Рикетсіози

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рикетсіози
Висип при плямистій гарячці Скелястих Гір — хворобі, що є однією з найтяжчих за клінічним перебігом представників рикетсіозів.
Висип при плямистій гарячці Скелястих Гір — хворобі, що є однією з найтяжчих за клінічним перебігом представників рикетсіозів.
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 A75-A79
eMedicine ped/2015
MeSH D012288
CMNS: Рикетсіози на Вікісховищі


Рикетсіо́зи (англ. Rickettsiosis, Rickettsial Infection) — це велика група гострих трансмісивних інфекційних захворювань, які спричинюють своєрідні внутрішньоклітинні мікроорганізми — рикетсії.

Історія назви[ред.ред. код]

Термін Rickettsia вперше застосував 1916 року засновник вчення про рикетсії та рикетсіози, бразильський вчений Енріке да Роше Ліма до роду мікроорганізмів, першого представника якого виділив із крові хворого на плямисту гарячку Скелястих гір у 1909 року американський дослідник — Говард Тейлор Рікеттс. Надалі хвороби, що спричиняються рикетсіями, стали називати рикетсіозами.

Класифікація рикетсіозів[ред.ред. код]

Сьогочасне поділяння рикетсіозів значно відрізняється від того, що існувало у ХХ столітті. Класифікацію рикетсій постійно змінюють через удосконалення методів ідентифікації та підходів до критерію роду та видів. В родині Rickettsiaсeae на сучасному етапі виділяють род Rickettsia, який включає щонайменше 22 види, що спричинюють хвороби у людей. Захворювання, які породжують істинні представники роду Rickettsia (за К. Вільямсом з співавт., 2007 рік), поділяють на:

Строго кажучи саме перераховані вище хвороби і є істинними рикетсіозами, що введені до «Берджийського довідника бактеріологічної систематики» (англ. Bergey's Manual of Systematic Bacteriology, 1984 рік). З них не всі поширені в Україні — можуть виникнути епідемічний[2] та ендемічний висипні тифи, марсельська гарячка, везикульозний рикетсіоз. Як видно з представленої класифікації, велику кількість рикетсійних хвороб ще не класифікували[3]. З них астраханська плямиста гарячка та TIBOLA (кліщова лімфаденопатія) (DEBONEL) були вже зафіксовані в Україні у окремих хворих.

У XX столітті до рикетсіозів відносили ще збудників, які на сьогоднішній час виділені в інші класифікаційні групи через їхню значну відмінність від справжніх рикетсій. Це Ку-гарячка, яку колись розглядали в особливій групі пневмотропних рикетсіозів, нині звідти виключена, а збудника віднесли до окремої родини Coxiellaceae. Волинська або траншейна (окопна) гарячка, пароксизмальний рикетсіоз,[4]що колись відносили до групи пароксизмальних рикетсіозів, нині виведені з групи рикетсіозів, їх збудники внесені до особливої родини Bartonellaceae, куди входять й збудники хвороби котячої подряпини, системного бартонельозу, тощо. Хоча Ку-гарячка й волинська гарячка в МКХ-10 і внесені до блоку «Рикетсіози», але треба пам'ятати, що МКХ-10 створили ще в 1993 році, й тому в подальшій МКХ-11 такі зміни, що відбулися, будуть ймовірно враховані. У деяких сучасних джерелах продовжують невиправдано відносити ці хвороби до рикетсіозів[5]

Загальна характеристика рикетсій[ред.ред. код]

Рикетсії — облігатні внутрішньоклітинні бактерії, паразити, що не розмножуються всередині вакуолей клітин хазяїна та не паразитують у лейкоцитах. Розмножуються вони в цитоплазмі клітин. Розміщуючись спочатку біля ядра, рикетсії поступово заповнюють всю клітину, що призводить до її загибелі. Рикетсії здатні утворювати ендотоксин, зв'язаний з їхньою мембраною. При нагріванні та обробці формаліном він втрачає токсичність, але зберігає свої антигенні властивості, що дає змогу використовувати це для формування у людей штучного імунітету. Найбільшу антигенну активність має оболонка рикетсій. Подібність антигенної структури різних видів призводить до формування перехресного імунітету, що необхідно враховувати при проведенні серологічних реакцій. Рикетсії не утворюють L-форм під впливом антибіотиків, що обумовлює відсутність резистентності до них.

Рикетсії нестійкі у навколишньому середовищі: при нагріванні до 60˚С гинуть через декілька хвилин, швидко нейтралізуються під дією 0,5% розчину формаліну, фенолу, етеру, спирту; проте добре переносять висушування до 2 місяців та більше. Для забарвлення рикетсій застосовують методику Романовського-Гімза. За Грамом вони забарвлюються негативно. Поліморфізм рикетсій обумовлений фазою їх розвитку: ниткоподібні форми — рання фаза, палички та коки — кінцева. Форми, які фільтруються — незрілі, вони набувають патогенності та імуногенності лише після пасажів на курячих ембріонах.

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Rickettsiaceae.

Особливості епідеміологічного процесу[ред.ред. код]

Інфікування рикетсіями відбувається через шкіру та слизові оболонки. Збудники тифів та рикетсіозів із групи плямистих гарячок, потрапляють в організм людини при укусі інфікованими членистоногими. Кліщі — переносники збудників плямистих гарячок і цуцугамуші, впорскують рикетсії в шкіру людини при укусі. Воші та блохи, переносники відповідно епідемічного та ендемічного висипних тифів, відкладають інфіковані випорожнення на шкіру; хвороба виникає тоді, коли мікроорганізми проникають всередину макроорганізму через ранки на шкірі. Для більшості рикетсіозів характерна ендемічність, що пояснюють певним видовим спектром вразливих тварин, які складають резервуар і джерело інфекції, та комах-переносників.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ця сторінка має Властивість Вікіданих P910: основна категорія теми сторінки із значенням "Category:Rickettsioses", але не має назви українською мовою, яку треба додати за посиланням d:Special:SetLabelDescriptionAliases/Q8662497/uk. Це повідомлення можна вимкнути задавши параметр |mcat=- в картці.
  2. Як правило, це рецидивна форма епідемічного висипного тифу — хвороба Брілла-Цінссера
  3. Некласифіковані рикетсіози не ввійшли до МКХ-10, їх відносять до підрозділу «Рикетсіоз неуточнений»
  4. Відкрили і описали його тільки в Україні в 1945-50 рроках, нині в природних умовах не фіксують.
  5. Под ред. Н.Д. Ющука, Ю.Я. Венгерова Инфекционные болезни: национальное руководство. — Москва : «ГЭОТАР-медиа», 2009. — 1049 с. — («Национальные руководства»). — ISBN 978-5-9704-1000-4. (рос.)

Джерела[ред.ред. код]

Додаткова література[ред.ред. код]

  • Gerald L. Mandell Mandell, Douglas, and Bennett's Principles and Practice of Infectious Diseases: Expert Consult Premium Edition — Enhanced Online Features and Print (Two Volume Set). — 7th Edition. — USA : Churchill Livingstone, 2009. — 4320 с. — ISBN 978-0443068393. (англ.)
  • Estee Torok, Ed Moran, Fiona Cooke Oxford Handbook of Infectious Diseases and Microbiology (Oxford Medical Handbooks). — 1th Edition. — Oxford, United Kingdom : Oxford University Press, 2009. — 944 с. — (Oxford Medical Handbooks). — ISBN 978-0198569251. (англ.)