Уділ Богородиці
Уділ Богородиці — в православному переданні, «жреб» Божої Матері на землі — священна земля, яка шанується Помісними православними церквами як велика святиня, яка перебуває під особливим покровительством і небесним управлінням Божої Матері.
Відомі чотири уділи Богородиці:
- Іверія — перший і головний уділ, набутий Богородицею відразу після розп'яття Ісуса Христа в I столітті;
- Свята Гора Афон;
- Києво-Печерська лавра;
- Серафимо-Дивеевский монастир[перевірити].
Перший доля: Іверія (сучасна Грузія)[ред. | ред. код]
Коли в 44 році від Різдва Христового юдейський цар Ірод Агріппа почав переслідувати християн і обезголовив апостола Якова, брата апостола Іоанна Богослова, кинув у темницю апостола Петра, святі апостоли, з дозволу Богоматері, визнали за краще залишити Єрусалим, а перед цим вирішили кинути жереб, щоб визначити кому в яку країну відправитися для проповіді Євангелія. Богородиці дісталися землі Іберії[1]. Коли Богоматір була готова вирушити в дорогу, Їй з'явився ангел Божий і повелів залишатися в Єрусалимі, пообіцявши, що жереб її здійсниться у свій час. Тоді Богоматір, закликавши апостолів Андрія і Симона, вручила їм Свій нерукотворний образ для благословення Іберії[2][3]. Згодом, в IV–VI століттях, Грузія стала християнською державою.
Другий уділ: Свята Гора Афон[ред. | ред. код]
Другим уділом став Афон: коли Божа Матір вирушила на острів Кіпр відвідати святого Лазаря, якого воскресив Ісус, піднявся сильний вітер. Бурею корабель був віднесений до берега Афонської гори, населеної язичниками. Пресвята Діва, бачачи в цьому вказівку волі Божої на даний Їй Жереб на землі, вийшла на берег і сповістила язичникам євангельське вчення.
Силою Своєю проповіді і численними чудесами Богородиця звернула місцевих жителів в християнство. Перед відплиттям з Афона Богородиця благословила народ і сказала:
«Се в жереб Мені бисть Сина і Бога Мого! Божого благодать на місце це і на тих які перебувають в ньому з вірою і з острахом і з заповідями Сина Мого; з малим піклуванням рясно буде їм все на землі, і життя небесне отримають, і не збідніє милість Сина Мого від місця цього довіку, і я буду тепла заступниця до Сина Мого на це місце та про тиї, які перебувають в ньому ».[4] [5]
Третій уділ: Києво-Печерська лавра[ред. | ред. код]
В XI столітті в одному з афонських монастирів трудився монах Антоній, уродженець Чернігівського князівства. Матір Божа відкрила ігуменові монастиря Есфігмен, що новопостріженному Антонію слід йти до себе на батьківщину, на Київську Русь, і слухняний Антоній, дійшовши до Києва, заснував Києво-Печерський монастир[6], що згодом став лаврою. При будівництві в лаврі церкви Успіння Божої Матері був знайдений один з найдавніших нерукотворних образів Богородиці[7].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ «Житие преподобной Александры, первоначальницы Дивеевской». Свято-Троицкий Серафимо-Дивеевский женский монастырь, 2000. - 63 с. st-nikolas.orthodoxy.ru. 22 грудня 2004. Архів оригіналу за 21 березня 2012. Процитовано 22 серпня 2007.
- ↑ «История Церкви. Крещение грузин.». Грузинская Православная Церковь. georgia.orthodoxy.ru. Архів оригіналу за 11 серпня 2007. Процитовано 22 серпня 2007.
- ↑ «Кириллица онлайн», «Грузия», № 8 (18) 2000. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 13 серпня 2007.
- ↑ П. Ю. Малков, «Житие Пресвятой Богородицы» (Порфирий (Успенский), еп. История Афона. СПб., 1892. Ч. 2. С. 129—131). Архів оригіналу за 1 лютого 2009. Процитовано 13 серпня 2007.
- ↑ «Успение Пресвятой Владычицы нашей Богородицы и Приснодевы Марии». «Православный календарь 2007» со ссылкой на «Журнал Московской Патриархии», 1979, №3. pravoslavie.ru. Процитовано 27 вересня 2007.
- ↑ Журнал «Русский Дом», «Без Царя, но с Царицей», Март 2007. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 13 серпня 2007.
- ↑ Н.Замятина, «Крестный ход о спасении России и Украины 3, 4, 5 января 2005 года». Архів оригіналу за 9 червня 2021. Процитовано 9 червня 2021.
