Gerald L. Mandell. Mandell, Douglas, and Bennett's Principles and Practice of Infectious Diseases: Expert Consult Premium Edition — Enhanced Online Features and Print (Two Volume Set). — 7th Edition. — USA : Churchill Livingstone, 2009. — 4320 с. — ISBN 978-0443068393. (англ.)
  • Estee Torok, Ed Moran, Fiona Cooke. Oxford Handbook of Infectious Diseases and Microbiology (Oxford Medical Handbooks). — 1th Edition. — Oxford, United Kingdom : Oxford University Press, 2009. — 944 с. — (Oxford Medical Handbooks) — ISBN 978-0198569251. (англ.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рикетсіози&oldid=20007941